Останні десятиліття відзначаються розвитком лінгвістики тексту. Опубліковані численні монографії і статті, написані посібники проводились конференції і симпозіуми, присвячені лінгвістиці тексту. Німецький лінгвіст Гі Хартманн, який багато працював в області теорії тексту, в своїй роботі (Техt as linguistic object) писав, що в теперішній час (1971 році) існує лінгвістика орієнтована на вивчення тексту. Предмет дослідження цієї області лінгвістики відкриває нові перспективи для лінгвістичних досліджень [94, с. 41.].
Предметом розгляду лінгвістики тексту є зв'язний текст як мовна та мовленнєва одиниця особливого рівня, його побудова.
Інтерес до вивчення тексту зумовлений прагненням пояснити мову як глобальне явище з точки зору сучасного мовознавства, як засіб комунікації, глибше вивчити зв'язок мови з різними сторонами людської діяльності, які реалізуються через текст.
Слово «текст» латинського походження (tехtus) і у мові-продуценті позначало, «тканину, сплетіння, з'єднання». Термін «текст» зберіг первісне значення і позначає завершене мовне утворення. Це послідовність мовленнєвих одиниць, висловлювань, абзаців, розділів і т. д.
Саме поняття тексту не зовсім чітко окреслене у сучасній науці. Під нього можна підвести найрізноманітніші висловлювання, часто не сумірні ні обсягом, ні побудовою, ні способом викладу -- від лозунгу чи прислів'я до монографії чи багатотомної епопеї. З одного боку - це будь-яке висловлювання, що складається з одного чи кількох речень, з іншого - таке мовне утворення, як повість, епопея. На цій підставі іноді висловлюється сумнів, чи слід вважати текст мовною одиницею. Термін текст застосовується для позначення не тільки цілісного висловлювання, але й відносно закінченого за змістом уривка. Уживається це слово і в інших, нетермінологічних значеннях, наприклад, «текст вправи», «текст до кадрів фільму» тощо, що створює певні незручності в розумінні [60, с. 3].
Що ж таке текст? В даний час в лінгвістиці текст характеризується з різних позицій.
Серед різних визначень тексту виділяються такі:
§ текст визначають як максимальну одиницю мови найвищого рівня мовної системи;
§ як продукт мовлення;
§ як одиницю, що виражає судження;
§ як цілісне і зв'язне повідомлення, складене для передачі та збереження інформації;
§ як сума, сукупність чи множина фраз;
§ як структурна і смислова єдність [47, с. 8]
Л. Лосева визначає текст як «повідомлення у письмовій формі, що характеризується смисловою і структурного завершеністю і певним ставленням автора до повідомлення» [55, с. 17].
У H. Кутіної «Текст - це серединний елемент схеми комунікативного акту, яку спрощено можна уявити у вигляді трьохелементної структури: автор - текст - читач [49, с. 9].
Польська дослідниця М. Мейєнова у своїй «Теоретичній поетиці» зазначила, що «текст - це одноразова і закрита структура, що створює власні значення, і відкритий світ, що являє себе через ставлення до інших текстів у широкому розумінні цього слова, тобто до всіх знакових цінностей» [47, с. 8].
У професора І. Ковалика текст трактується як «писемний чи усний потік, що являє собою послідовність звукових, графемних елементів у синтаксичних структурах (реченнях), які виражають комплекс пов'язаних між собою суджень [44, с. 7].
Будь-який текст поєднує план змісту і план вираження. План змісту тексту - це його смисл. План вираження - мовне оформлення.
Російський дослідник тексту М. Бахтін висунув положення про безперервний рух текстів у широкому просторі культури: «Нема ні першого, ні останнього слова, і нема меж для діалогічного контексту». «Текст живе, лише стикаючись з іншими текстами». «Лише у точці такого контакту текстів спалахує світло, що світить назад і вперед» [9, с. 360].
Інші дослідники беруть до уваги передусім структурно-семантичні показники: «Текст -- певна з функціонально - смислового погляду упорядкована група речень або їх аналогів, які являють собою завдяки семантичним і функціональним взаємовідношенням елементів завершену смислову єдність» [70, с. 5].
Гальперін вважає, що текст може бути лише письмовий. Це підкреслюється у визначеннях: «Текст - це витвір мовного процесу, що визначається завершеністю, об'єктивований у вигляді письмового документа, літературно оброблений у відповідності з типом цього документа, витвір, який складається із заголовка і ряду особливих одиниць (надфразних єдностей), об'єднаних різними типами лексичного, граматичного, стилістичного зв'язку, і має певну цілеспрямованість та прагматичну установку» [24, с. 27].
Проте текст може бути усний і писемний. Структурно-граматична своєрідність їх зумовлена самою природою двох відмінних між собою стилістичних варіантів мовлення -- усного і писемного.
Усний текст являє собою продукт діалогічного чи монологічного мовлення, структурно-граматична організація якого визначається мовленнєвою ситуацією, безпосереднім контактом мовця і слухача. Усне, писемне не зафіксоване мовлення, здійснюється за участю різнорідних засобів інформації, силового режиму мовлення і манери вимови, допоміжних засобів міміки, жестів та сприйняття мовцем реакції адресата мовлення. Навіть текст наперед підготовленого усного монологічного висловлювання значною мірою зберігає особливості безпосереднього ситуативного мовлення, він «обов'язково компонується з «поправкою» на звучання, з розрахунком на оптимальне сприйняття його слухачем» [36, с. 161]. Матеріал, підготовлений для виступу на радіо, телебаченню, мітингу, на зборах, на конференції і т.д., завжди зорієнтований на конкретну аудиторію. Звернене прямо до аудиторії усне монологічне мовлення відрізняється від писемного організованого авторського тексту рядом ознак.
Писемний текст -- це відтворена рукописно або в друкованому вигляді авторська праця, документ, пам'ятка, літературний твір, тощо. Від усного тексту він відрізняється тим, що являє собою результат мовного процесу, «зупинений в часі» відрізок мовного акту. На відміну від живого, активного контакту під час усного мовлення писемна мова виступає в авторських текстах, усі смислові й експресивні завдання в них передаються тільки словами, у спосіб лінійного їх розташування [48, с. 98].
Як усний, так і писемний текст виявляє ознаки системності в його структурно-синтаксичній організації. Будь-який з них відображає зв'язок мовлення з системою мови, водночас характеризуючись індивідуально-авторською реалізацією мовних одиниць, що є проявом мови в дії.
Проблема тексту виникає там, де є, як мінімум, два речення. Які ж ознаки характерні для нього? Кількість ознак і їх якісні характеристики, що називаються дослідниками мовлення, не завжди збігаються. Розглянемо ті, які є необхідними і достатніми для усвідомлення цього поняття в початковій школі та для дослідження проблеми нашої роботи. До таких вчені відносять:
§ цілісність;
§ зв'язність;
§ структурну організацію;
§ інформативність;
§ структурно-смислову завершеність.
Цілісність тексту, тісний взаємозв'язок його складників, отримали у сучасній лінгвістиці назву когерентність (від лат. cohaerentia- зв'язок). Текст - це не хаотичне нагромадження одиниць різних мовних рівнів, а упорядкована система, в якій усе взаємопов'язане і взаємообумовлене. Цілісність буває смислова, структурна (граматична), комунікативна.
Смислова цілісність тексту полягає в єдності його теми. Під темою розуміють смислове ядро тексту, узагальнений зміст тексту [66, с. 15]. У смисловій цілісності тексту відображаються ті зв'язки і залежності, які мають місце в самій дійсності (подія, явище природи, світ людини тощо). Цілісність, або тематична єдність тексту виражається в тому, що всі його елементи прямо чи опосередковано зв'язані з предметом мовлення, завданням і основною думкою висловлювання. Текст набуває цілісності, коли відбір матеріалу підпорядкований розкриттю основної думки.
Щоб учні змогли у власних творах передати ті зв'язки і залежності, які мають місце в реальному житті, вони повинні добре володіти фактичним матеріалом, а також запасом лексики, що дасть змогу передати ці зв'язки точно, образно і яскраво.
Під час складання школярами текстів треба вчити їх збирати матеріал, спостерігати факти в їх складових частинах, помічати яскраве, характерне, бачити предмет ніби заново, свіжими очима, а потім все систематизувати [50, c. 3]. Систематизація матеріалу передбачає виокремлення того, що необхідно для розкриття теми і основної думки висловлювання. А також складання плану.
Структурну (граматичну) цілісність забезпечують займенники, займенникові прислівники, уживання часу тощо. Даним виявом цілісності тексту являються багаточисленні зовнішні сигнали зв'язку між реченнями. Вони вказують на те, що міжфразова єдність також являється структурним цілим.
Комунікативна цілісність проявляється в тому, що кожне наступне речення опирається в комунікативному плані на попереднє, рухає висловлення від відомого, «даного» до нового, у зв'язку з чим утворюється тематичний ланцюг, який має кінцевий характер [31, с. 16].
Цілісність тексту пов'язана також із взаємодією колізій (внутрішній зв'язок тексту) і континууму (логічна послідовність частин тексту, яка справляє враження нерозчленованого потоку, руху в часі і в просторі) [24, с. 126].
Найелементарнішою і головною вимогою тексту є змістовий зв'язок між реченнями. Текст, як правило, складається з більшої чи меншої кількості речень, але не завжди певна сукупність речень становить текст.
Основу зв'язності тексту становить «комунікативна послідовність» [65] речень, яка полягає в тому, що кожне наступне речення будується на базі попереднього, вбираючи в себе ту чи іншу його частину. Щоб забезпечити зв'язність побудови власного тексту, учневі потрібно розташувати речення в такій послідовності, яка відображає логіку розвитку думки, а порядок слів у реченні був би підпорядкований комунікативній меті висловлювання.
Зв'язність тексту здійснюється за допомогою низки структурних та лексико-семантичних засобів, які є у кожному тексті у найрізноманітніших комбінаціях. Зв'язність буває лінійна (або послідовна) та вертикальна (або ланцюжкова). Зв'язність лінійного типу -- це безпосередній зв'язок окремих частин тексту (лексичний та граматичний). Вертикальна зв'язність полягає в тому, що окремі частини тексту пов'язані не безпосередньо одна з одною, а пучковидно - через тему, заголовок, власні назви тощо.
Для позначення тих чи інших типів і засобів зв'язності використовують термін «когезія» (з англ. ”cohesion” - зчеплення). Це особливі види зв'язку, що забезпечують континуум, тобто логічну послідовність (темпоральну або просторову), взаємозалежність окремих повідомлень, фактів, дій і подій.
Кожен текст, висвітлюючи якусь тему, містить у собі певний обсяг фактичних даних, певну інформацію. Передача інформації - це власне те, заради чого створюється текст, адже будь-яке висловлювання покликане виконувати певні комунікативні завдання. Найголовніші з них - спілкування, повідомлення, вплив на адресата, до якого звертається мовець.
Домінуюча функція тексту визначає його стиль. Від комунікативної функції залежить і мовне оформлення тексту, властиве тому чи іншому стилеві. Отже, текст становить і стилістичну єдність. Таким чином, суть тексту не вичерпується його темою і фактичним матеріалом, використаним для її висвітлення.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17
