Перехід до відтворюючих форм господарства спричинив широке розселення відповідних етномовних груп що значною мірою обумовило у світовому масштабі перевагу кількох провідних мовних сімей. Ця доба стала переломним моментом в етногенетичному розвитку людства, знаменуючи перехід від мезоліту до неоліту, час, який, на думку М. Чмихова, можна назвати протонеолітом. Саме до протонеоліту реальніше відносити вже згадувані пісковикові плитки Кам'яної Могили та вважати їх не прообразами чуринг, а самими чурингами. Особливо цікаві чуринги протонеоліту, що відповідають протонеолітичним шарам поселення під Червоною Горою, виявлені в Гроті Чуринг. Майже всі вони за своєю формою нагадують риб різних річкових порід і мають лінійно - геометричний орнамент (іноді з обох боків). Окремі вироби зберегли сліди фарби червоного та чорного кольорів.
Культ чуринги передував моделі організованого розчленованого Всесвіту, яка відбивала уявлення про універсальні закономірності існування природи і суспільства, відомі звичайно під назвою “універсального закону” або “закону універсального колообігу”. За цим “законом” все, що відбувається в суспільстві і природі, сприймається як світ порядку. Така ідея могла з'явитися лише в системі розвинутого світогляду давніх індоєвропейців. І сталося це, очевидно, в протонеоліті.
Початком дії “закону” було свято початку року, яким вважали весняне рівнодення, і першого (головного) сузір'я зодіаку. Останній став першою штучною геоцентричною моделлю. У слов'ян уявлення про “закон” і зодіак збереглися насамперед в образах дванадцяти сонячних місяців року як хазяїв життя, в початку року з весняного рівнодення, в поділі року на дві частини - теплу (весняно - літню) та холодну (осінньо - зимову) або на чотири пори по три місяці (три сузір'я зодіаку) в кожній, в наявності власних численних термінів “закону”. На думку М. Чмихова, в слов'янських мовах основними поняттями “закону” можна вважати терміни: бог, весна, власть - волость, доля, закон - покон, звичай, кош, лад, літо, мир, пора, правда, рік - рок, род, ряд - ряда, стан, сторона тощо. І. Срезнєвський, вивчаючи давньоруські тексти, серед значень слова “ряд” виділяє “стрій”, “ряд”, “розташування предметів один біля одного”, “порядок”, “черга, число, раз, ступінь, розряд” та ін. [ 33, ст. 47].
Чимало термінів “закону” у слов'ян етимологічно пов'язані з іменами найважливіших божеств: лад - із Ладою, власть - волость - із Волосом, рада - з Радгостом, род - з Родом та ін. Глибоке коріння цих термінів очевидне, бо вони часто стають зрозумілими лише на тлі індоєвропейських паралелей. Відповідають ці терміни епосі обожнення великої рогатої худоби. Слов'яни як й інші індоєвропейці, проміжки часу, явища природи, такі основні категорії, як майно, здобич, існування, життя, пов'язували з коровою (биком). Сузір'я Тельця вважалося головним в зодіаку. Найбільш ранні астрономічні символи зодіакальних сузір'їв, зокрема, сузір'я Тельця відкриті на чуринзі та на стіні гроту Кам'яної Могили. За чурингу править плитка із зображенням носорога й тура. На фігуру бика “накладено” кут, утворений вісьмома видовбаними ямками, його можна вважати варіантом кута основної частини сузір'я Тельця. В. Даниленко відносив цю плитку до пізнього палеоліту, М. Чмихов тлумачив її як протонеолітичну.
Найцікавіший зодіак позначено наколами, розташування яких відповідає зорям семи сузір'їв зодіаку весняно-літнього періоду в 1710 - 650 рр. до н. е., на торцевих площадках спиць прясла пізнього етапу тшинецької культури [ 40, ст. 150 -151]. Обертання прясла символізувало рух кола зодіаку, отже, таке позначення на таценківському пряслі є закономірним.
Поступово в протонеоліті починають утверджуватися уявлення про богів, що стало наслідком змін у соціально-господарській сфері життя населення (перехід до відтворюючого господарства), а також змін в самій людині, зв'язок якої з навколишнім середовищем стає дедалі тіснішим. Особливо варто наголосити на появі нових рис у взаємовідносинах з Космосом, з яким пов'язується виникнення нових богів. Поряд з цим продовжує існувати розвинута система уявлень про духів. Складається найдавніша система світогляду наших предків.
Територія півдня України за доби неоліту була своєрідною контактною зоною, де стикалися культурні впливи Північно-Східного Причорномор'я і Східного Приазов'я, з одного боку, та Балкано-Карпатського регіону - з другого. Наприкінці неоліту в трикутнику між Кавказом, Північно-Західним Причорномор'ям та Південним Уралом після асиміляції певних груп переселенців склалася відносно гомогенна в культурно - господарському і, мабуть, мовному відношенні макроетнічна спільність - індоєвропейці. Поруч з нею в межах Східної Європи утворився Балкано-Карпатський землеробсько-скотарський ареал культур мальованої кераміки та ареал культур лісових і, частково, лісостепових фінно - угорських мисливців і рибалок (від Балтійського моря до Уралу, Західного Сибіру та Приуралля). Взаємодія між цими трьома етнокультурними центрами стала тлом, на якому формувалися племінні й міжплемінні спільності Східної Європи пізньопервісної доби, розвивалася їх культура. Пізня первісність, або епоха племінного ладу, характерна складанням ранньокласових суспільних відносин і ранньополітичних ієрархічно організованих систем управління за умов планування землеробсько-скотарського господарства. Виникнення племінної організації як своєрідного переддержавного органу суспільної влади та управління сприяло значному прискореннюетнічної консолідації окремих общин, які раніше об'єднувались у відносно аморфні передплемена. Інтенсифікація контактів вела до уніфікації мови та культури, об'єднувала співплеміників у сталу етнічну групу з визначеними кордонами, окремим діалектом, структурою влади, спільним культовим життям та ін., внутрішньою статево - віковою ієрархією і субординацією, яка, в свою чергу, складалася на тлі диференціації суспільної (організаційної, виробничої, ритуальної тощо). Макроетнічні спільності пізньопервісної доби - це сукупності етносів - племен та “сімей - племен”, схожих між собою насамперед ритуально - культовою практикою та, як правило, належністю до однієї мовної сім'ї.
За концепцією О. Шпенглера, існували великі культурно - світоглядні спільності, що охоплювали значну кількість народів, які усвідомлювали власну спорідненість. Кожний з таких “окремих культурних світів” мав власне світовідчуття. Останнє, суто специфічне у кожному випадку, охоплювало всю сукупність найвищих життєвих проявів, найадекватніше проявляючись у символічних формах загальнокультурних архетипів, насамперед, у ритуальних діях та орнаментальних схемах. Це перегукується з поглядами К. Юнга відносно архетипів колективного безсвідомого як тла макрокультурних спільностей. Синкретичність, а точніше, недиференційованість, органічна цілісність архаїчного світосприйняття та різних аспектів первісної соціокультурної системи обумовлюють цілісність стилю найрізноманітніших сфер людського буття та їх зовнішніх проявів. Найвиразнішим серед них є культово-обрядова практика. Як правило, у людей, які спільно виконували певні ритуали, утверджувалась власна за своєю суттю етнічна самосвідомість.
Енеолітичне населення Балкано-Дунайсько - Карпатського регіону культур “мальованої кераміки” протягом п'ятого - четвертого тисячоліть до н. е. належало до єдиного господарсько - культурного типу. Схожими були типи знарядь праці, житлові споруди, форми кераміки та прийоми і мотиви орнаментації посуду. За вказаними ознаками цей район істотно відрізняється від Дунайсько-Центральноєвропейського - зони культурної спільності лінійно - стрічкової кераміки. У межах першого досить чітко простежуються дві лінії культурного розвитку: 1) західнобалкансько - середньодунайська (Вінча, тиська та лендельська культури, пов'язані також з попередньою дунайсько-центральноєвропейською культурою лінійно - стрічкової кераміки); 2) східнобалкансько-нижньодунайсько - карпатська (Боян, Гумельниця, Кукутені - Трипілля). Перша з них поступово поширилась до Півдня Польщі і Галичини, друга - до Волині і до Середнього Подніпров'я. Трипільська історико культурна спільність у четвертому тисячолітті до н. е. зі Східного Прикарпаття поширилась на територію Молдови і Лісостепову Правобережну Україну. На підставі археологічного матеріалу можна говорити про неолітичні анатолійсько-східно середземноморські традиції. Це ще оди аргумент на користь припущення щодо зв'язків найдавніших трипільців за населенням з Малої Азії [11, ст. 181 - 214]. Звідти, ймовірно, походять культ бика, вшанування жіночого божества родючості, сюжети міфа про боротьбу небесного бога - бика із змієм - драконом тощо.
Соціальні, економічні та етнокультурні зміни на території України в десятому - першому тисячоліттях до н. е. детально проаналізовані Ю. Павленком [30]. Ці зміни багато в чому були обумовлені життєдіяльністю індоєвропейських племен. Лінгвіст М. Андрєєв дійшов висновку, що праіндоєвропейська спільність складалася ще за мезолітичної доби на широких просторах Європи, десь між Рейном і Дніпром. На думку В. Генінга, вона сформувалася у межах Центральної Європи, Балкан та Східноєвропейських степів. За М. Гімбутас, у межах центральної, південно - східної та південної частин Східної Європи протягом п'ятого - третього тисячоліть до н. е. протистояли одна одній дві великі історичні спільності: давньоєвропейська Балкано-Дунайсько-Карпатська і курганна Північнопричорноморсько-Прикаспійська. Економічним тлом першої було землеробство з допоміжною роллю скотарства, головним чином розведенням великої рогатої худоби. Люди мешкали у великих сільськогосподарських поселеннях в глинобитних досить впорядкованих будинках. Істотного соціально - майнового розшарування не спостерігалося. Ідеологія була досить миролюбною. Люди шанували верховне жіноче божество продуктивних сил природи та мали пристрасть до витонченого художнього оформлення кераміки дрібної пластики, хатнього декору тощо. На думку Е. Берзіна, основний зміст культового життя цих землеробських суспільств полягав у сезонному відтворенні священного шлюбу Великої Богині, яка персоніфікувала родючі сили природи та самий людський колектив, з Биком - Сонцем, володарем небесного тепла і світла, та Змієм - Драконом, господарем вод і підземного світу [ 9, ст. 11 - 12].
На противагу цьому провідною галуззю економіки курганної північнопричорноморської спільності виступало відгонне скотарство, де велика роль належала конярству. Люди жили в маленьких поселеннях у напівземлянках. Суспільство було патріархальним з культом чоловічого божества - воїна, сакралізацією коня і розвиненою небесно - солярною символікою. Ідеологія мала войовничий характер, серед общинників рано почався процес висування військових ватажків, що зосереджували в своїх руках владу на племінному, а потім на міжплемінному рівнях.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18
