Вплив сім'ї на особистість школяра-підлітка та його адаптація до шкільних умов
Дослідження останніх років здійснені в конспекті стратегії активного формування навчальної діяльності, суттєво змінили уявлення про механізми присвоєння дитиною предметної діяльності. Найвагомішим здобутком цих досліджень всебічне теоретичне та експериментальне обґрунтування основних принципів формування - важливості активної дії суб'єкта щодо змісту, який ма- буть засвоєний, та вирішальне значення взаємодії дитини з іншими учнями. Разом з тим, залишаються експериментально не визначеними ще багато питань, що окреслюють активну позицію школяра в навчанні.
Важливий внесок у розвиток проблеми соціально - психологічної адаптації зробили: Л.С. Вигодськкий, А.Ф. Лазурський, Ж. Піаже, А.В. Петровський, Д.Б. Ельконін, В.В. Давидов [3;с.352].
Виховання дитини починається від її народження. Якою вона виросте значною мірою залежить від батьків. Дитина з перших днів життя відчуває і переживає все те, що роблять з нею дорослі. Родина - природний осередок найглибших людських почуттів, де дитина засвоює основи моралі серцем і душею, коли розвиваються доброта, чуйність, совість, правдивість, любов до всього живого. Батьки - головні природні вихователі дитини. Основний чинник у формуванні особистості - це виховний клімат сім'ї.
Рідна домівка - не тільки місце притулку, дах над головою, а й родинне вогнище, місце захисту від життєвих негараздів. Батьки є першим суспільним середовищем дитини, а родина - провідним інститутом соціалізації. Батьки першими відкривають для маленької людини предметний світ і надають йому емоційного забарвлення.
Через життя в сім'ї формується ставлення до людей, речей, самого себе, виробляються ідеали та цінності. Любов дитини до батьків дає відчуття безпеки, виступає гарантом емоційного благополуччя. Дитині мало просто того, щоб її любили. Вона потребує підтримки на всіх етапах дитинства.
Глибокий, постійний контакт із дитиною - необхідна умова виховання взаємин.
Після звичного перебування серед близьких і рідних дитина потрапляє в коло незнайомих дорослих і однолітків, у невідоме їй життя шкільного закладу, в якому існують свої правила і вимоги.
Сім'я - неповторна частина суспільства. Сім'ї відрізняються одна від одної культурним і матеріальним рівнями, інтересами членів, системами виховання, емоційністю, загальним тоном сімейного життя, любов'ю й повагою всіх її членів одне до одного. Скільки сімей, стільки й настанов, вимог, підходів.
Завдання сім'ї спрощувалося б, якби йшлося про підготовку дитини до засвоєння лише вимог батьків.Але кожна людина народжується для життя в суспільстві, і це означає, що завдання родини полягає у підготовці дитини саме до цього. Впливаючи на свою дитину, дбаючи про її самостійність, батьки використовують емоційні канали, які наближують їх до дитини, роблять доступними і близькими пояснення та докази. В сім'ї дитиною повинні цікавитись, любити її не за щось, а просто за те, що вона є. Коли для батька умовою прийняття дитини є її успіхи, наслідки можуть бути невтішними. Дитина всі сили спрямовує на досягнення результату й отримання заохочення.
Як цінує дитина можливість спілкуватися з батьками, радитись, отримувати нову інформацію! Ця емоційність створює атмосферу довіри, а це є дуже важливою умовою творчості [2,с.73].
Батьки не тільки допомагають школі, коли діти приходять туди, вони повинні виконати велику попередню роботу тому що виховання в сім'ї, особливо в рік, який передує вступу до школи, має велике значення.
Щоденні заняття і спільні ігри з іншими дітьми готують дитину, яка відвідує дитячий садок, до школи. Якщо дошкільник виховується дома, його готують до школи батьки, головним чином мати. Як правило, здорова дитна швидше звикає до шкільного режиму, до необхідності тихо й спокійно сидіти цілий урок, ніж слабка і хвора.
Стан здоров'я дитини значною мірою залежить від батьків, також він визначається тим, настільки розумно організований розклад дитини. Точне дотримування часу пробудження зранку, споживання їжі та відходів до сну - все це чинники, які позитивно впливають на стан здоров'я і на підготовку дитини до шкільного режиму.
Для нормального розвитку дитини необхідно також, щоб вона багато рухалася: бігала, стрибала, гралася з однолітками і краще надворі дихаючи свіжим повітрям. Але не слід допускати, щоб діти бігали і гралися цілий день, оскільки від надмірної рухливості дитині важко буде перейти до шкільної дисципліни.
Психологічна готовність до школи передбачає соціальну зрілість. Домінування мотиву, що спонукає виконувати пропоновані школою вимоги, роль учня, а також пізнавальні інтереси забезпечують дитині успішне пристосування до нових умов шкільного навчання, недорозвиток мотиваційно-потребної сфери, недостатній рівень засвоєння спеціальних норм перешкоджають ефективному засвоєнню шкільної системи навчання.
Важкі діти в сім'ї
Сьогодні уже можна вважати доведеним, що джерела морального неблагополуччя потрібно шукати перш за все у сімейному вихованні. І це неважко пояснити: в дитинстві і ранньому дитинстві сім'я майже безроздільно формує особистість дитини.
Хороше сімейне виховання має свої унікальні особливості, які дуже ефективно впливають на становлення майбутньої людини і громадянина. Погане ж сімейне виховання майже завжди призводить до непоправних втрат у формуванні потрібних нам людських рис дитини. В таких випадках ніяке, навіть добре організоване суспільне виховання практично не може відновити ці втрати. Ось чому при розв'язанні проблем попередження правопорушень і злочинів неповнолітніх наша увага в першу чергу націлена на сім'ю, на сімейне виховання.
В нормальній сім'ї стосунки між батьками та дітьми формуються на основі любові, духовної єдності та взаєморозуміння. Вони й створюють той неповторний мікроклімат родини, який сприятливо діє на формування особистості дитини і створює необхідну базу для подальшого позитивного впливу на неї правильно організованого суспільного виховання.
Проте в життєвій практиці ми зустрічаємося з окремими випадками, коли сім'я не може вплинути і не впливає позитивно на дитину. Причини цього часом видно, як кажуть, неозброєним оком, а іноді це трапляється ніби й без видимих причин. Та в обох випадках такі сім'ї постачають суспільству педагогічний брак, який потім важко піддається виправленню [3;с. 363].
Коли говорити про те, що є особливого в подібних сім'ях, то варто перш за все підкреслити: внутрішньосімейні стосунки в багатьох із них і поведінка батьків не відповідають нашим моральним нормам. Характерною для них є також надзвичайно низька педагогічна культура. Як правило, такі сім'ї прийнято називати неблагополучними.
Дитина може стати важкокерованою з різних причин. Серед них є й такі, які безпосередньо пов'язані з невмінням батьків виховувати або, ще гірше, з попусканням та байдужістю до власних дітей. Як правило, грубість, фізичні покарання, жорстокість у ставленні до членів сім'ї сприяють формуванню подібних рис і такого ж ставлення до людей, які дитину оточують: власне, звідси іноді й бере початок жорстокість у ставленні до тварин та більш слабких однолітків, яку можна зафіксувати в дітей і підлітків з таких сімей.
В окремих випадках сімейних конфліктів і сварок кожен із батьків намагається залучити на свій бік дітей, не гребуючи ніякими засобами. Причому дитина іноді змушена виступати у ролі посередника або судді, до якого апелюють обоє батьків. В подібній ситуації вона поставлена перед необхідністю вибору: кому із батьків віддати перевагу. Це ще більше загострює і без того складну обстановку в сім'ї. У таких сім'ях батьки здебільшого не користуються авторитетом у своїх дітей, не користуються вони авторитетом і у людей, з якими так чи інакше спілкуються.
Такими є найбільш типові моменти побутового устрою і внутрішньосімейних стосунків, які призводять до шкідливого, неправильного формування особистості дитини в подібних сім'ях.
Генеральна лінія розвитку дитини полягає перш за все у спільній діяльності, яку розумно організовують дорослі, коли дитина разом з батьками бере участь в якихось спільних справах, вона засвоює їхній досвід, їхні інтереси, їхнє ставлення до речей, явищ, людей. Лише за таких обставин створюються передумови для духовної близькості між батьками й дітьми, налагоджується взаєморозуміння і виникає природна можливість старшим впливати на молодших, передавати їм свій духовний набуток, коригувати поведінку. Саме така картина характерна для більшості радянських сімей [3;с.365].
У неблагополучних родинах і в дошкільний період, і в перші роки навчання у школі діти внаслідок деяких природних особливостей свого віку в більшій мірі підкоряються вимогам, розпорядженням батьків. З віком поступово і ніби непомітно для необізнаної з педагогікою людини становище починає змінюватися. Духовно розвиваючись, дитина, залишена сама на себе, починає засвоювати життєвий досвід, але не під впливом спілкування з батьками чи особами, що замінюють їх, а частенько під впливом випадкових знайомих, товаришів, а іноді й під впливом осіб, які ведуть паразитичний спосіб життя. Підростаючи і все більше відчужуючись від батьків, він чи вона поступово звикає до надмірної в даному випадку шкідливої самостійності, яка виявляється не лише в максималістських судженнях, надто викривлених і неправильних за своєю суттю, але й також у надмірній - свободі вчинків та дій.
Спроби батьків вплинути старими заходами, як правило, не досягають мети, а ведуть до ще більшого відчуження. Підлітки відчувають загострене почуття дорослості та самостійності, і тому будь-які лобові, прямолінійні вимоги батьків викликають у них опір, бажання довести, що вони уже дорослі і мають право на повну самостійність.
Ситуація відчуженості, як один з найбільш важливих і в той же час прихованих для стороннього ока факторів неблагополуччя сім'ї у найважливішій і найсуттєвішій сфері її діяльності -- вихованні дитини, може бути викликана й іншими конкретними причинами, також пов'язаними з низькою педагогічною культурою батьків: нерозумінням батьками своїх обов'язків як вихователів, перебільшеним уявленням про самостійність дитини, егоїстичністю, небажанням займатися вихованням і приділяти належну увагу своїй дитині [15;с.12].
У батьків з неблагополучних родин діти, їхні інтереси, потреби, бажання і все те, що прийнято називати внутрішнім світом дитини, до пори до часу не знаходяться в центрі їхньої уваги, а іноді взагалі випадають з поля зору. Але дуже важливо знати внутрішній світ дитини, розуміти її.
Порівняно часто з явищем відчуження дітей і батьків доводиться зустрічатись у сім'ях неповних, таких, де немає когось із батьків, здебільшого тата. Пояснюється це тим, що в подібних випадках послаблюється сімейний контроль і виховний вплив батьків на дитину. Цього може не трапитись, якщо життя в сім'ї упорядковане, і в ній уже склалися певні традиції, режим і порядок, якщо між дитиною і матір'ю існують контакт і заєморозуміння.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10
