Обговорюючи питання про додаткові кредити на продовження війни, польський сейм вирішив, що не потрібно більше значних витрат, щоб привести в покору незначні залишки нескорених москвичів. Впливовий підканцлер Крицький наполягав, що вести переговори із представниками Російської держави не треба. Сейм вирішив заплатити 10000 злотих воїнам, що повернулися в Польщу, а утримання війська, що залишилося в Російській державі, оплачувати з тамтешніх доходів.

Сигізмундові довелося затриматися у Варшаві на цілий рік. А в цей час у Російській державі лютував голод, у столиці перебував гарнізон інтервентів. Смоленськ і Новгород потрапили в руки загарбників. Поляки й люди Заруцького грабували й знущались над місцевим населенням.

Все це пригнічувало російських патріотів. Однак всі підступи ворогів розбилися в остаточному підсумку об незламну стійкість широких мас російського народу. Спільним у всіх не байдужих до своєї батьківщини було бажання знову йти на боротьбу з ляхами.

Це бажання народилося майже одночасно в декількох містах. Так, у серпні жителі Казані звернулися в Перм із грамотою, закликаючи до об'єднання і визнати тільки того государя, що буде вибраний всією землею Російської держави.

Нова потужна хвиля народного руху піднялася з Нижнього Новгорода й інших посадів Середнього Поволжя, які були тісно пов'язані із селянським населенням.

Нижній Новгород - один з найбільших економічних центрів і торговельних міст Російської держави. Він був зв'язаний з усією волзькою річковою системою. У Нижньому Новгороді зустрічалися: риба з Каспію, хутра із Сибіру, тканини й прянощі з далекої Персії, хліб з Оки. Основне значення в місті мав торговельний посад, у якому налічувалося до двох тисяч дворів. У місті було також багато ремісників, а в нижньогородському річковому порту багато вантажників і бурлак.

Нижній Новгород не раз піддавався загрозі руйнування з боку поляків і тушинців. Посадські жодного разу не впускали в місто іноземних загарбників; більш того, Нижній Новгород відсилав свою рать проти ворогів під час походу Скопіна й активно брав участь в ополченні Ляпунова. У січні 1609р. нижньогородський воєвода Аляб'єв розбив й загін тушинців і повісив воєводу цього загону - князя В'яземського. Коли Ляпунов був убитий, нижньогородці принесли додому заклик заново організовувати ополчення.

Відчуваючи свій зв'язок з усією країною, Нижній Новгород уважно стежив за ходом війни з інтервентами, підтримуючи жваві зносини з іншими містами й з патріархом Гермогеном. "Безстрашні люди", як їх назвав Гермоген, двоє нижньогородців - боярський син Пахомов і посадський Мосеєв - принесли в Нижній Новгород грамоту Гермогена. Цікаво, що агітація за повстання проти інтервентів ішла не від імені воєвод нижньогородських, а від імені всього нижньогородського населення.

З 1 вересня 1611р. на виборну посаду Нижньогородського земського старости вступає Кузьма Мінін Захарьєв-Сухорукий. Простий нижньогородський міщанин, що займався дрібною торгівлею м'ясом і рибою, він був справжнім патріотом. Надзвичайно обдарована особистість, людина сильної волі й великої практичної кмітливості, він зумів організувати нове ополчення, незважаючи на всі перешкоди. Авторитетний серед посадського населення, ще більш зв'язаний з ним з моменту обрання його земським старостою, Мінін веде широку пропаганду й виголошує промови із закликом віддати всі надбання заради порятунку батьківщини. Промови свої Кузьма Мінін виголошує біля своєї крамниці й у земському домі, де свого виборного старосту слухали посадські, вони знаходять живий відгук серед слухачів, особливо менш заможних людей.

Вся діяльність Мініна була присвячена народній справі.

Безперечним є те, що Кузьма Мінін був натурою винятковою, людиною, що поєднувала в собі рідкісні практичні й організаційні здібності із глибокою відданістю батьківщині. Завдяки цим якостям Мінін зумів в обстановці польської інтервенції й зради боярської верхівки очолити народний рух, спрямований проти загарбників.

Дуже швидко рух поширюється на все місто. Посадські об'єднуються з адміністрацією міста й з духівництвом. Біля собору збирається все міське населення - і посадські й служиві люди. Глава нижньогородського духівництва, Сава, однодумець Мініна, читає привселюдно отриману грамоту Гермогена й гаряче її підтримує. Потім виступає земський староста Мінін і полум'яно призиває врятувати батьківщину.

Промова Мініна була виголошена з великою пристрасністю. Народ плакав, слухаючи Мініна. -- "Будь так", -- кричали йому у відповідь. Шапки із грошима, зброя купою виростали на кам'яній площі. Сам Мінін віддав свій маєток, й навіть золоті й срібні рами з ікон. Пожертвування текли широкою рікою. А тим часом населення Нижнього Новгорода, як і інших міст Московської держави, зубожіло за роки міжусобних воєн і інтервенції.

Але для організації нового походу пожертвувань, які б великі вони не були, невистачило. Потрібен був правильно організований, обов'язковий для всіх збір засобів. Розпорядником і скарбником став знову таки Кузьма Мінін - напрочуд чесна людина, талановитий організатор. Установили збір - "третій або п'ятий гріш від всіх пожитків і промислів". На підставі цього рішення Мінін із властивою йому енергією й став збирати "п'ятий гріш", не соромлячись примусових заходів по відношенню до тих хто ухилявся.

Збір засобів ішов дуже добре й значною мірою забезпечив успіх ополчення. Ополченці були забезпечені всім необхідними. Дуже швидко рух вийшло далеко за межі Нижнього Новгорода. Палкі заклики Мініна пролунали й в інших містах. Першими прийшли служиві люди Балахни й Гороховця, а пізніше дворяни Смоленської області, що покинули свої маєтки, не захотівши підкоритися Сигізмундові.

Але головну роль у цьому русі відіграли все-таки посадські люди й селяни, які теж несли заради спільної справи своє вбоге майно й вступали в ополчення.

Тепер першочерговим завданням було знайти вмілого й авторитетного в народних масах полководця, що зміг би очолити військовий похід проти інтервентів, звільнити від них серце країни - Москву. Мінін і вказав на героя московського повстання 1611 р., на князя Дмитра Михайловича Пожарського.

Предки Пожарського служили городничими в невеликих містах. Дмитро Михайлович виділився винятково завдяки своїй хоробрості, полководницькому таланту й глибокому патріотизму.

Народився Пожарський в 1578р. При Борисові Годунову він був наближений до царського, двору.

В 1608 р., коли йому виповнилося 30 років, Пожарський вперше виступив воєводою проти поляків розбивши їх біля Коломни. В 1609р. Пожарський розбив на Володимирській дорозі "злодійський" загін Салтикова. В 1610 р., коли тушинський злодій ішов до Москви й всі міста після Клушинської поразки присягали йому, Пожарський, тоді воєвода Зарайська, рішуче відмовився перейти на сторону самозванця. Жителі стали погрожувати Пожарському, але погрози ніколи не змушували його зійти з того шляху, який він вважав правильним. Пожарський замкнувся в міському Кремлі й змусив зарайців, а слідом за ними й жителів Коломни, знову відійти від тушинського злодія. У випадку зради боярської знаті, пряме служіння батьківщині, дало Пожарському особливий авторитет.

Тими ж рисами мужності й вірності відзначені й дії Пожарського взимку 1610-1611 р., коли він захистив у Пронську Ляпунова від "злодійських" загонів і особливо в березні 1611 р., коли він героїчно захищав від ворогів палаючу Москву.

Пожарський жодного разу не присягав ні польському королевичеві Владиславові, ні кому-небудь із самозванців. Він перший відгукнувся на заклик Ляпунова, перший прийшов на допомогу повсталим москвичам, мужньо боровшись із німцями і поляками в палаючому місті.

Саме тому пропозиція Мініна передати владу над ополченням Пожарському була прийнята всіма з великою наснагою.

Пожарський лікувався в цей час у Суздальському повіті, за 120 верств від Нижнього Новгорода, після важких поранень, отриманих 19 березня в Москві. Нижньогородці відправили своїх послів до Пожарського, але той не відразу погодився взяти на себе керівництво й командування. Він розумів, що невдача попереднього ополчення багато в чому залежала від недостатньої організованості, і усвідомлював, що цю організованість треба забезпечити із самого початку. До того ж Пожарський розумів, що нижньогородське населення буде більше довіряти ополченню, якщо на чолі буде представник нижньогородського посаду. Пожарський поставив умовою - щоб в ополченні був спеціальний керівник для збору засобів і спорядження. Кандидатом на цю посаду Пожарський назвав Мініна. Нижньогородці одностайно прийняли цю пропозицію. Мінін став займатися головним чином справами організації ополчення, його постачання всім необхідним, спорядженням та ін. На грамотах Мінін підписувалася: "Виборна людина від всієї землі". Таким чином, на чолі ополчення стали виборні особи, Мінін і Пожарський.

Нижньогородський гарнізон був сам по собі дуже нечисленний. Але разом з двома тисячами дворян, що прийшли в Нижній, до початку березня 1612р. його чисельність становила три тисячі чоловік. На відміну від ополчення Ляпунова, що було так само швидко організоване й так само швидко розпалося, це ополчення готувалося не кваплячись. Заощаджуючи кошти, Мінін купував для ополчення слабких коней за низькою ціною, а потім хазяйновито їх відгодовував. Так само розумно й з розрахунком забезпечувалося ополчення й озброєнням. Але своїх засобів явно не вистачало. Після цього вожді ополчення стали посилати грамоти в міста, на північ і на Поволжя, пропонуючи всім згуртуватись, очистити Московську державу від ворогів та обрати нового государя радою всієї землі, також просили про надсилання скарбниці. І пониззя, і поморські, і поволзькі міста стали відсилати в Нижній кошти, людей, озброєння, а також і своїх представників для допомоги Московській державі.

Так при Мініну й Пожарському була утворена "Рада всієї землі", у якій брали участь дворян, посадські люди і селяни, в особі своїх старостів. Нижньогородський рух переріс в рух загальросійський.

В результаті у Нижньому Новгороді зібралися досить значні сили. В ополчення входили провінційні служиві люди, стрільці, посадські, селяни. Вступили в ополчення татари й інші народності Поволжя й Півночі. Місцеві партизанські загони охоче вливалися в народне ополчення, коли воно в березні виступило з Нижнього Новгорода.

Природно, що згуртування всенародного ополчення не залишилось в таємниці від польських інтервентів, що засіли в Москві. Гонсевський, вкрай стривожений розмахом другого ополчення, погрозами хотів змусити патріарха Гермогена, що перебуває в темниці, відправити грамоту нижньогородцям із забороною йти на Москву, але нічого не домігся. Він зміг тільки помститися старому Гермогену погіршенням умов його ув'язнення, відчого патріарх незабаром і вмер.

З іншого боку, Мініна й Пожарського турбувало питання про майбутні взаємини з козацькими загонами Трубецького й Заруцького, які знаходились під Москвою, де було чимало козаків, грабіжників і авантюристів. Ними керував безпринципний авантюрист і зрадник Іван Заруцький, організатор вбивства Ляпунова.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13