24 серпня поляки відновили наступ. Протягом декількох годин росіяни витримували сильний натиск, але до полудня відступили. Угорська піхота, що була в центрі польського війська, прорвалася біля Серпуховських воріт. Був зайнятий укріплений пункт. Значна частина відтиснутих з валів Замосков'я ополченців і козаків залягла між руїнами напівспаленого міста, у ямах на вулицях і в цих укриттях чекала подальшого наступу поляків. Хоткевич, бажаючи використати успіх, наказав слідом за військами, що просувалися, негайно ввести в місто свій величезний обоз із продовольством. Тільки одна верства відокремлювала поляків від Москви-ріки, вони намагалися дійти до її берегів й скинути в ріку росіян. В цей час частина козаків Трубецького, побачивши, що поляки тіснять війська Пожарського, вийшла з бою й розташувалася біля гирла Яузи.
Тоді Мінін і Пожарський звернулися до келаря Троїце-Сергієвого монастиря Авраамія Паліцина, який був посередником між козаками й ополченням, і вмовили його піти до козаків і знову підняти їх на боротьбу. Але ще до його приїзду вид польських прапорів, що розвіваються на церкві, розгнівив козаків, і вони бурхливою атакою відбили Климентьєвське укріплення. Угорська піхота понесла при цьому значні втрати. У цей момент Паліцин і звернувся до патріотизму козаків.
Пожарський наказав своїм служивим людям залишити коней і пішими захищати місто й переправу через Москву-ріку. Протягом усього бою Пожарський підбадьорював війська, закликаючи їх битися до останньої краплі крові. Перелом в битві був досягнутий Кузьмою Мініним, який у цю відповідальну мить виступив проти іноземців. З дозволу Пожарського він взяв три сотні кінних воїнів, і перейшов через Москву-ріку змусивши тікати кінну і пішу литовську роту.
Підбадьорена цією ознакою нестійкості поляків, російська піхота, що не пропускала ворога до ріки, перейшла сама в наступ. Поляки не стримавши атаку почали втікати. Весь обоз із продовольством, артилерія, польські прапори й намети потрапили в руки переможців. Хоткевич відступив до Воробйових гір, а наступного дня, не наважившись відновити битву, відійшов до Можайська, а звідти невдовзі повернувся в Литву.
У цій битві російські війська, які мали менше військового досвіду й гірше озброєння, взяли гору, завдяки високому моральному духу, ініціативі воїнів, умілому керівництву Пожарського й Мініна. Вони билися за волю й незалежність своєї батьківщини й перемогли. Це була надзвичайно важка поразка для польської армії. Так, з кавалерії в Хоткевича залишилося не більше 400 чоловік.
Змусивши відступати литовського гетьмана, Пожарський почав облогу ворожого загону, що засів у Кремлі. У той же час треба було домовитися із Трубецьким про організацію нового управління.
Справа це виявилося далеко не легенею. На початку вересня в таборі Трубецького з'явилися старі авантюристи, у їх числі Іван Шереметьєв, що був костромський воєводою, котрий не бажав впускати в Кострому нижньогородське ополчення, і князь Григорій Шаховський, сподвижник Лжедмитрія ІІ. Вони стали підбурювати Трубецького й козаків проти ополчення. Лише в самому кінці вересня, після довгих суперечок, урядові "прикази" земського ополчення й козачого війська були об'єднані й розташовані в районі Трубної площі, майже на однаковій відстані від обох таборів. Всі постанови й грамоти повинні були надалі підписуватися обов'язково і Трубецьким і Пожарським, одного підпису було недостатньо.
Ворожий гарнізон ще відсиджувався в Кремлі. Відрізані росіянами від зовнішнього світу, поляки відчували жорстокий голод. У результаті боїв 22-24 серпня число обложених збільшилося, а продовольства не було. Обложені їли кішок, собак, траву. Були зафіксовані прояви людожерства: спершу серед німців-найманців, а потім і серед польської піхоти.
Пожарський звернувся з посланням до обложених поляків, пропонуючи здатися, обіцяючи їм життя. Однак поляки відповіли відмовою. Боячись відплати, вони не зважувалися здатися. Вони все ще очікували швидкого прибуття Хоткевича й короля Сигізмунда. Однак зібрати нову армію проти російського народу, що показав свою силу, було нелегко, і поляки, що засіли в Кремлі, не дочекалися її.
Побоюючись, що Хоткевич почне нову спробу прориву кільця оточення, люди Пожарського і Трубецького викопали через все Замосков'я рів, поставили в різних місцях вежі й гармати, з яких можна було б обстрілювати підступи до міста. Обережний і завбачливий Пожарський особисто спостерігав за тим, як ведуться ці роботи.
22 жовтня з розгорнутими прапорами росіяни пішли на приступ Китай-города й взяли його. При цій атаці багато шляхтичів було вбито й узято в полон. Спершу із Кремля стали виходити бояри, що пересиділи там важку облогу: Мстиславський, дружина Філарета Романова - Марфа із сином Михайлом і інші. Зрадник Андронов ще до цього втік до Заруцького, а Салтиков - у Польщу. 27 жовтня здалися, нарешті, і польські війська. В Кремлі росіяни знайшли сліди грабежів, залишки людожерства, зруйновані храми.
1 листопада відбувся урочистий вступ переможців у Кремль, повернутий Московській державі.
Однак очищення Москви ще далеко не означало очищення всієї держави. Це завдання виявилося дуже важким й вимагало нових зусиль від російського народу.
Насамперед треба було відбити наступ самого короля Сигізмунда. Ще восени 1612р. Сигізмунд і Владислав перейшли польський кордон, і, з'єднавшись із Хоткевичем, направилися до Москви. Російські міста чинили запеклий опір. Волоколамськ витримав три приступи, але не здався. Сигізмунд направив у Москву передовий загін для переговорів з боярами, однак ніхто в переговори не вступив, а на сам загін напали росіяни. Тим часом прийшли морози. Сигізмунд не мав засобів вести зимову кампанію й, довідавшись про здачу кремлівського гарнізону, пішов назад у Польщу.
Цікавим є те, що намагаючись знову організувати похід на Росію, шляхетський уряд Сигізмунда намагався знайти підтримку в різних європейських держав, насамперед в Іспанії. Король Сигізмунд направив до іспанського короля Філіпа ІІІ послів просити допомоги в боротьбі з Росією. Сигізмунд просив іспанського короля надати яку-небудь своєчасну й необхідну допомогу. Однак знайти союзників для інтервенції, утворити блок проти Російської держави Сигізмундові тоді не вдалося.
Значні труднощі довелося здолати, щоб очистити Московську державу від збройних загонів польських, литовських і російських "злодіїв". Ледве Хоткевич, 24 серпня відступив від Москви, як з його загону вийшли козаки й частина поляків і відправилися на північ грабувати незахищені російські міста. 22 вересня вони напали на багате торговельне місто Вологду. Там їх не чекали, і грабіжники захопили багату здобич. Діяли грабіжники декількома загонами. У цей час були розграбовані й розорені Білоозеро, Каргополь і інші північні міста й землі, які раніше були захищені ополченням. Москва в той час майже не могла надати півночі збройної допомоги. Ще восени, після московської перемоги, значна частина земського ополчення стала розходитися по домівках. Нечисленне військо, що залишилося, було необхідним для умиротворення південно-східних регіонів, де хазяйнував Заруцький, і для охорони західних кордонів від можливих нових нападів поляків. У грудні 1612р. поляки захопили Путивль, а Гонсевський у січні 1613р. намагався захопити Осташків. Тому тільки в середині зими у Вологду прибув великий загін для боротьби проти польських і литовських грабіжників. У самій Москві частина козацького гарнізону, не одержуючи вчасно платні, почала грабежі. Потрібно було швидше встановити міцний державний порядок, щоб закріпити здобуту перемогу, забезпечити відновлення господарського життя й домагатися повернення відібраних іноземцями російських земель.
Зі звільненням столиці потрібно було відновити державну владу в країні, для того часу феодальну монархію. Уже в листопаді 1612р. з Москви були розіслані повідомлення про скликання Земського собору для виборів нового царя. Клас феодалів і верхи посаду поспішали зміцнити органи держави й управління на місцях. У січні 1613р. у Москві зібрався Земський собор. У ньому брало участь близько 700 людей, переважно дворяни, бояри й духівництво, а також представники 50 міст із усіх кінців країни. Вважається, що було на соборі й декілька селян. Брали участь також представники стрільців і козаків.
Близько двох місяців обговорювалося на соборі питання про вибір царя. Рішуче були відхилені кандидатури іноземних претендентів і сина М. Мнішек. Нарешті в лютому собор обрав Михайла Романова (1613 -- 1645 рр.) (додаток 9), 16-річного сина митрополита Філарета. Він був зв'язаний зі знаттю, його підтримувало духівництво, а також посадські й козацтво, що знало Філарета по Тушино. Із часу Грозного Романови були близькі й до дворянства, вони були родичами згаслої династії. Феодали використовували перемогу народу над інтервенцією. Д. Пожарський і К. Мінін були незабаром відсторонені від державної діяльності. Родичі молодого царя склали його дійсний уряд.
Країна була в досить важкому становищі. Села й міста, особливо в центрі, та й в інших районах країни, де діяли інтервенти, були розорені. Запустіло багато земель, поселень. У володіннях Троїце-Сергієвого монастиря в 1616 р., наприклад, рілля зменшилася в 20 раз.
Царська влада ослабла, деякі воєводи не відразу визнали царем Михайла Романова. Уряд перші роки намагався опертися на авторитет Земських соборів. Знать вийшла із усіх потрясінь початку XVII ст. суттєво ослабленою. Завданням уряду в області внутрішньої політики було зміцнення феодального землеволодіння, насамперед поміщицького, забезпечивши феодалів робочої силон. Боячись селянської війни, уряд спочатку обмежив строк розшуку біглих людей тільки п'ятьма роками.
У цих умовах завершувалася боротьба з польськими й шведськими загарбниками. В руках шведських інтервентів були новгородські землі. Зграї польських загарбників бродили по країні, особливо багато їх було в західних і південно-західних повітах. Польща оголосила своїми бранцями послів 1610 р., у тому числі й батька царя -- Філарета, якого в Росії обрали патріархом. На південному-сході розбійничав І. Заруцький, що намагався встановити зв'язки з Іраном.
Шведські інтервенти прагнули захопити російські землі на півночі. Однак їх спроби оволодіти Холмогорами успіху не мали. У Новгородській землі з 1613р. почався народний рух проти інтервентів; на допомогу прийшли урядові загони. Загарбників прогнали з міст Тихвіна, Порхова, Гдова. Почався масовий відхід населення в Росію, і до кінця 1615р. увесь Староруський повіт спорожнів. Шведський уряд направив сюди великі сили на чолі з королем Густавом-Адольфом. В 1615р. він осадив Псков. Три місяці героїчно захищали псковитяни своє місто й відстояли його. Швеція була ослаблена, а тим часом назрівала нова війна в Європі. Росія прагнула до миру, їй доводилося одночасно вести війну з Польщею, забезпечувати оборону на півдні й т.п.
В 1617р. у селі Столбово був укладений мирний договір зі Швецією. Новгородська земля була повернута Росії, за Швецією залишилися Нева з Іжевською землею, місто Корела з повітом і місто Орєшек.
Це був грабіжницький договір, у результаті якого Росія втрачала єдиний вихід до Балтійського моря. Народні маси карел, не бажаючи залишатися під владою Швеції, йшли в Росію.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13
