Одночасно обережний Пожарський наполегливо зміцнював Білозеро, Каргополь, а відправляючись у похід на Москву, послав великий загін у район Тихвіна як заслін від можливого нападу шведів. Надаючи виняткового значення зміцненню Білозера, Пожарський наказав кинути у в'язницю на місяць тих з місцевих жителів, хто відмовився брати участь у цих роботах, і попереджав, що надалі повісить, жителів, які ухиляються від будівництва укріплень.
Пожарський направив загін також в Архангельськ, щоб ніякі іноземці не могли навіть через віддалений порт вступити на російську землю. Справа в тому, що Англія готувалася скористатися скрутним становищем Російської держави, ополчення повинне було запобігти спробі англійської інтервенції.
Уже виступивши з Ярославля, Пожарський одержав від німця Якова Шоу й англійця Артура Астона пропозиції найняти воїнів з різних країн до себе на службу. Князь відмовив. Пожарський порадив іноземцям-найманцям у Російську державу не приїжджати й собі гірше не робити.
Мінін і Пожарський своїми патріотичними діями завоювали довіру й любов народної армії. Ці почуття виявилися, зокрема, при замаху на життя Пожарського. Заруцький підіслав двох козаків у Ярославль щоб організувати вбивство вождя ополчення. Пожарський, готуючись відправити передовий загін до Москви, оглядав військове спорядження. Довкола нього тіснилися воїни. Скориставшись тіснявою, один з підісланих убивць хотів ударити Пожарського кинджалом, але відданий Пожарському козак Роман заслонив вождя й був поранений зловмисником. Одразу всі хто перебував поруч стали кільцем на захист Пожарського. Зловмисників схопили, військо вимагало їхньої смерті, але на вимогу Пожарського їх відправили в заслання.
А в цей час у Ярославлі була отримана звістка про задуми Заруцького посадити на престол сина Марини Мнішек і Лжедмитрія, та про те, що гетьман Хоткевич поспішає з Польщі в Москву з військом і великим обозом, щоб надати допомогу польському гарнізону, що засів у московському Кремлі. Цього з'єднання польських сил не можна було допустити, і 27 липня 1612р. ополчення вийшло з Ярославля на Москву, щоб звільнити її від загарбників.
Народне ополчення під керівництвом Мініна й Пожарського почало організовану боротьбу з інтервентами. Це була визвольна, прогресивна й справедлива війна із загарбниками. А назустріч цьому народному руху, що одержав свою організовану форму в ополченні Мініна й Пожарського, полегшуючи йому його важкий шлях, ішла стихійна боротьба селян, холопів і посадських людей, що вступили в єдиноборство з іноземними загарбниками.
Ще з осені 1611р. на околицях Москви почався сильний партизанський рух. Учасники першого ополчення, ідучи від Заруцького, становили збройні загони, що нападали на поляків. Особливо енергійно ці загони діяли на дорогах, що ведуть у Польщу. Партизани розривали зв'язки польських загонів і гарнізонів з Польщею й перешкоджали підвозу продовольства полякам, що засіли в Кремлі. Коли литовський гетьман Хоткевич, відправлений королем Сигізмундом на допомогу Гонсевському, підходив до Москви у вересні 1611 р., він натрапив на партизанські загони. Загони Хоткевича й Сапеги (сам Сапега у вересні 1611р. помер) пішли восени до Рогачова й до Волги за продовольством для голодуючих у Кремлі поляків, але значна частина награбованого в населення продовольства не дійшла до Кремля; майже все в дорозі відібрали партизанські загони. За зиму ці загони так осміліли, що напали на полковника Струся, що направлявся з Польщі щоб змінити Гонсевського, і перебили його жовнірів.
Селяни озброювалися за рахунок шляхтичів, яких вони ловили поодинці, убивали, рубали, кидали в ополонки. Загарбники не ризикували тепер їздити невеликими загонами. Але це не зупиняло партизанів, які теж об'єдналися й, влаштовуючи засідки, зненацька нападали на ворогів і громили їх.
У самій Москві поляків і німців заманювали в тісні провулки, в пригороди, зазивали в гості й там вбивали.
У результаті цієї партизанської війни поляки в Кремлі в повній мірі відчули недостачу продовольства. Горобці й ворони продавалися за високу плату.
Кінець 1611р. і початок 1612р. був дуже важким часом для підмосковного населення. У відповідь на партизанську війну інтервенти посилили свої жорстокі заходи. Вони виганяли населення, спалювали житла, змушували бігти куди очі дивляться. Троїцький монастир щодня ховав мерців, що замерзали на дорогах або убитих в селах. Звірства інтервентів досягли в цей час апогею.
Литовський великий гетьман Хоткевич, якому король Сигізмунд доручив ведення воєнних дій у Російській державі, підійшов до Москви в перше раз на початку жовтня 1611р. Поляки, що перебували в Кремлі й страждали від голоду стали вимагати собі заміни. Хоткевич запропонував їм коштовності із царської скарбниці, обіцяючи незабаром замінити їх. У грудні він відправив великий обоз із награбованим продовольством у Москву, але по дорозі на обоз напали партизанські загони і відбили його. На початку 1612р. Хоткевич замінив частину польського гарнізону в Москві й до літа прибули свіжі підкріплення з Польщі. На початку липня полковник Струсь на чолі тритисячного загону вступив у Кремль. У нього відразу почалися суперечки з Гонсевським, тому що кожен з них прагнув командувати в російській столиці. Скінчилося тим, що Гонсевський відправився в Польщу й з ним пішла вимагати від короля платні за службу значна частина жовнірів, що раніше перебували в Москві. Там залишилися тільки полк Будзила й новий полк Струся. Великий загін гетьмана Хоткевича був знову зайнятий збиранням продовольчих запасів, щоб забезпечити військо до зими, тому що восени 1612р. Сигізмунд обіцяв прийти з армією й остаточно умиротворити Московську державу. У червні Хоткевич зібрав значні сили; він одержав підкріплення з Литви, 800 чоловік піхоти привів полковник Неверовський, з-під Смоленська прибуло кілька сотень вершників і кілька сотень піхотинців, підійшли близько 8000 козаків.
Найближчою метою Хоткевича було провести своє військо й великий обоз у Москву й з'єднатися з поляками, що перебували в Кремлі, як у неприступній фортеці. Москва була в той час оточена декількома кам'яними стінами. Висока стіна Кремля із численними вежами й бійницями, що підносилась над всією околишньою місцевістю, і стіна "Білого міста", надійно захищали поляків, що знаходились в Кремлі й у Китай-городі. Якби Хоткевичу вдалося доставити продовольство цим загонам і самому зайняти Кремль, то вибити його звідти було б дуже важко.
Довідавшись, що настільки значні сили йдуть до Москви й везуть із собою величезний обоз із продовольством, Пожарський вирішив не допустити такого зміцнення польського гарнізону в Кремлі. Передовий загін ополчення підійшов до Москви 3 серпня й став табором за наказом Пожарського окремо від козачих загонів. 10 серпня підійшов новий загін й розташувався поблизу Тверських воріт. Слідом рухалися основні сили народного ополчення. Пожарський, що не довіряв Трубецькому і його козакам, збирався спершу зупинитися в Троїце-Сергієвому монастирі й там остаточно домовитися із Трубецьким. Але Хоткевич наближався до Москви, не можна було втрачати ні хвилини. Увечері 20 серпня Пожарський з військом підійшов до Москви.
Трубецький, який після втечі Заруцького залишився одноосібним начальником козацького війська, запропонував Пожарському стати табором поруч із козаками в Яузських воріт. Незважаючи на те, що Трубецький був боярином (пожалування це він одержав від тушинського злодія), він сам виїхав назустріч Дмитрію Пожарському. Однак Пожарський не прийняв пропозиції козачого боярина. До того ж позиція, зайнята табором Трубецького, не була придатною для оборони Москви, тому що перебувала осторонь від Можайської дороги, по якій підходили війська Хоткевича. Однак Пожарський все-таки виділив у допомогу Трубецькому, що взяв на себе захист Замосков'я, дві сотні ополченців.
Ранком 21 серпня війська Пожарського розташувалися в районі нинішніх Смоленської й Кримської площ і біля Арбатських воріт, тобто з тієї сторони Москви, куди підходив із заходу Хоткевич. Отаборившись на самій дорозі Хоткевича, Пожарський ніби підкреслював рішучість битися до переможного кінця, щоб не допустити з'єднання ворожих сил.
Хоткевич на чолі свого війська з'явився ввечері того ж дня й зупинився на Поклінній горі. Головнокомандуючий польською армією Карл Хоткевич був досвідченим воїном, який воював раніше в Нідерландах, в іспанських військах, одержавши до походу в Московську державу ряд перемог, у тому числі перемогу при Кирхгольмі над шведським королем Карлом IX. Основну частину його армії становила кіннота: українські козаки, кінні шляхетські загони й угорська кавалерія, що вважалася кращою в Європі. Піхоти було порівняно небагато; вона складалася з найманців - німців, угорців, поляків. І піхота, і шляхетська кіннота мали хороше озброєння: рушниці, списи, сталеві обладунки. Ці війська вміли воювати регулярним правильним строєм, тобто вміли застосовувати передову військову тактику того часу. Важко озброєні польські гусари мчали в атаку шеренгою, виставивши вперед суцільний ряд довгих списів. Піхота також наступала організованими рядами.
Що стосується армії Пожарського, то її озброєння було відносно гіршим, особливо в селян і посадських. Далеко не всі дворяни мали сталеві обладунки. Частина служивих людей і козаки мали рушниці.
Пожарський розташував свої війська від берега ріки Москви від Чортольських до Петровських воріт. Центр його армії був біля Арбатських воріт і перепиняв шлях Хоткевичу, який наступав по Смоленській дорозі. Війська Трубецького, що захищали Замосков'я, мали два укріплених пункти - біля церкви Климента і біля церкви Георгія.
Розташування російської армії було ненадійним, тому що в її тилу в Кремлі перебував польський гарнізон, який з нетерпінням очікував Хоткевича. Переправившись через Москву-ріку в Новодівечий монастир, Хоткевич повів 22 серпня наступ на Арбатські й Чортольські ворота, прагнучи прорватися до Кремля. У битві брала участь головним чином кіннота. Польським важко озброєним гусарам протистояли гірше озброєні, але більш рухливі російські вершники. Бій прийняв відразу запеклий характер. Безрезультатно атакувала то одна, то інша сторона.
Тоді Хоткевич кинув у бій угорську й німецьку піхоту. Професійні солдати, що мали великий військовий досвід і вправність, змусили ополченців відступити в межі Земляного міста, де бій продовжувався на вулицях. Дії кінноти в цих умовах були дуже утруднені, і Пожарський наказав своїм вершникам вести піший бій. В цей час кремлівський польський гарнізон зробив вилазку й ударив росіян з тилу. Оточені ворогами ополченці хоробро боролися. У цьому бою на очах у Мініна був убитий його улюблений племінник - безстрашний воїн Фотім Сремкін. З труднощами вдалося загнати поляків назад у Кремль.
В цей важкий момент ополченці дуже потребували допомоги Трубецького. Однак Трубецький допомоги не надавав. Але коли на очах у козаків лівий фланг росіян виявилися відрізаним і поляки притисли його до берега ріки Москви, тоді, не очікуючи наказу Трубецького, на допомогу ополченцям кинулися в бій сотні, передані напередодні з ополчення, а за ними вже пішли отамани Афанасій Коломна, Дружина Романов, Філат Можанов, Макар Козлов, зі своїми загонами. Це було зроблено всупереч Трубецькому. Це і вирішило результат бою 22 серпня. Хоткевич був відкинутий за Москву-ріку.
Не зумівши пробитися в Кремль, Хоткевич відступив до позицій, які він зайняв напередодні. Вилазка поляків із Кремля була також відбита з великими для них втратами. Струсь намагався пробитися на з'єднання з Хоткевичем, проте був змушений швидко повернувся в Кремль. Але в ніч на 23 серпня під покривом темряви 600 поляків з полку Неверовського пробралися в Замосков'я.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13
