Ще одна група знахідок передає образ жінки зі складеними під грудьми руками, що, на думку С. Бібікова, є жестом родючості. Елементи орнамента на статуетках - ромб, спіраль, концентричні кола - пов'язані з давньоземлеробською символікою, яка детально досліджена Б. Рибаковим.
До посуду, пов'язаного з культовими церемоніями, можна віднести ковші і черпаки, що досить часто зустрічаються в археологічних пам'ятках Прикарпаття і Волині доби бронзи та раннього заліза. Їх ручки, зроблені у вигляді бика чи жінки, красномовно свідчать про використання цих предметів культових діях. Можливо, вода в цих ковшах поєднувала землю і небо, Богиню родючості і Небесного Бика. Можливо, за допомогою певних ритуальних дій таким чином давні землероби викликали дощ. Певне семантичне навантаження ніс і орнамент.
Для раннього Трипілля не характерна зооморфна пластика, але в Олександрівці знайдений грубо виліплений мініатюрний предмет у формі човна з головою бика (знову ж таки спостерігається зв'язок культового предмета з водою). Стилізоване зображення бичачої голови є також на посуді з Слобідки Західної. У Тимково і Олександрівці знайдено фрагмент посуду з зооморфними наліпленнями, вид тварин визначити важко. Б. Рибаков вважає зооморфні наліплення на посуді оберегами [34, ст. 197].
Цікаві на посуді Трипілля орнаменти у вигляді двох риб, що рухаються по колу одна за одною і взаємопереплелись. Гадаємо, дане зображення є ще одним доказом усвідомлення давнім населенням України універсальних закономірностей існування природи і суспільства або, інакше кажучи, “закон універсального колообігу”. Семантика даного зображення очевидна: тенденція довпорядкування і збалансованості. На думку О. Шокала, символ “двох риб” виник на Придніпров'ї понад сім тисяч років тому. Основа цього знаку - яйцевидне зерно як протоелемент світородного Космічного Яйця - знак - архетип українського аграрного світогляду. Цей першозародок Світу утворюють дві життєродні первини - чоловіча першотворча (духовна) й жіноча відтворююча (природна). Чоловіча первина є носієм світлової енергії Природи і знаменує земний простір. Напрям взаємного руху задає Всеєдиний Дух.
Аналізуючи антропоморфні статуетки, знайдені у похованнях, Л. Поліщук і Є. Патокова роблять висновок: “можливе пояснення причин, які викликали до життя ритуальні поховання антропоморфних персонажів, ми бачимо в універсальній концепції умираючого і воскресаючого божества, яка залучалась до інтерпретації пластики Трипілля та інших ранньоземлеробських культур…”. Усатовські антропоморфні фігури зображають в основному мертві істоти. Навряд чи можна сумніватися, що це були міфологічні персонажі. Оскільки їх і покійників ховали в загальному могильнику, то і померлі люди уявлялись людям, які ховали, міфологічними істотами, які жили поруч з поселенням живих [31, ст. 81].
З даним висновком можна погодитись, якщо припустити, що душі померлих сприймалися живими як міфологічні істоти.
Б. Рибаков бачить антропоморфних і зооморфних сюжетах персонажів міфів, а в самій орнаментації - відображення даної міфології. Появи малюнків людей відображала, на його думку, перелом у світогляді неолітичного населення України. Всі малюнки людини за символами і атрибутами Т. Мовша об'єднує в три семантико-функціональні групи: 1) з аграрними символами; 2) з мисливськими символами; 3) з скотарськими символами.1. Виділені семантико-функціональні групи тісно взаємопов'язані з космогонією і міфологією і відображають мистецтво традиційної давньоземлеробської культури, де творчість художника породжувалася колективом. “Запис” в орнаментації посуду культового міфа слугував текстом при здійснені магічних обрядів.
До групи сюжетів з аграрною символікою можна віднести малюнки жіночих фігур з рослинними ознаками і “гребенем” у нижній частині, а також з диском - шаром на голові. Сам жіночий образ уособлює землю. Зв'язок жінки з рослинами відображає антропоморфна пластика багатьох давньоземлеробських культур. Знаки у вигляді гілок рослини інтерпретують як культову обрядовість, пов'язану із взаємовпливом родючості землі і творчо - перетворюючої сили людини. Рослинно-геометричний орнамент і солярні знаки та сюжети, які вони складають, символізують дерево життя, тотожне образу жінки - Матері-Землі. Світове дерево - матриця впорядкування Всесвіту, вісь світобудови, що розділяє і водночас пов'язує небо і землю - основний космогонічний мотив, який посідає в знаках Трипілля центральне місце, символізує головну функцію богині, що дарує життя. Рослинні мотиви поряд з фігурами жінки пов'язуються дослідниками з міфами про вічно живу, постійно оновлювану природу, що символізує постійний кругообіг життя і смерті. В
антропоморфній пластиці Трипілля знаходимо також три постаті з диском і кругом на голові, що, на думку В. Маркевича, є зображенням жриць Сонця, які моляться великій богині-матері. Т. Мовша вважає, що коло може бути символом Місяця. В цьому є логіка, адже відомо, що з богом Сонця в слов'ян і в інших народів пов'язується чоловічий образ. У світогляді населення Трипілля - Кукутені з Сонцем пов'язувався образ бика. Обряди, пов'язані з культом Сонця, етнографи відносять до обрядовості сезонного характеру, що перекликається з культом рослинності. Як бачимо, в солярній символіці Трипілля присутні символи і Сонце, і Місяця. Символ Сонця пов'язується з язичницьким богом Сварогом або Дажбогом. Символи Місяця можуть бути співвіднесені з праобразом Матері-Землі, яка охоплює і втілюється в усьому Космосі.
Танцюючі жіночі фігурки в одязі з китицями, які деякі дослідники ототожнюють з рослинністю, відображають моління про воду. Досить сильним аргументом на користь такого висновку є дослідження Б. Рибакова, який серед етнографічного матеріалу балканських народів виділив обряд з додолами. Нагадаємо, що додоли - дівчата, одягнуті в зелені гілки, трави і квіти, яких поливають водою під час виконання спеціального танку з метою викликати зливу під час посухи. З аграрною символікою і обрядовістю викликання дощу пов'язані інші жіночі образи. Зокрема ті, що подаються разом із зображенням “гребеня”. Широкий “гребінь” знаходимо на малюнках з життя населення України в неолітичний час. Як правило, він складається з великої кількості зубців. Т. Мовша розглядає широкі “гребені” як символи води, що цілком підтверджується світовою традицією [25, ст. 41]. Так, у стародавньому китайському письмі “гребінь” означав дощ. Подібні знаки можна знайти в археологічних культурах Близького Сходу і Малої Азії. Отже, жіночі фігури в позі танцю, поставлені мов би на “гребінь”, відповідають за змістом фігурам з рослинними китицями по низу одягу. Можливо, семантично, ці фігури і не зовсім тотожні, але натяки на культ води тут очевидні. Без сумнівним також можна вважати обожнення водної стихії, пов'язане з поколінням богиням родючості і землеробства.
Як спадок від попередніх епох знаходимо в малюнках неолітичної доби сюжети, які, на думки дослідників, відображають мисливські культи. Хоча треба відзначити досить вагому присутність в трипільській культурі зооморфної пластики, яка включає і глиняні зображення звірів - биків, кіз, оленів, свиней, ведмедів, птахів, риб, земноводних, фантастичних тварин. Є реалістичні та схематичні зображення, фішки, зооморфні наліплення. Це цілком дозволяє припустити, що з дальшим розвитком мисливства і поширенням тваринництва відбувався і розвиток уявлень про ті сили і духи (в цей час уже, можливо, богів), які опікуються різними формами взаємодії людини з навколишнім світом.
Зображення, що мають зооморфні та антропоморфні риси, свідчать про розвинуті обрядові дійства. Найбільш відомі такі зображення є на посуді із Костенок ІV, (одна жінка зображена в рогатій масці, інша тримає таку ж маску над головою), предметах з поселення Жванець - Лиса Гора (фігура в рогатій масці) та Бринзен - Циганки (такого ж типу зображення чоловіка). Останнє В. Маркевич трактує як сцену вдалого полювання. Бринзенський малюнок лучника складається з чотирьох елементів - чоловічої фігури, маски, надітої на голову, натягнутого лука і косулі. Мисливець зображений в русі, в протягнутих руках - лук простого типу зі стрілою. Маска має вигляд видовженої голови тварини чи видовженого дзьоба птаха. У даному контексті маска, очевидно, є одним з основних елементів малюнка, що розкриває його зміст. Є припущення, що це, можливо, голова вовка. Міфологія і давньоукраїнський фольклор знають велику кількість оповідей про незвичайні властивості людей, запозичені ними від тварин (згадаймо хоч би український сюжет про (вовкулаків). У міфах Євразії образ вовка відображає культ вождя, воєначальника роду, племені, православного предка. У давніх індоєвропейських традиціях вовк - ритуальна тварина. Так, в давньохеттській традиції він є символом єдності і всевідання. Особливе місце культ вовка займає у південнокавказькій традиції. Генетичні витоки цього культу пов'язані з тотемізмом. Є й інша думка: маска у вигляді довгої голови і дзьоба птаха - просте маскування людини під час полювання. Але така версія видається надто спрощеною.
Малюнок лучника і косулі, можливо, є фрагментом оповіді про вождя-мисливця, наділеного надзвичайною магічною силою, вираженою атрибутом голови тварини чи птиці і важким луком зі стрілами. У сукупності мотивів могло бути закладено не тільки мисливську культову обрядовість, але й міф про вождя-мисливця, про божество - покровителя полювання. Жіночий образ з луком на посаді із Жванця - Лисої Гори супроводжується чоловічою фігурою зі збільшеною ознакою чоловічого початку. Т. Мовша припускає, що ця сцена відображає обрядовість, спрямовану на розмноження диких тварин, і магічну силу людського впливу. Можливо, цей сюжет виражає і загальну властивість людської свідомості (міфологічної зокрема), сприймати навколишній світ у формі і за допомогою бінарних опозицій (в даному випадку категорій чоловіче / жіноче).
Два жіночі образи з масками знаходимо на костештському посуді. Один - з маскою над головою - зображений з тваринами, інший, в масці, - в стані танцю на широкому “гребні”. У трьох овалах сюжету присутнє світове дерево, яке заміщає жінку, і чотири парні тварини - самиці й самці. Двоє з них з рослинами на спині, одна самка вагітна. Дослідники пояснюють цей сюжет як закликання, що сприяє розмноженню тварин. Очевидне тут поєднання рослинного і тваринного культів, усвідомлення їхнього взаємозв'язку між собою і світобудовою в цілому (світове дерево тотожне світу). І знову ж таки наявна тенденція до симетрії і впорядкування (пари тварин).
Мотив “тварина-рослина” найбільш розповсюджений у землеробсько-скотарських народів із сезонним відгоном худоби, її поверненням з пасовиськ і осінньо-зимовими і весняними ритуалами. Знаходимо його на посуді Трипілля. Символіка тваринництва представлена на фрагменті посуду зі зображенням корови з телям. Над тваринами вертикально опускається змія, яка, як вже зазначалося, має властивість оберігати новонароджених від зла. Цікаво, що символіка “Рігведи” образи “дійної корови” і її молока пов'язує з космічною родючістю. У давньоіндійській традиції корова відображення як культово-ритуальна тварина.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18
