Для підвищення грамотності учнів застосовуються різні види диктантів, серед них найбільше використовуються навчальні (пояснювальні, попереджувальні), творчі і вільні диктанти. Зупинимося докладніше на творчих і вільних диктантах, оскільки саме вони найбільшою мірою здатні стимулювати комунікативно-пізнавальну діяльність учнів, а отже - сприяти розвитку креативності.
Творчий диктант полягає в тому, що учні, записуючи текст, вводять в нього ті або інші елементи за завданням вчителя: визначення, виражені тим або іншим способом і т.ін. Інший спосіб проведення творчого диктанту - трансформація його частин: заміна одних конструкцій іншими -синонімічними, зміна позиції того або іншого члена речення, підбір лексичних синонімів і т.ін.
Про методичний потенціал творчих диктантів для розвитку дитячої креативності слід сказати особливо. Як помічає Н.А. Іпполітова, «учні працюють з готовим текстом, що представляє певну систему, і зміна цієї системи, її реконструкція - справа дуже непроста. На жаль, ця обставина часто не враховується при проведенні творчого диктанту, і учні виконують завдання механічно, формально, не враховуючи загальних особливостей тексту. Тому методист рекомендує при проведенні творчого диктанту дотримуватись наступних умов: «перед записом тексту та виконанням спеціальних завдань потрібно проаналізувати зміст тексту, його жанрові і стилістичні особливості; на підставі зроблених висновків визначити, які мовні засоби характерні для текстів подібного роду; осмислити ті напрями і можливості, в яких здійснюється виконання основних завдань - заміна одних форм і конструкцій іншими, введення нових елементів і т. ін. Тільки в цьому випадку творчі диктанти активізуватимуть пізнавальну діяльність учнів і усвідомлюватимуться ними як доцільні і потрібні для їх практичної навчальної діяльності» [61, с. 98].
Методика проведення вільного диктанту полягає в тому, що текст сприймається школярами по частинах і записується по пам'яті.
Вільний диктант - це вправа, при виконанні якої зміст читаного тексту записується не дослівно, а відносно вільно, напам'ять - учням в ході диктанту дозволяється опускати якісь деталі, замінювати слова, перебудовувати речення. Виконання цієї роботи для дітей зв'язано з певними труднощами: побачити головне в змісті тексту і при передачі його своїми словами не упустити це головне.
Для цього дитина повинна уміти сприймати ключові слова диктованого тексту, відрізняти істотне від неістотного. Дані навики спираються на наступні уміння, пов'язані з усвідомленням характеру використаного в тексті мовного матеріалу:
При відтворенні сприйнятий текст може бути відновлений в словах, не співпадаючих буквально із сприйнятими, але таких, в яких інтегроване те ж значення, яке міститься в лексичному інтегралі отриманого висловлювання [62, с. 74].
Навчальними вправами, спрямованими на формування навичок мовного оформлення заданого змісту, є переказ. Сприймаючи (уривками чи повністю) текст, учні запам'ятовують передусім зміст, стильовий колорит, меншою мірою -- його структурну організацію, мовне ж оформлення як усього зв'язного висловлювання, так і окремих його частин запам'ятати неможливо. Тому, будучи щодо змісту вправою репродуктивною, щодо плану вираження вона відзначаються яскравими творчими характеристиками; мовне оформлення змісту учні майже повністю створюють заново, використовуючи всі ресурси синоніміки, застосовуючи різні способи перефразування, скорочення тексту.
По суті, творчою вправою у плані добору засобів вираження є будь-яке висловлювання, покликане виконати певне комунікативне завдання. До таких висловлювань слід віднести й звичайні відповіді на поставлені вчителем запитання, зв'язна розповідь під час опитування. Хоч таке
твердження й виглядає дещо незвично, але причиною цього не є його неправильність, а скоріше певна традиційна для школи недооцінка навчального значення докладних усних висловлювань. Підтвердженням того, що навіть відтворення змісту шкільного підручника є творчим процесом пошуку і знаходження необхідних для цього лексико-граматичних засобів, є досить часте запевнення учнів про те, що матеріал вони знають, але не можуть висловити. Очевидно, рівень мовних навичок цих школярів не дозволяє їм добирати засоби висловлення у звичайному темпі монологічного усного мовлення [38, c. 21].
Ефективною формою навчальної роботи, спрямованої на формування навичок мовного оформлення думки, є колективне складання тексту, коли зміст його і побудова для всіх очевидні. Таку роботу можна здійснювати під час написання вільних диктантів, докладних переказів, а також творів на основі конкретних життєвих фактів. У процесі такої роботи є змога зосередити увагу учнів не тільки на оформленні кожної думки за допомогою окремого речення, а й на логічних зв'язках між реченнями і мовних засобах їх вираження.
Починати таку роботу найкраще з колективного вільного диктанту.
Так само можна писати і невеличкі навчальні твори. Та при цьому слід дотримуватися однієї умови: зміст його має бути заздалегідь чітко окреслений, тема не повинна вимагати оцінних суджень, особистих вражень тощо. Неможливо, наприклад, колективно висвітлювати теми «Моя улюблена професія», «Найцікавіший з переглянутих мною фільмів», «Найкращі куточки нашого міста» -- тут кожен може мати свою думку, свою точку зору. А от теми розповідного характеру, типу «Екскурсія на ферму», «Наша робота на дослідній ділянці», описові, типу «Як садити молоді деревця», «Правильний розпорядок дня» і т. ін., можна висвітлювати й колективно (особливо, якщо наперед чітко визначено послідовність викладу).
Коли необхідно вирішувати, якого колориту слід надати висловлюванню, які з синонімічних чи співвідносних засобів використати, орієнтиром служить врахування ситуації мовлення -- в яких обставинах, з якою метою, у якій формі вона здійснюється, на кого розрахований створюваний текст. Тому у формуванні навичок мовлення важливу роль відіграють ситуативні вправи, тобто такі, що вводять учня у ситуацію мовної комунікації. В найпростішому вигляді вони не виходять за рамки вибору мовних засобів. Скажімо, під час вивчення звертань з'ясовується, що вони наявні в листах. Для практичного закріплення часто пропонується учням складати тексти листів. Добре буде, якщо при цьому вчитель не обмежується вимогою написати початкові фрази уявного листа, а запропонує навести кілька звертань -- у листі до товариша, до батьків, до старшої віком людини (Любий друже, дорога матусю, шановний Іване Петровичу). Під час опрацювання прямої мови також наголошується, що один і той же зміст, наприклад, запитання про те, куди людина зібралася йти, звучатиме по-різному: до молодшого братика -- «Ти куди націлився?», до однокласника -- «Куди путь держиш?», до літнього сусіда -- «Куди ви зібралися, Павле Григоровичу?». Якщо в розмові з близьким товаришем можна сказати просто: «Щось я тобі не вірю», «Не може бути» або й без особливих церемоній запитати: «А ти не обманюєш?», то в офіційному спілкуванні, особливо в письмовій формі, потрібні інші формулювання: «Запевнення ваші викликають сумнів», «Пояснення звучить не зовсім переконливо», «З висловленою думкою важко погодитись» і т.п. Якщо у відповідь на якусь просьбу чи пропозицію близькій і рівній за становищем і віком людині можна відмовити: «Е, ні, я проти», «На це ти мене не намовиш» чи «Дуже це мені потрібно!», то старшому доведеться відповідати по-іншому.
Ефективною вправою є перефразування тексту з певним комунікативним завданням. Наприклад, пропонується текст учнівського твору, не змінюючи його змісту, зробити більш емоційним, експресивним:
З цією ж метою можна використати й інформаційний газетний матеріал, пропонуючи надати йому більшої експресії та емоційності, безпосередності, образності [98, c.75].
2. Структурна організація змісту.
Оформлення того чи іншого матеріалу включає не тільки добір мовних засобів вираження задуму, але й певну його обробку, організацію, впорядкування. Добре скомпоноване висловлювання сприймається легко, і, навпаки, композиційні недоліки нерідко стають перешкодою в процесі мовної комунікації, утруднюють або й унеможливлюють її.
Переконливі докази важливості структурної організації змісту дає повсякденна шкільна практика. Навіть добре розуміння матеріалу не забезпечить високої оцінки, якщо його буде викладено сумбурно і непослідовно -- чи то в усній, чи в письмовій формі. Може скластися навіть враження, що учень не знає того, про що говорить.
І це не випадково. Сприймання зв'язане з найсуттєвішими характеристиками тексту: внутрішня структура складається не з окремих речень, а з логічних елементів висловлювання, між якими існують певні зв'язки.
Композиція висловлювання може бути різноманітною: крім нейтрально-лінійного викладу, за допомогою якого у найпростішому варіанті висвітлюється послідовність подій (у розповіді), розташування елементів (в описі) чи причинно-наслідкові зв'язки (у роздумі), можливі і більш складні побудови, що полягають у комунікативно зумовлених відхиленнях від нього. Саме ці порушення лінійного розгортання тексту поряд з цілеспрямовано відібраними мовними засобами забезпечують виразність, експресивність викладу, дозволяють не тільки висвітлити потрібний зміст, а й досягти максимальної дієвості мовлення, бажаного впливу на адресата.
Проблеми побудови виникають щоразу, як тільки з'являється потреба пов'язати в єдиному висловлюванні хоча б два елементи. Різними можуть бути і розташування компонентів, і засоби їх зв'язку, і смислові відношення між ними. Зрозуміло, що чим більше елементів змісту, тим більше варіантів їх компонування.
Елементами змісту, що вимагають композиційного оформлення, тобто групуванню за певною схемою, є утворення різних семантичних і структурних рівнів.
Навчально-тренувальні вправи мають охопити всі ці рівні. В основному ж увага буде зосереджена на двох аспектах проблеми -- на компонуванні елементарних висловлювань у вигляді складних речень або складних синтаксичних цілих і структурному оформленні розгорнутих зв'язних висловлювань (у шкільній практиці--переказів і творів).
Матеріалом для компонування виступають, крім простих речень (ними оперують здебільшого під час опрацювання багатокомпонентних складних синтаксичних конструкцій), більша чи менша кількість зв'язаних за змістом речень найрізноманітнішої синтаксичної будови, надфразні єдності, тематично цільні уривки тексту [79, c. 174].
Базові поняття, на яких ґрунтуються композиційні вправи, учні здобувають у процесі аналітичної роботи над текстом, під час якої зосереджують увагу на таких питаннях, як послідовність розповіді, зв'язки між елементами висловлювання, структура абзаців, особливості початкових і кінцевих компонентів тексту тощо. Особливо важливу роль відіграють складання більш чи менш докладних планів висвітлення матеріалу, тезування готового тексту, конспектування.
Вправи, про які йде мова, мають зворотне призначення -- сприяти утворенню цілості з її складових частин. Найпростішим видом композиційної вправи є побудова нескладних висловлювань з певної кількості наведених речень.
Завдання вибору композиції повідомлення учні можуть виконувати у процесі відтворення деформованого висловлювання чи побудови тексту з заданих речень.
Ще більші можливості для увиразнення дає пошукова робота над раціональним розташуванням більш об'ємних компонентів тексту -- абзаців, епізодів. Зокрема, значний ефект досягається тим, що на початку розповіді наводиться якийсь яскравий факт, якась незвичайна подія, а потім уже з'ясовується, як усе трапилося.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17