Указ 28 травня 1723 р. регулював порядок прийому на роботу людей, які не належали власнику чи не були „приписані” до даного заводу. Всім їм доводилось або отримати у свого поміщика дозвіл працювати тимчасово („отходник” з паспортом), або потрапити в число втікачів, „беспашпортных”, які підлягали арешту і негайному поверненню поміщику. Таким чином, кріпосницькі відносини стали з самого початку основою петровської промисловості і перетворились в найсильніше гальмо її розвитку [44; c. 26].

24 січня 1722 р. був виданий Табель про ранги - один із найважливіших документів російської історії. В його розробці головну роль відіграв Петро І. Табель вводив нову ієрархію чинів, які можна було отримати завдяки особистій службі, піднімаючись поступово від чину до чину. Всі посади були розподілені на три паралельних ряди посад воєнних (в тому числі сухопутних, гвардійських, артилерійських, морських), статських і придворних і кожен ряд розділений на 14 рангів, або класів, починаючи від фендрика до генерал-фельдмаршала (в армії), від корабельного комісара до генерал-адмірала (на флоті) і від колезького реєстратора і комісара до канцлера (в цивільних установах) (повний перелік всіх чинів (крім придворних) і головних посад кожного класу дивитися в додатку В) [34; c. 37].

На місце попередньої аристократичної ієрархії породи і родовідної книги Табель поставив бюрократичну ієрархію заслуги і вислуги. В одній із статей, приєднаних до Табеля, було спеціально роз'яснено, що знатність роду сама по собі без служби нічого не означає і не створює людині ніякого становища: „однакож мы для того никому никакого ранга не позволяем, пока они нам и отечеству никаких услуг не покажут, и за оныя характера не получат…” [9; c. 89].

Разом з тим Табель про ранги надавав можливість отримати дворянство вихідцям з інших станів. Ті, хто отримував чини 14-9-го рангів, ставали дворянами, але не могли передавати дворянський титул у спадок. Ті, хто дослужився до 8-го рангу, отримували спадкове дворянство: „Все служители российские или чужестранные, которые 8 первых рангов находятся, или действительно были: имеют оных законные дети и потомки в вечные времена, лучшему старшему дворянству во всяких достоинствах и авантажах равно почтены быть, хотя б они и низкой породы были…” [9; c. 89]. В армії цього добивалися ті, хто дослужувався до 12-го рангу. Однак перебільшувати ці можливості не варто: щоб стати дворянином, потрібно було десятиліттями тягнути службову лямку, служити й прислужувати [78; c. 460].

На думку дослідника Водарського, запровадження Табелю про ранги оформило дворянство як стан. Табель встановлював для дворян новий порядок проходження служби, зобов'язував всіх служити і оголосив службу єдиним джерелом отримання відповідного рангу і його наступного підвищення [32; c. 69].

Щодо економічних реформ, то в 1724 р. був ведений митний тариф, що був вершиною протекціоністської політики уряду. Розмір мита на закордонні товари був у прямій залежності від здатності вітчизняних підприємств задовольнити потреби внутрішнього ринку: чим більше тих або інших товарів випускали російські мануфактури, тим вище мито стягали при ввозі таких товарів із-за кордону. Найвище мито в розмірі 75 % від вартості стягали з заліза, парусини, шовкових тканин, тютюнових люльок, голок та ін. 50% стягали з полотна, оксамиту, карт і т. ін. Нижчим митом у 25 % обкладалися товари, які в Росії хоч і виготовляли, але не в достатній кількості, наприклад, вовняні тканини, канцелярський папір та ін., і „хотя за такою пошлиною из-за моря и вывозить будут, однакож дешевою ценою в России из лавок продавать не могут и сим образом русским товарам продажа будет способнее” [11; c. 56]. Мінімальне мито 20 і 10 % брали з товарів, яких в Росії не виробляли.

З товарів, які вивозили з Росії, здебільшого стягували низьке (3 %) мито. Винятком було високе заборонне мито на шкіри, лляну пряжу, „для того, что потребны на российские фабрики”. Мито на невичинені шкіри дорівнювало 37,5 %, на вичинені - 3 %, а на чоботи - 1 % [52; c. 333]. Для російських купців мито знижувалось в три рази, якщо вони ввозили або вивозили товари на власних суднах. Цим заходом цар прагнув зацікавити російських купців в обзаведенні власними торговими кораблями і тим самим подолати традиційну залежність зовнішньої торгівлі Росії від іноземних купців.

На думку Павленка, запровадження заступницького тарифу спричинило два наслідки, що діяли у протилежних напрямках: з одного боку, високі тарифи оберігали молоду вітчизняну промисловість від напливу на внутрішній ринок виробів західноєвропейських мануфактур і тим самим допомагали їй стати на ноги, але з іншого - вони, захищаючи власників російських мануфактур від конкуренції із-зовні, прирікали вітчизняну промисловість на застій, вбивали зацікавленість у підвищенні якості виробів. Справа в тому, що якість вітчизняних виробів не витримувала порівняння з якістю виробів західноєвропейських мануфактур [71; c. 544]. Тим не менше, вважаємо, що захисний тариф, як і надання мануфактуристам монополії на виробництво деяких виробів, на початковому етапі становлення вітчизняної промисловості здійснив благотворний вплив на її розвиток.

Результати застосування нового тарифу виявилися досить швидко. В 1726 р. вивіз товарів на суму 4,2 млн. рублів вдвічі перевищував ввіз (дивитися додаток Г). З Росії вивозили переважно сільськогосподарські товари: льон, пряжу, шкіри, щогловий ліс, канати, поташ. Нове в структурі російського експорту полягало в продажу за кордон виробів молодої промисловості: заліза і полотна. В імпорті значне місце займали дорогі сукна, шовкові тканини, виноградні вина, кава, прянощі, ювелірні вироби, фарфор, кришталь та інші предмети розкоші, а також матеріали, необхідні для російської промисловості, наприклад, фарбувальні речовини [51; c. 201]. За словами Буганова, в результаті прийнятих урядом заходів залежність Росії від імпорту або суттєво зменшилась, або припинилась [28; c. 133]. Але створити значний російський торговий флот не вдалося: 3/4 зовнішньої торгівлі залишалось в руках іноземних купців [46; c. 70].

Значно активізувалася торгівля із Західною Європою, де найбільш активними торгівельними партнерами Росії були Англія та Голландія. Центр зовнішньої торгівлі перемістився з Білого моря на Балтійське. Так, в 1725 р. в Петербург прибуло більше 900 іноземних кораблів. На нього припадало біля 60 % вивозу всіх товарів Росії за кордон. Активно брали участь в зовнішній торгівлі й інші балтійські порти: Виборг, Рига, Нарва, Ревель, а на долю Архангельська залишалось лише близько 5 % зовнішньоторгівельного обороту Росії. Розширились і торгівельні зв'язки зі Сходом (Персією, Китаєм, Середньою Азією). Тут торговими воротами стала Астрахань [50; c. 286].

Таким чином, наприкінці XVII - в першій чверті XVIII ст. Петро І провів значні соціально-економічні реформи, засновані на ідеях протекціонізму і меркантилізму. В результаті відбулося значне зростання промисловості і торгівлі, багато в чому було подолано техніко-економічну відсталість Росії. Проте економічний розвиток значно гальмувався пануванням кріпосницьких відносин і надмірним втручанням держави в усі сфери життя суспільства. Значні зміни відбулися в соціальній структурі. В результаті перетворень змінився статус всіх суспільних станів. Проте всі вони повинні були служити державі.

Розділ 4. Європеїзація російської культури

Створення образу нової Росії, на що націлився Петро І в період свого правління, було неможливо без серйозних змін в сфері культури. Вже починаючи з кінця XVII ст. до цього підштовхувало Росію саме життя. Загальна культурна відсталість країни ставала дедалі очевиднішою. Росія практично не мала власних науки і університетської освіти. В той же час реформи, розпочаті петровським урядом у сфері державного устрою, економіки, військової справи, спонукали до загального піднесення культури країни, появи в Росії прошарку людей, що володіли знаннями, культурою, досвідом на сучасному для тодішньої Європи рівні [49; c. 419].

На зміну настороженому, а інколи й ворожому ставленню до всього західноєвропейського приходить пора зближення із Заходом і початок європеїзації Росії. Сам цар двічі надовго виїздив до Західної Європи (в 1696-1697 та 1716-1717 рр.), звертаючи увагу геть на все - від будівництва кораблів до поголених облич [40; c. 673]. Настільки масштабна зустріч російської культури з культурою Заходу відбулася вперше. Петро І побачив західноєвропейську цивілізацію у всій її військовій і культурній могутності. Він вивіз з Європи не тільки знання, враження, але й ідею, яку для себе формулював украй просто: щоб зробити Росію настільки ж сильною, як і великі держави Європи, необхідно якнайшвидше перейняти у Заходу все необхідне [76; с. 120].

Вектором змін став рух на Захід, в сторону „подібності” на Європу. За словами дослідника Запєсоцького, ціль Петра І полягала в перетворенні релігійно орієнтованої середньовічної культури на сучасну, світську, засновану на ідеях Просвітництва. Проте Петро І почав переймати не тільки дійсно потрібні і корисні науково-технічні досягнення, знання, спосіб життя і навіть спосіб мислення, але й те, що для Росії, багато в чому не готової до європейських нововведень, було безглуздим, шкідливим і навіть згубним. Крім того, часто нововведення насаджувались вкрай жорстокими методами, насильно ламались морально-етичні і релігійні норми і традиції, які панували в той час в російському суспільстві [45; c. 69, 71].

Зближення із Заходом вимагало, за переконанням Петра І, змін у зовнішньому вигляді російських людей для того, щоб вони нагадували собою європейців. Тому на наступний день після повернення з Європи в 1698 р. цар почав особисто обрізувати бороди у бояр, а згодом і укорочувати їх довгополі каптани. Перший указ про гоління борід, що зберігся, був оприлюднений 16 січня 1705 р. Він наказав всім, крім духовенства і селян, голити бороди і вуса, а з тих, хто не хотів, призначалося стягувати особливий і досить значний податок [41; c. 538]. Для виконання указу про гоління борід були відправлені спеціальні „брадобреи”, які голили бороди всім без розбору. Запроваджувалися й перуки.

4 січня 1700 р. Петро І видав указ про носіння європейського костюма. Наступні укази 1700 і 1701 рр. підтверджували і доповнювали його. Як чоловіки, так і жінки повинні були носити одяг і взуття європейських зразків (угорських, французьких, німецьких) [60; c. 26]. Російський костюм носити заборонялось: „Всяких чинов людям московским и городовым жителям… кроме духовного чина и пашеных крестьян носить платья немецкие верхние саксонские и французские, … а русского никому не носить и на русских седлах не ездить, а мастеровым людям не делать и в рядах не торговать” [37; c. 206].

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12