Особливості державотворення та формування бюджетної системи в період гетьманату Павла Скоропадського - рефераты, скачать рефераты, бесплатно рефераты

Рефераты. Особливості державотворення та формування бюджетної системи в період гетьманату Павла Скоропадського

i>а) по Відділу історично-філологічних наук:

1. Заслужений професор Харківського університету Дмитро Іванович Багалій.

2. Ординарний професор Українського київського державного університету Агафангел Юхимович Кримський.

3. Заслужений професор Київської духовної академії Микола Іванович Петров.

4. Професор Чернівецького університету д (октор) Степан Смаль-Стоцький;

б) по Відділу фізично-математичних наук:

1. Ординарний академік Російської Академії наук Володимир Іванович Вернадський.

2. Професор Київського політехнічного інституту Степан Прокопович Тимошенко*.

3. Професор Київського політехнічного інституту Микола Феофанович Кащенко.

4. Заслужений ординарний професор Київського університету Св. Володимира Павло Аполлонович Тутковський;

в) по Відділу соціальних наук:

1. Ординарний професор Київського українського державного університету Михайло Іванович Туган-Барановський.

2. Професор Катеринославського університету Хведір Васильович Тарановський.

3. Ординарний професор Київського політехнічного інституту Володимир Андрієвич Косинський.

4. Член-секретар Комісії по розбору давніх актів Орест Іванович Левицький.

Гетьман всієї України Павло Скоропадський

Міністр народної освіти i мистецтва, сенатор П. Стебницький\

З первотвором згідно:

Начальник ІІ відділу Департаменту загальних справ державної канцелярії С. Ганькевич

За старший діловод**

* В документі підкреслено.

**Дата опублікування.

НАКАЗ ГЕТЬМАНА П.П. СКОРОПАДСЬКОГО ПРО ЗАТВЕРДЖЕННЯ В.І. ВЕРНАДСЬКОГО ГОЛОВОЮ-ПРЕЗИДЕНТОМ УАН

30 листопада 1918 р.

Ч.343

Академік В.І. Вернадський затверджується Головою-президентом Української академії наук в Києві, згідно з обранням - з 27-го листопада 1918р.

Гетьман всієї України Павло Скоропадський

Міністр народної освіти В. Науменко

Державний секретар, сенатор Завадський

З первотвором згідно:

Начальник ІІ відділу Департаменту загальних справ Державної канцелярії Старший діловод*

* Підпис нерозбірливий.

Додаток В
ЗАТВЕРДЖУЮ Павло СКОРОПАДСЬКИЙ 2 серпня 1918 року, Київ Посвідчив:

Державний Секретар Сергій ЗАВАДСЬКИЙ

Ухвалений Радою Міністрів Закон про утворення Фонду "Національної Бібліотеки Української Держави"

Для заснування Національної Бібліотеки Української Держави в м. Києві утворюється "Фонд Національної бібліотеки" з метою негайного придбання й систематизації книжок, бібліотек, рукописів, мап та інших творів.

Крім загальних завдань - допомагати розповсюдженню знання і підтриманню наукової праці, при Бібліотеці має бути найповнішим чином розроблений відділ "Ucrainica"; Бібліотека повинна бути книгозбірнею, в якій мають бути зібрані всі пам'ятки духовного життя українського народу і України (рукописні і друкарські). В ній повинні бути зібрані книги, часописи, газети, гравюри, листівки, ноти, літографії і інші твори друкарень, літографій і металографій, видані на Україні та за кордоном.

Міністрові Народної Освіти та Мистецтва доручається в найкоротший час розробити і внести на затвердження Ради Міністрів статут і штати Національної Бібліотеки.

Як аванс до 1 січня 1919 року, асигнувати до Фонду Національної Бібліотеки в розпорядження Міністра Народної Освіти та Мистецтва пятьсот тисяч карбованців з коштів Державної Скарбниці.

Для Управління Фондом Національної Бібліотеки і ведення початкової праці по заснуванню її скласти Тимчасовий Комітет по заснуванню Національної Бібліотеки в місті Києві; Комітет цей знаходиться і працює під безпосереднім доглядом Міністра Народної Освіти та Мистецтва.

В цілях побільшення Фонду Національної Бібліотеки доручити Міністрові Народної Освіти та Мистецтва звернутися до всієї людності Української держави з закликом про підтримання цієї справи і відкрити загальну підписку для побільшення Фонду.

Голова Ради Міністрів Ф. ЛИЗОГУБ Міністр Народної Освіти та Мистецтва М. ВАСИЛЕНКО

Додаток Г
З огляду газети "Трудова Республіка"

щодо публікації в газеті "Нова Рада"

про вимогу віддання під карний суд П. Скоропадського, його міністрів та інших офіційних осіб періоду гетьманщини

18 грудня 1918 р.

Під суд!

"Нова Рада" (№ 235-17 грудня) вмістила статтю під наведеним вище заголовком, в якій вимагає віддання під карний суд гетьманських міністрів та інших його "слуг".

"Сім з половиною місяців, - пише газета, - правили Україною не тільки узурпатори влади, не тільки реакціонери, але й самі справжні шантажисти, злодії та насильники. Злодій сидів на злодію, і шантажист допомагав насильникові: сім з половиною місяців вони просто розпродали народне добро, цинічно й одверто спекулювали, брехали й ховали правду від громадянства й перепиняли катівськими засобами всякі спроби вивести їх на чисту воду.

Знаючи, яке велике почуття помсти в масах, яка пекуча злоба до насильників кипить в грудях народу й козаків, що скинули російсько-реакційне ярмо, дивуючись тому духу дисципліни, який досі стримує маси од самовільних судів, ми підкреслюємо, що днем всенародного тріумфу демократії буде прилюдний суд над злочинцями.

Далі "Нова Рада" подає список цих "шантажистів, злодіїв та насильників" із зазначенням окремо злочинств кожного з них:

1. Бувший гетьман Павло Скоропадський має судитися за:

1) потурання злочинній діяльності своїх міністрів 2) за умисне руйнування військової сили держави 3) за оддачу німцям і спекулянтам державного майна 4) за організацію влітку цього року провокаційного повстання "отамана" Павловського в Звенигородськім повіті проти себе самого і панів для того, щоб ліквідацією повстання скріпити гетьманську владу.

II. Бувший міністр закордонних справ, міністр освіти, заміститель прем'єра і президент сената Микола Василенко - за те, що 1) бувши членом Генерального суду Української Республіки, приймав участь у змові проти цеї Республіки разом з російськими чорносотенцями і німецькими офіцерами 2) брав участь і завідомо сприяв розкраданню добра держави, що виявилось в часи його прем'єрства в діяльності міністрів Рогози, Ржепецького і Гутника.

III. Прем'єр-міністр Федір Лизогуб - за те, що 1) з його відома провадились по міністерствах спекуляція й грабіж народного добра 2) дозволяв і сприяв німцям перейти межі договорів між Німеччиною та Україною на користь німцям.

IV. Військовий міністр Рогоза - за те, що 1) витративши більше мільярда карбованців на організацію українського війська, поблажливо дивився на розкрадання цього мільярда без організації війська 2) передавав військове майно явно спекулятивним Южній, Сіверній і Астраханській арміям, котрі ніби складались для боротьби з більшовиками, а на ділі розтрачували й розпродували військове майно в Києві 3) умисне розгонив і провокував на розклад військові організації "синіх жупанів", "сірих жупанів" та інші з тим, щоб Україна не мала свого війська.

Трудова Республіка. 1918. № 1.18 грудня.

Додаток Д

Закон Ради міністрів про відміну закону

9 січня 1918 р. про національно-персональну

автономію і скасування національних міністерств

9 липня 1918 р.

м. Київ

Затверджую: Павло Скоропадський 9 липня 1918 р. Київ.

Посвідчив: в. об. Державного секретаря Ігор Кістяковський.

Ухвалений Радою Міністрів закон про відміну закону 9 січня 1918 р. про національно-персональну автономію і про скасування національних міністерств

1. Закон 9 січня 1918 р. про національно-персональну автономію відмінити.

2. Існуючі міністерства по справах великоруських, польських та єврейських скасувати; тих службовців цих міністерств, котрі не одержують призначення на державній службі, залишити поза штатом з дня оголошення цього закону.

3. Діла національних міністерств аж до поділу їх комісією, яка утворюється на підставі послідуючих статей, передати до Міністерства внутрішніх справ, крім діл культурно-просвітніх, котрі передати нині до Міністерства народної освіти та мистецтва.

4. Утворити при Міністерстві внутрішніх справ окрему міжвідомствену комісію для розгляду питання про ліквідацію діл і майна національних міністерств, яка має поділити ці діла відповідно до роду їх між другими міністерствами. Постанова про те комісії повинна бути затверджена Міністерством внутрішніх справ.

5. Видати тим службовцями національних міністерств, котрі залишаються поза штатом, допомогу в розмірі місячного утримання; видачу допомоги накласти на ліквідаційну комісію.

Голова Ради Міністрів Ф. Лизогуб

В. об. Державного секретаря Іг. Кістяковський

ЦДАВО України. Ф.1064. Оп.2. Спр.1. Арк.76. Незасвідчена копія.

Додаток Є

Закон Ради міністрів

про громадянство Української Держави

2 липня 1918 р.

Затверджую: Павло Скоропадський

2 липня 1918 р. Київ

Посвідчив: в. об. Державного секретаря Ігор Кістяковський

Ухвалений Радою Міністрів закон про громадянство Української держави.

1) Під громадянством Української держави розуміється та державно-правна приналежність людини до неї, що надає особі права та обов'язки українського громадянина.

2) Громадянину Української держави забороняється одночасно бути громадянином чи підданим іншої держави.

3) Уся повнота політичних прав в Українській державі, в тім числі активне та пасивне право участі в виборах до публічно-правових установ, а також право державної і публічно-громадянської служби, належить тільки громадянам Української держави, але ж на них упадає й обов'язок дбати всіма силами про добро Української держави, не жалкуючи для неї навіть свого життя.

Примітка 1. На державних та публічно-громадських посадах чужоземці можуть служити в тих установах, де це допускається винятковим законом.

Примітка 2. До видання нового закону про державну службу закони Російської держави про цю службу мають чинність і в Українській державі.

4) Всі російські піддані, що пробувають на Україні під час видання цього закону, визнаються громадянами Української держави. Хто з них не схоче підлягати цій постанові, той мусить подати про те заяву місцевому старості на протязі місяця від дня одержання цього закону на місцях для запису в особливий алфавіт підданих і громадян чужих держав.

Примітка: Особи, які з російського підданства не перейшли до громадянства Української держави, повинні одержати від свого уряду національний документ про свою особу, а до того повинні одержати від місцевого старости посвідчення на право перебування на Україні, яке дається на строк не більш як 6 місяців.

5) Усякий, хто народився на території України, хоча би він постійно перебував поза межами її, має законне право лічитися українським громадянином при умові, коли він подасть про те заяву на протязі року після досягнення повноліття. Повнолітні ж в час видання цього закону повинні подати таку заяву на протязі року після оголошення закону.

6) Ті особи, котрі самі або їх батьки осіло перебували на Україні або під час видання цього закону перебувають поза межами її, можуть звернутися на протязі одного року від дня оголошення цього закону з проханням про зачислення їх до громадян Української держави.

Примітка: У випадку пропуску строку, зазначеного в цій статті, прохання про прийняття до українського громадянства належить до розгляду, коли особа, яка просить, докаже, що пропуск стався по уважних причинах.

7) Особи, що зазначені в ст.5 і 6 цього закону, прохання свої про українське громадянство подають на місцях свого перебування найближчим до них закордонним представникам українського уряду, котрі по розгляді відповідних доказів видають їм посвідчення про українське громадянство, одночасно сповіщаючи про списки таких осіб уряд свого краю і влада держави, при якому вони пробувають. Не забороняється особам, котрі по уважній причині не мали змоги звернутися до українських представників поза кордоном, звертатися з відповідними проханнями до адміністраційного відділу окружного суду по місці свого приїзду на Україну.

8) Інші особи набувають собі право українського громадянства:

а) народженням від громадян Української держави б) шлюбом чужоземки з українським громадянином в) усиновленням чужоземця до 17 років громадянином Української держави г) натуралізацією.

9) Право громадянства набувається через натуралізацію при умовах:

а) коли особа має правоздатність та дієздатність б) коли вона перебуває на території України на протязі 3-х років в) коли вона має спроможність годувати себе й родину.

10) Крім цього громадянство Української держави можуть придбати такі особи: а) українська громадянка, що пішла заміж за чужоземця, коли цей шлюб спиниться з ним б) народжені від шлюбу з чужоземцем діти української громадянки, які після скасування шлюбу залишаються коло матері в) чужоземці, які скінчили вищу чи середню школу на Україні та не пізніш 2-х років після скінчення освіти подали прохання про прийняття їх до українського громадянства г) чужоземці, які зробили Українській державі значні послуги. Перелічені в цій статті особи приймаються в українське громадянство, коли оселяться на Україні і зроблять заяву про своє бажання бути українськими громадянами.

11) Право громадянства, придбане згідно з 8 та 9 ст. ст. цього закону, поширюється і на дітей осіб, що стали громадянами, коли ті діти не дійшли до 17 років.

12) Всім, хто просить про приймання до українського громадянства, може бути відмовлено задоволення їх прохань, коли маються відомості про їх ганебні вчинки, плямуючі професії або про можливу від них шкоду для Української держави.

13) Прохання осіб про приймання до громадянства Української держави, виключно осіб, зазначених в ст.5 і 6, подаються до адміністраційного відділу окружного суду по місці перебування прохача. При проханні чужоземцям чоловічого полу, підлягаючого по закону своєї батьківщини військовій повинності, повинно бути додано посвідчення про те, що він виконав військову повинність або від неї вільний. Суд по розгляді прохання з боку всіх умов надбання прав громадянства учиняє постанову про призначення прохача громадянином Української держави і після об'яви її прохачеві надсилає копію цієї постанови до відповідного губерніального старости.

14) Постанови суду по справах про громадянство можуть бути оскаржені до Генерального суду в 2-тижневий строк прохачем чи губерніальним старостою. Строк цей лічиться для прохача від дня об'яви йому постанови суду в остаточній формі, а для губерніального старости - від дня одержання в канцелярії його копії постанови суду; скарги подаються через той адміністраційний суд, який склав оскаржену постанову.

15) Коли з боку губерніального старости не буде надіслано в певний строк скарги на постанову суду про прийняття до громадянства, суд видає зацікавленій людині посвідчення про її українське громадянство.

16) Кожний прийнятий до українського громадянства в порядкові ст.7 і 13 цього закону повинен виконувати присягу на вірність Державі по прикладеному до цього тексту.

Примітка: Особи, які по переконанням своїм не визнають присяги, дають замість неї урочисту обі - цянку в засіданні адміністраційного відділу окружного суду. Текст цієї обіцянки такий же, як присяги, тільки з пропуском слів: "та заприсягуюсь".

II. Втрата прав громадянства

(17) Право громадянства відпадає, коли громадянин Української держави приймає громадянство або підданство іншої держави.

18) Кожний громадянин Української держави має право зректися громадянства України. Але ж те зречення розрішується не раніш як після трьох років перебування в українськім громадянстві.

19) Хто без належного дозволу вступить до підданства іншої держави, той підпадає карі, зазначеній в I ч. ст.325 "Улож. о Наказ", і йому забороняється повертання на Україну.

20) Заява про бажання зректися українського громадянства подається до адміністраційного відділу місцевого окружного суду. В тій заяві з доказом по документах зазначається, до громадянства чи підданства якої держави прохач переходить. Коли громадянин Української держави повинен відбувати військову повинність, то увільнення від громадянства розрішується тільки після того, як він документально докаже, що відбув цю повинність або по закону увільнився від неї. Увільнення від громадянства розрішується тільки тим, за котрим не лічиться ніяких недоплат по особистих податках.

21) Хто зрікся громадянства Української держави, той має право прохати знову про прийняття в громадянство її не раніш, як через 5 років за часу виключення з громадянства. Виїмки з цього строку можуть бути тільки зроблені з розрішення Ради Міністрів.

22) Закон про громадянство, якого ухвалено Центральною Радою 2-4 березня 1918 р., скасується.

Голова Ради Міністрів Ф. Лизогуб

В. о. Державного секретаря Іг. Кістяковський

Заприсяжне обіцяння

(Додаток до закону про громадянство

Української держави)

Обіцяю та заприсягаюсь бути завжди вірним Українській державі як своїй Батьківщині, охороняти інтереси Держави і всіма силами допомагати її славі і розцвіту, не жалкуючи для цього навіть і свого життя.

Обіцяю та заприсягаюсь не визнавати другої Батьківщини, крім Української держави, щиро виконувати всі обов'язки громадянина її, коритися її правительству і всім поставленим від нього властям, завжди маючи на думці, що добро та розцвіт моєї Батьківщини мусять бути для мене вище моїх особистих інтересів.

Примітка: Особи, які не визнають присяги, дають урочисту обіцянку такого ж змісту, але без слів: "та заприсягуюсь".

Голова Ради Міністрів Ф. Лизогуб

В. о. Державного секретаря Іг. Кістяковський

(Державний Вістник. 1918. Ч.21.11 липня).

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15