Значну увагу уряд звертав на переозброєння армії. Піхота отримала кращі в Європі гладкоствольні рушниці єдиного калібру, із злегка зігнутим прикладом і суцільнометалевим штиком. Гренадерські роти забезпечувались гранатами, а на озброєнні піхотного полку були дві трьохфунтові гармати і чотири легкі мортири. Таким чином, піхота могла вести як дальній, так і ближній бій, брати участь в штикових атаках. Драгуни озброювались карабінами, довгими пістолетами і палашами. До того ж одна рота в драгунському полку мала гранати. Все це дозволяло вести бій у кінному і пішому строю. На озброєнні польової артилерії були трьох-, чотирьох-, шести- і дванадцятифунтові гармати, однопудові і двохпудові мортири, чвертьпудові і півпудові гаубиці, що стріляли ядрами і бомбами [66; c. 84].
В армії була запроваджена єдина форма одягу. Піхотні полки були одягнуті в зелені каптани і чорні капелюхи, кавалерійські - в сині каптани і чорні капелюхи [51; c. 246].
Петро І вперше в Європі запровадив систему польової підготовки, близької до бойової обстановки, суттєво змінив тактику бою. Російські настанови і устави відрізнялися простотою і лаконічністю. Для навчання солдатів і офіцерів були підготовлені інструкції „Статьи воинские”, „Учреждение к бою”, „Для военной битвы правила”. В 1716 р. був виданий „Устав воинский”, який мав всесторонній характер, узагальнив бойовий досвід російської армії, відобразив змінену організацію, тактику, систему навчання армії. Значну увагу в „Уставі” було приділено високим моральним і бойовим якостям російських солдатів і офіцерів. З метою зміцнення морального духу у військах була введена присяга [42; c. 199, 201]. Були засновані державні нагороди європейського типу - ордени, медалі і нагрудні портрети імператора, зокрема, орден Святого апостола Андрія Первозванного (1698) і Святої великомучениці Катерини (1714) [82; c. 32].
В процесі вдосконалення структури і організаційного устрою польової армії відбувалися зміни і органів її управління. До Петра І в Росії нараховувалось до 20 одних тільки військових приказів. На 1711 р. ця система спростилась. Місце декількох приказів зайняли Ближня канцелярія і Сенат. З 1718 р. всі військові питання почала вирішувати Воєнна колегія (президент - О.Д. Меншиков) [51; c. 247]. Польове управління здійснював штаб армії, що був допоміжним органом головнокомандуючого. Вищою тактичною одиницею був полк, який мав свій штаб. Полки об'єднувались в бригади, бригади - в дивізії [21; c. 106].
Щодо військово-морського флоту, то Петро І мріяв про нього ще в юності, будуючи свої перші „потішні” кораблі. Він вважав, що „всякий потентат, который едино войско сухопутное имеет, одну руку имеет; а который и флот имеет, обе руки имеет” [4; c. 65]. І на початку XVIII ст. за надзвичайно стислі терміни вперше в історії Росії був створений військово-морський флот.
Будівництво „першого флоту” Петра І - „воронезького”, або „азовського” - почалося у Воронежі в грудні 1695 - січні 1696 рр. Згідно з волею царя, 20 жовтня 1696 р. Боярська дума ухвалила історичне рішення: „Морским судам быть” [74; c. 117]. На першому етапі будівництва Азовського флоту (1697-1699 рр.), який можна назвати „кумпанським”, спорудження суден покладалось на населення шляхом створення компаній - „кумпанств”, в які об'єднувались світські і церковні власники земель і селян. Від перших вимагалось будувати і утримувати один корабель на кожні 10 000 дворів, від других - на кожні 8 000. Посадські люди, тобто в основному купці, повинні були забезпечити 14 кораблів. Всього за два роки слід було збудувати 52 військових кораблі [67; c. 64]. Проте перший етап будівництва Азовського флоту завершився невдачею. Причини цього полягали, на нашу думку, в поспішності будівництва, використанні сирого лісу, інших технічних недоліках, невисокій кваліфікації деяких майстрів-іноземців. Все це спричинило невисоку якість і недовговічність створеного флоту.
На зламі 1699-1700 рр. у Петра І почали формуватися основні контури другої суднобудівельної програми Азовського флоту. Цар відмовився від ідеї „кумпанського” суднобудування і перейшов до державного; остаточно зорієнтувався на англійську суднобудівну школу, яка з цього часу домінувала в російському суднобудуванні і готувала кадри російських майстрів; взяв курс на будівництво лінійного флоту; прийшов до ідеї концентрації суднобудівельних робіт на одній основній державній верфі; почав активне будівництво інфраструктури флоту, що включала комплекс гаваней і промислових підприємств, що забезпечували флот. Але й друга суднобудівельна програма Петра І не була реалізована: з 18 кораблів, що будувалися за нею протягом 12 років, лише 10 були збудовані, і тільки 3 з них дійшли до Азовського моря. А в 1711 р. воронезьке суднобудування було згорнуто.
В 1702 р. почалося будівництво флоту на Балтиці, де під час царювання Петра І змінилися ще чотири суднобудівельні „балтійські” програми. Перша - 1703 р. обмежувалась будівництвом 12 фрегатів, але був створений і значний галерний флот. Програма будівництва лінійного флоту з 27 кораблів від 50 до 80 гармат, 6 32-гарматних фрегатів і 6 шняв була прийнята після завоювання значної частини Прибалтики лише в кінці 1707 р. До 1707-1708 рр. головною була Олонецька (Лодейнопольська) верф, а пізніше - Петербурзька Адміралтейська (почала працювати в 1705 р.). З 1709 р. почалося будівництво основної військово-морської бази флоту - кронштадтської гавані і Кронштадту. В 1715 р. Петро І остаточно оформив третю „балтійську” суднобудівельну програму - програму форсованого будівництва могутнього лінійного флоту з ядром із 64-88-гарматних кораблів. Основний її стратегічний напрям зберігся і в четвертій програмі (1717 р.).
За словами дослідника Петрухінцева, в процесі будівництва флоту не вдалося уникнути багатьох помилок. Як і раніше, використовувався сирий ліс, і судна фактично починали загнивати ще на стапелях. Вони були боєздатні не більше 9-10 років [74; c. 120, 123-126]. Проте наприкінці царювання Петра І його флот став господарем Балтійського моря. В 1725 р. російський Балтійський флот складався із 32 лінійних кораблів, 16 фрегатів, 8 шняв, 85 галер і більше 300 гребних суден. На флоті служило 28 тис. моряків.
Комплектування флоту особистим складом здійснювалось, так само як і в армії, на основі рекрутської системи. Серед офіцерів і морських спеціалістів спочатку переважали іноземці, але поступово вони замінювалися власними кадрами, які готувалися в спеціальних військово-морських школах (морехідних училищах, Школі математичних і навігаційних наук, Морській академії). Широко практикувалась відправка молодих дворян для навчання морській справі закордон [66; c. 85].
Петро І і тут запровадив нововведення в тактику бою: атаку легкими галерами важких лінійних кораблів противника з наступним абордажем і рукопашним боєм на борту ворожих суден. Бойова підготовка особистого складу флоту регламентувалася спочатку „Инструкцией и артикулами военными, надлежащими российскому флоту” і „Артикулом корабельным”, а потім „Уставом морским” 1720 р. В „Уставі” значна увага приділялася моральному вихованню моряків [80; c. 8].
Управління флотом здійснював спершу Приказ адміралтейських справ, потім Воєнна морського флоту канцелярія, а з 1718 р. - Адміралтейська колегія (президент - Ф.М. Апраксін) [51; c. 248].
Таким чином, наприкінці XVII - в першій чверті XVIII ст. Петро І здійснив податкові та військові перетворення, які суттєво вплинули на становище Російської держави. В результаті податкових перетворень відбулося значне зростання податків і повинностей, подвірне обкладання було замінене подушним і введений єдиний прямий подушний податок. Все це призвело до значного погіршення становища російського народу, але одночасно збільшило державні прибутки і дало можливість отримати кошти для проведення інших реформ. В результаті військових перетворень були створені одні з найсильніших в Європі регулярні армія і військово-морський флот. За короткий час із сухопутної країни Росія перетворилася на могутню морську державу і зайняла одне із провідних місць у світі.
Розділ 3. Протекціонізм і меркантилізм у соціально-економічних реформах Петра І
Одне з провідних місць в перетвореннях Петра І зайняли соціально-економічні реформи. Вони в першу чергу диктувались інтересами армії, безкінечною війною. Наприкінці XVII ст. державна казна була порожня. В Росії нараховувалося близько двох десятків мануфактур. Їхньої продукції не вистачало навіть на задоволення державних потреб. Все необхідне ввозилось з-за кордону. Основна маса населення була зайнята в сільському господарстві, де панували кріпосницькі відносини. За рівнем свого соціального і економічного розвитку Росія значно відставала від західноєвропейських країн [51; c. 194]. Познайомившись із Західною Європою, де панувала політика меркантилізму, Петро І назавжди залишився зачарованим її промисловими успіхами. За словами Крип'якевича, він намагався піднести Росію до того самого рівня [59; c. 358].
Петро І був першим, хто став активно і масштабно проводити в Росії політику меркантилізму і протекціонізму. Меркантилізм - це торговельна політика, яка полягала в тому, щоб держава постійно мала додатній торговельний баланс з іншими країнами. Це означало, що вартість експорту повинна була перевищувати вартість імпорту. Прибуток йшов в казну. Політика протекціонізму полягала в тому, щоб у сфері торгівлі митними зборами захистити і підтримати молоду російську промисловість, особливо ті її галузі, які вели конкурентну боротьбу на російському ринку з іноземними товарами (наприклад, металургійну, суконну, парусно-полотняну, шовкову, шкіряну, паперову та інші) [49; c. 409].
В роки царювання Петра І в Росії відбувся різкий економічний стрибок. Промислове будівництво проходило небаченими темпами: за 1695-1725 рр. виникло не менше 200 мануфактур різного профілю, тобто в десять разів більше, ніж їх було наприкінці XVII ст. (перелік мануфактур і місць їх розміщення дивитися в додатку Б). На думку Анісімова, найхарактерніша особливість економічного буму початку XVIII ст. полягала у провідній ролі держави в економіці, її активному і глибокому проникненні в усі сфери господарського життя [48; c. 188].
Петро І відразу почав із створення важкої промисловості - металургії, гірничої справи, суднобудування. Від 1696 р. почалося інтенсивне освоєння незліченних природних багатств Уралу, пошуки руд. Там, де їх знаходили, будували підприємства, причому дуже швидко. За перші 5 років було побудовано 11 металургійних заводів. Виникло два нових металургійних райони: Уральський і Олонецький. Була налагоджена також виплавка міді і срібла. Виплавка чавуну з 150 тис. пудів в 1700 р. зросла до 800 тис. пудів в 1725 р., що дозволило з 1722 р. почати експорт заліза. З 1712 р. Росія перестала закуповувати в Європі зброю. Розвивалася і легка промисловість. Були побудовані і розширені текстильні, полотняні, канатні, шкіряні, паперові, суконні, ґудзикові, капелюшні, скляні та інші мануфактури [33; c. 73].
Розподіл мануфактур за виробничим призначенням був дуже нерівномірним. Суттєво переважали мануфактури металургійні (69 - близько 34 % загальної кількості), текстильні (32 - 17 %) і лісопильні (23 - 11 %). Далі йшли порохові (17 - 8 %), шкіряні (14 - 7 %), склянні (10 - 5 %), паперові (6 - 3 %) [26; c. 204].
В організації промисловості, особливо в перші роки XVIII ст., держава максимально використала всі свої переваги. Централізоване управління дозволяло оперативно і раціонально визначити район розміщення, масштаби виробництва, способи забезпечення його всім необхідним. Більшість підприємств спочатку будувались за рахунок казни, потім значна їх частина на пільгових умовах була передана в приватні руки. На будівництві підприємств використовували дешеву працю місцевого населення, з нього ж набирали низькооплачуваних некваліфікованих робітників. Для організації виробництва залучали досвідчених спеціалістів - як росіян, так і іноземців. Готова продукція переважно йшла на потреби казни, для чого, власне, і створювалась мануфактурна промисловість [21; c. 126-127]. В цілому ж, на думку Баггера, мануфактурна політика Петра І сприяла тому, що російська економіка змогла подолати відсталість, хай навіть тимчасово [24; c. 85].
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12
