Рефераты. Особливості державотворення та формування бюджетної системи в період гетьманату Павла Скоропадського

Особливості державотворення та формування бюджетної системи в період гетьманату Павла Скоропадського

106

Зміст

Розділ 1. Квітневий переворот 1918 року та створення гетьманської держави

1.1 Історичні передумови створення гетьманату в Україні
Розділ 2. Державотворча діяльність гетьманату П. Скоропадського
2.1 Економічна політика уряду. Особливості формування бюджету за часів Гетьманату П. Скоропадського
2.2 Розбудова освіти, науки та культури в гетьманській Україні
2.3 Зовнішня політика, дипломатичні відносини з іншими країнами
Розділ 3. Падіння гетьманату та його історичне значення
3.1 Діяльність опозиційних партій проти гетьманату. Кінець гетьманської влади
3.2 Історичне значення гетьманського уряду П. Скоропадського
Висновки
Список використаної літератури
Додаток А
Додаток Б
Додаток В
Додаток Г
Додаток Д
Додаток Є

Розділ 1. Квітневий переворот 1918 року та створення гетьманської держави
1.1 Історичні передумови створення гетьманату в Україні
Загальновизнано, що в багатовіковій історії українського народу чимало (іноді - занадто багато) драматичного й повчального. Періоди злетів і піднесення, розквіту державного будівництва чергуються з драматичною боротьбою за національне існування, напруженим протиборством з іноземними поневолювачами, повсякденним відстоюванням права на власну національну ідентичність, своє місце в історії.

Розглянемо події що відбувалися в Україні напередодні квітневого перевороту 1918 року.

Українська Центральна Рада, що керувала країною з березня 1917 року, була переконана, що Україні зі своїми відкритими кордонами утримає свою самостійність без армії. У Бресті Україною був укладений мир із Центральними державами. Нові союзники, в першу чергу Австрія, опинилася перед голодом, і їм потрібен був український хліб, тому мир у Бресті ще називали „хлібним миром". В обмін на харчі, щоб урятувати своє населення від голоду, союзники дали свої військові сили та військове спорядження і тим самим допомогли очистити Україну від більшовиків. Ця справа була обумовлена взаємним торговельним україно-німецьким договором.

Таким чином союзники вимагали від свого нового партнера виконання своїх зобов'язань. На основі окремої військової конвенції між ними з 29 березня австрійські війська перебували на Волині, Поділлі, Катеринославщині, Херсонщині, включно з містом Одесою, а німецька в той же час мала двадцять дивізій. Присутність такої великої військової сили мусила вплинути на внутрішні відносини в Україні. [34, с.119]

Помилкою уряду Центральної Ради на думку Нагаєвського було й те, що на рівні провінції не було кваліфікованої цивільної адміністрації, а тому уряд не в силі опанувати провінції. У селах діяли „революційні комітети" і "селянські спілки". Згідно з 3-м і 4-м Універсалами Центральної Ради своїм найвищим завданням вони вважали поділ поміщицьких десятин, а при тому відбирали землю навіть від заможніших селян. У той час, як свідчив Винниченко, ніхто не платив державі податків, так що міністерські урядовці ЦР в Києві довгими місяцями працювали без платні і жили на голодних пайках.

Від поміщиків було відібрано маєтки, та попри те вбогі селяни не мали змоги засівати землю повністю, деякі з них не хотіли цього робити тільки тому, що в даний військовий час вони нічого не могли купити з надлишку своїх продуктів. Відбирання церковних і монастирських земель охолоджувало настрої духовенства і віруючого населення, в свідомості якого ці землі були недоторканими.

Члени Центральної Ради не брали цього до уваги, тому що вирішили насадити в Україні соціалізм проти волі більшості селянських мас. Про це свідчить і заява від 1 березня 1918 року в підтримку двох останніх Універсалів. [34, с.120]

Соціалістичний уряд Всеволода Голубовича почав явно й енергійно виступати проти національно-державних почувань частини інтелігенції, яка не погоджувалась з тодішнім станом речей, так що соціалісти-федералісти та самостійники відкликали своїх людей з уряду, наприклад Шелухина, Лотоцького, Прокоповича, вважаючи кабінет Голубовича "нездатним керувати державою".

Крім тих всіх труднощів, польські поміщики радили австрійським властям відбирати землі у селян і запровадити в Україні окупаційний режим. Найбільше турбував Відень посол з Варшави Угрон, що посилав листи про "варварське переслідування поміщиків" і що між ними і селянами йде формальна війна. [20, с.120]

На початку травня радник фон Флотов зробив такі зауваження щодо прохань поміщиків:

1) внутрішні і міжнародні політичні справи не дозволяють легковажити незалежністю України, а тому перейняття їх земель владою є виключене; Австрія не може вести польську, односторонню, політику.

2) Австрійська політика є консервативна, повернення приватної власності, аграрна реформа і продукція відразу можуть бути відновлені в Україні;

3) поляки повинні зрозуміти, що історичні події масштабу революції в Україні ускладнили б становище поміщиків, якби війська Центральних держав не прийшли в Україну. [42]

Врешті, радник фон Флотов інформував міністра Буріана, що польські дідичі не мають жодного морального права очікувати допомоги від Австрії. Та незважаючи на те акція поміщиків і їх вплив на військові угрупування ускладнювали важке положення Українського уряду. [34, с.121].

З другого боку Українська соціал-демократична партія, що пише у своїх спогадах Винниченко, підтримувала есерів і запевняла, що соціальна революція не скінчилась і що не треба йти із своїх посад, закликала поводитися з німцями так як вони на їх думку - слуги української влади. Український пролетаріат і революційне селянство повинні вірити українській владі і тому не дозволять німецьким імперіалістам порушити їхні революційні здобутки.

До цього прислуховувались союзні дипломати і військовики та відповідно інформували уряди в Берліні й Відні, при тому вияснюючи, чому досі не було підписано торговельної конвенції з Україною і чому не їхали поїзди з українським хлібом.

Союзні демократи інформували уряди в Берліні таким чином, що Центральній раді заважає її власна програма. Провідною ідеєю пануючої соціал-революційної партії було скасувати приватну власність на користь держави, що як наслідок приводить у повний застій господарську діяльність. Немає зацікавленості у праці так як немає впевненості отримати від неї користь. Селяни обробляють тільки стільки землі, скільки потрібно для власного споживання. Копальні і фабрики стоять непрацюють, торгівля завмерла, всюди непевність, і це не тільки внаслідок безсильності уряду, а є кінцевим наслідком основної точки його програми, що паралізує господарське життя. [34, с.123].

Навіть військова сила Центральних держав не могла принести змін. Виконавчі органи могли б покласти кінець хаосу й анархії, але тільки в тому випадку, якщо б були сильним знаряддям життєздатного уряду. Покращення стосунків не могло бути через те, що програма Центральної Ради подібна комуністичним програмам.

Селяни мали на той час всю землю і становили більшу частину населення і забрати її у них було неможливо, відповідно було неможливо й примусити їх віддавати хліб до визнання приватної власності на землю. Тільки за цієї умови можна було забезпечити додаткове виробництво продуктів.

Отже, маючи таку ситуацію в Україні, австрійський дипломат радив своєму урядові договоритися з німцями, щоб змусити українських соціалістів повернути право приватної власності в Україні, або притягнути до уряду більш консервативні елементи. Основою такої австрійської політики була боязнь перед голодом. Так, наприклад, міністерство надіслало 3 квітня 1918 року телеграму до графа Форгача, де була мова про неминучу голодну катастрофу в Австрії, як негайно не прийде бодай 50 тисяч вагонів із збіжжям з України. [33, с.124]

В той часі в Україні починає набирати силу хліборобський рух, що поволі починає переходити в опозицію до уряду. Так 25 березня 1918 року в Лубнах на Лівобережжі відбувся конгрес партії хліборобів-демократів, що поставився дуже критично до земельної політики Центральної Ради. Із двох тисяч делегатів конгрес вибрав двісті уповноважених під проводом С. Шемета, що повинні були вести переговори з Центральною Радою. Однак президент Грушевський не прийняв їх, тому ця партія постановила скликати у Києві свій Всеукраїнський Конгрес. Подібно в Харкові 17 квітня відбувається конгрес делегатів більших і менших землевласників, промисловців і купців, що домагалися усунення Центральної Ради, так як на їх думку вона вже виконала своє тимчасове завдання і не є вже законодавчим органом України. Хлібороби-демократи вимагали від уряду не видавати жодних законів і розпоряджень, аж доки весь народ не установить своєї законної влади загальними, демократичними виборами. Теперішні міністри не мають довір'я у населення, бо не мають потрібної кваліфікації до такого високого уряду.

Слід відмітити, що в протест уряду Центральної Ради хлібороби-демократи провели свою акцію в обороні приватної власності. Вони почали організовувати Вільне Козацтво в різних місцевостях, починаючи від Звенигородського повіту на Правобережжі. На з'їзді Вільного Козацтва в Чигирині 8 жовтня був обраний головним отаманом Павло Скоропадський. [34, с.123].

Саме земельна політика Центральної Ради була причиною погіршення стосунків між нею і союзниками, яким, як наслідок німецький головнокомандуючий в Україні фельдмаршал Айхгорн видав розпорядження, що селяни можуть одержати за свої продукти оплату, але тільки стільки, скільки в силі засіяти, в іншому випадку селянин буде покараний. Якщо самі селяни не могли засіяти землю, то це повинен був зробити поміщик, тобто її попередній власник, тільки в цьому випадку селяни повинні були віддати весь земельний інвентар із насінням.

Звичайно Центральна Рада виступила проти втручання німців в українські справи, а земельний міністр М. Ковалевський пішов зі свого поста. Рада звернулась до народу з закликом ігнорувати таке розпорядження, що призвело до загострення ситуації.

Гетьман звернувся до партії кадетів в Україні, яка з тактичних причин дала йому своїх людей до міністерств. І так виникла ситуація, що Українська держава має бути збережена людьми, що її енергійно поборювали. Тим-то українські партії переконані, що кадети носитимуть український однострій, доки в Москві буде більшовизм. [34, с.124].

Коли ж урядує неукраїнський кабінет, пише Нагаєвський, то німецька політика ясна: Німеччина мусить вести в Україні політику, яка говоритиме народові, що ми в політичному, господарському і культурному відношенні виступаємо за інтереси України.

Інакше кажучи, вище згаданий меморіал вимагав від уряду гетьмана далекосяжної земельної реформи, що дало б українським селянам землю московських і польських поміщиків, рішучу українізацію Церкви і школи. Узагалі, дасть демократичний лад, інакше російські й польські елементи почнуть грати велику роль.

Якщо б з німецького боку ця лінія була б дотримана, тоді важлива для німців "хлібна справа" буде осягнена без труднощів. І так, а не інакше, Українська держава повинна була стати життєдатним і сильним членом Середньої Європи, бо своєю внутрішньою консолідацією і своєю господарською діяльністю і земними багацтвами дасть свій внесок цій системі держав.

Саме з вище наведених причин представники збройної сили не відважились ввести в Україні німецьку окупацію.

В той час широку діяльність розгортала політична консервативна партія "Українська Громада", заснована генералом Павлом Скоропадським. Між її членами були колишні Вільні Козаки і вояки 1-го Українського корпусу, організатором і командиром якого він був. Вони ширили між населенням переконання, що найкращою формою такої влади в Україні може бути історичне гетьманство, яке ще жило в пам'яті народу. [48]

Відмітимо, що відбувалося в країні той час, коли фронт тріщав, а здеморалізовані більшовицькою агітацією московські частини мандрували українськими селами закликаючи ділити поміщицьку землю, починаючи організовувати червону гвардію. До них приставало зубожіле населення, що бралося ділити десятини, руйнувати оселі, нищити тварин, посіви і стала „бичем для українського населення" [34, с.86]. Заклики Генерального Секретаріату до підтримання порядку і спокою мало допомагали, тому українське населення почало організовувати свою власну оборону і здійснювати свою справедливість.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15