Педагогічні методи вчителя, що сприяють збереженню нормального стану дитини в період адаптації:

Утримуватися від негативної оцінки вчинків дитини.

Хвалити новачків навіть за незначні вияви самостійності, за найменший успіх, чутливість до інших дітей, досягнення в продуктивних видах діяльності.

Зауваження слід висловлювати доброзичливим, спокійним тоном при цьому висловити впевненість в тому, що надалі дитина діятиме правильно.

Задовольняти потребу дитини в увазі, турботі, терпінні.

Формувати поетапно елементарні ігрові дії, навчальні навички.

Організовувати спільно з вихователем предметно - ігрову діяльність [6,с.103].

1.3 Спрямовуюча роль суспільних молодіжних об'єднань школи

Група робить визначений вплив на особистість, що входить у неї, так само й особистість не може не робити впливу на групу. Стосовно особистості група виконує ряд функцій: по-перше, прилучає їх до ідейних, моральних, естетичних і інших цінностей. цю функцію вона виконує остільки, оскільки є відкритою соціальною системою і свої цілі, задачі бере із суспільства. (Вона може виробляти їх і усередині і співвідносити із суспільними). Якщо розглядати особистість у співвідношенні з групою, то вона також представляється системою, відкритою стосовно даної діяльності. Особистість підтримує ідейні, моральні й інші ціності групи, що у свою чергу витягає їх із суспільства. Таким чином, у групі оформляється ідейний і морально - естетичний вигляд особистості.

По - друге, вплив групи на особистість, позначається у виховній і коригувальній функції. На перший погляд, здається, ніби сама людина, і тільки вона «коваль» власного характеру, тільки від неї залежить, чи буде вона наполеглива, смілива, чуйна, весела, добра. Безумовно, людина повинна формувати себе, і тим більше в неї повинне бути бажання бути кращою, більше цінною для суспільства. Але при всьому цьому група могутня сила. У своєму арсеналі вона містить такі засоби виховання, котрих немає в особистості: групова думка, переконання, роз'яснення, критика, змагання. Особливе значення набуває група в перевихованні індивіда. Вона раніше помічає відхилення в поведінці і психічному складі, чим сама особистість.

Проблема конформізму.Конформіз - підпорядкування думки особистості груповому, щоб уникнути конфлікту.

Вивчати конформізм почали американські дослідники. Психолог Еш провів такий експеримент. Групі із 8 чоловік було запропоновано порівняти довжину лінії з трьома нерівними її відрізками. Кожний випробуваний голосно повідомляв свою оцінку. Вся група, за винятком одного, попередньо зустрілася з експериментатором і вони домовилися, що будуть давати явно зрадливі оцінки про співвідношення ліній. Їхні помилки були значними від 1 до 4см. Той, хто не був посвячений у своєрідну змову, зіштовхнувся із суперечливою його досвіду думкою більшості. Становище склалося напружене: з одного боку, думка усіх,а з іншого боку - реальне сприйняття і власна думка члена групи. У залежності від властивостей особистості реакція непосвячених була різною: одні продовжували відстоювати свою думку засновану на сприйнятті, і ігнорувати думку інших, інші - виражали згоду з думкою більшості (або беззастережно, або погоджувалися зовнішньо, але в дійсності залишалися при своїй думці) [9;с.115 ].

На основі даного й інших аналогічних експериментів був зроблений висновок про те, що існують 2 варіанти ставлення особистості до групової думки: або незгода, відчуження, або повне прийняття його. Інакше кажучи, людина може бути конформістом або нонконформістом.Ніяких інших ставлень особистості до групової думки немає.

При цьому виявляється, що в групах, складених лише для експерименту і, таким чином, що не є колективами, дійсно спостерігалися конформісти і не конформісти. У колективі складається інша картина. Члени колективу за тих самих умов експерименту по - іншому ставляться до запропонованого завдання. Якщо зміст має важливе значення, якщо в ньому відбиваються колективні цінності, то особистість відстоює своє судження, незважаючи на протидію ззовні або більшість членів даного колективу. У цьому випадку вона йде на конфлікт (якщо він дійсно можливий у даній ситуації) із колективом. Така позиція особистості у колективі одержала найменування самовизначення особистості, моральної стійкості її. Саме цим відрізняється позиція особистості в дифузійній групі і в групі.

Вплив особистості на соціальну групу. Міра впливу особистості на колектив виражається в категоріях авторитету, керівництва, лідерства.

Авторитет - суспільне визнання особистості, оцінка колективом відповідностісуб'єктивних якостей людини об'єктивним вимогам діяльності.

Авторитетність насамперед залежить від особистих якостей людини. Великі знання, багатий життєвий досвід, вироблені уміння і навички - усе це виділяє людину серед інших. До думки такої людини прислухаються, до неї звертаються за порадою, допомогою. Авторитетну людину відрізняє безкорисливе прагнення йти на зустріч людям і за це їй вдячні люди. Таким чином, авторитет у своїй основі має особисті властивості. Водночас до нього причетні і навколишні люди, група, колектив. Вони підтримують і зміцнюють, а часом і скидають авторитет.Чим більше людей бачить цінність людини, її особистих якостей, чим у більшій кількості серйозних справ. Вона проявила себе, тим вищий і глибший авторитет, тим ширше її визнання, тим більший вплив виявляє вона на навколишніх.

Керівництво. Соціальна група як одиниця, як спільність людей зберігає свою цілісність не тільки в силу існування загальної цілі, але і завдяки наявності керівництва, що забезпечує узгодженість дій. У цій якості виражається вплив особистоств на групу, що вибирається або призначений керівник виконує ряд функцій:

висуває, формулює цілі, сприяє впровадженню їх у свідомість кожного члена групи;

розподіляє завдання і погоджує діяльність членів групи;

контролює хід і результат справи;

здійснює виховні функції;

5)установлює і підтримує зв'язок з іншими групами [9;с.125].

1.4 Вплив підлітків на процес та механізми адаптування їх однолітків

Робота психолога зі старшокласниками легша, ніж із підлітками, бо актуальна у підлітковому віці проблема мотивації навчання - відходить на 2 місце. Втрачають своє значення і багато інших проблем. Але їх заступають нові. Для десятикласників важливою стає соціально - психологічна адаптація до нового колективу. Сьогодні склад 10 класу змінюється: дехто переходить в гімназії, ліцей за профілем майбутньої професії. Дехто залишається у своєму класі, але до нього прибувають нові учні, тобто класний колектив змінюється, стає іншим.

Після 9 класу найчастіше залишаються учні, інтелектуальний рівень яких вищий за середній, але колишній відмінник може перетворитися на середнячка, а «твердий хорошист» на трієчника.

Батьки, наполягаючи на престижному навчанні, не розуміють, чому їхня дитина стає похмурою, млявою, розгубленою, або, навпаки: дратівливою, агресивною чи зухвалою, злою тощо.

Мова йде про те, що змінилися критерії оцінювання, втрата звичного статусу в групі, зміна самооцінки, ставлення до себе. Відбувається різка зміна у сфері само сприйняття і самоусвідомлення. Це призводить до розвитку механізмів захисту, неадекватної, неконструктивної поведінки, виникнення афектних реакцій, депресій тощо. Тобто, виникає проблема: соціально - психологічна дезадаптація, яка потребує уваги психолога і адекватних психокорекцій них заходів, частіше індивідуальних.

Друга проблема - установка на продовження мораторію дитинства. Багато батьків саме тому бажають, щоб їхня дитина перейшла до 10 класу. Вони перед завершенням освіти та вступом до вищого навчального закладу, «дозволяють» дитині «розслабитися»: провокують інтерес до всього, що не навчання і не робота - спорт: до спілкування (як у підлітків), досвід «дорослого життя» тощо. Це можна зрозуміти: цей досвід, не пов'язаний тільки з навчанням, має величезне значення для подальшого життя та розвитку 15-16 - річної людини. Але ця проблема має стати турботою вчителів та психологів [5;с.115].

Коли учень переходить із школи до ліцею, адаптація до нових умов набуває особливої значущості. Певна частина новачків мають проблеми пов'язані з прийняттям нової соціальної ситуації. Передусім це пов'язано із значним збільшенням інформаційного потоку, іншим рівнем вимог. До цього треба додати певну стресову ситуацію, в якій опиняється учень під час конкурсного відбору, а також своєрідної конкуренції між учнями, котрі здебільшого були лідерами в тих школах, де раніше навчалися. Також постає проблема професійного самовизначання, розширення соціальних зв'язків поза ліцеєм, що можуть вступати в суперечність з вимогами ліцею.

Важливість проблеми адаптації новачків до умов ліцейського життя усвідомлює весь педагогічний колектив. Саме тому для вчителів ліцею, кураторів - вихователі проводять серію методологічних семінарів, тренінгів з адаптаційних технологій.

Розв'язання проблеми ускладнюється тим, що в сучасній психологічній науці тільки розпочате детальне дослідження деяких аспектів адаптації, досконало цей процес ще не вивчений, нерозкритий повністю зміст дефініції «адаптація».

У теоретичних дослідженнях з психології склалося розуміння психічної адаптації як процесу побудови організму, що спрямований на збереження гомеостазу та пристосування до умов середовища. Для конкретної людини зміни в навколишньому природному чи соціальному середовищі створюють елемент новизни ситуації, що стає джерелом виникнення в індивіда орієнтовних проблем. Під впливом останніх формується мотивізація поведінки, яка має назву адаптивної. Мета і програма адаптивної поведінки вміщують аналіз інформації про зміни в навколишньому середовищі. Отже, психічна адаптація - це процес, який виникає як відповідь на новизну в оточенні, формування мотивації адаптивної поведінки людини, мети та програми її реалізації [11,с.15].

Веред українських та російських дослідників в останні роки процес адаптації вивчали Н.В. Вострокнутов, А.В. Грецов, О.Г.Мороз, В.Р. Цилєв, Т.С. Яценко та ін.. У працях цих учених зокрема зазначено, що процес адаптації - не пасивне пристосування до колективу,а творчий комунікативний процес, в якому люди, зустрічаючись із труднощами і пристосовуючись один до одного, виробляють нові способи взаємодії з різними елементами соціального середовища. Крім того,у процесі адаптації визначаються основні адаптаційні труднощі учнів - новачків у новому соціальному середовищі школи. Отже, адаптація в соціумі - це засвоєння особистістю соціального досвіду суспільства в цілому і досвіду того конкретного середовища, до якого людина належить.

Зазвичай необхідність адаптації виникає у зв'язку з кардинальною зміною діяльності людини та її соціального оточення. У подібну ситуацію потрапляють діти, які вперше переступили поріг ліцею: змінюється їхнє соціальне оточення (новий колектив, нові вчителі) і система діяльності (нова система знань, навчальна ситуація нового ступеня освіти). При вступі дитини до нового навчального закладу рівні адаптивності залежать від того, яку роль передбачає відігравати новачок у новому класі, які обставини привели його до іншого навчального закладу, як він пристосовується до основних параметрів психологічного клімату класу.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10