Ймовірно, ця пропозиція і визначила рішення московського уряду приділити більше уваги цьому регіонові. В 30-40-х рр. воєводам сусідніх до промислів міст постійно надходили вказівки стежити за тим, що відбувається на Торі: чи не приходять сюди з метою поселення вихідці з України та повідомляти про все, що там відбувається, московську владу.
З організацією Чугуївського козацького полку у 1639 р. чугуївським козакам було доручено разом з валуйчанами і бєлгородцями охороняти цю ділянку московського кордону. Основним сторожовим пунктом на правому, так званому "кримському", боці Сіверського Дінця на початку 40-х років ХVІІ ст. був Святогірський монастир. Царська грамота чугуївському воєводі від 21 березня 1644 р. зобов'язувала: "И ты б сославься в Белгород с Никитою Бабарыкиным, велел быти у Святогорском монастыре чугуевским служилым людям трем человекам с белгородцами - служилыми людьми вместе, а отпускал бы их в Святогорский монастыр на байдарах со всякими запасы и велел быти в Святогорском монастыре неотлучно по три месяца, а посылал бы у Святогорский монастыр чугуевцев неоткладно, чтоб без служивого чина в монастыре не было. А как чугуевцев у Святогорский монастыр на смену валуйчан пошлешь и ты б им приказал, чтоб они Святогорский монастир приняли у валуйчан со всеми строениями, и чугуевцам приказал бы, чтоб они в Святогорском монастире были с великим бережением, чтоб над ними татары ... украдом и обманом никакого дурна не сделали ..."12.
Цим же часом датується будівництво за вказівкою московського царя чугуївськими козаками на р.Торі, при татарській переправі, острожка, що згадується в царській грамоті від 14 грудня 1646 р., у зв'язку з тим, що 20 чугуївських козаків з п'ятидесятником Афонею Карнауховим, "не дождався смены" у листопаді залишили острожок "и съехали в Чугуев..."13. Цар розпорядився розшукати винних, покарати їх і відправити дослужувати до кінця встановленого терміну. Цілком ймовірно, що розташований при Торській переправі острожок не забезпечував охорони соляних промислів, тим більше, як свідчить царська грамота, чугуївські козаки ставилися до своїх обов'язків недбало.
З цим острожком дехто з краєзнавців схильний пов'язувати початкову історію м.Тора (нині - Слов'янська)14, вважаючи також, що на той час на Торі вже існували казенні соляні заводи15. Однак джерела цей висновок не підтверджують. Про це переконливо свідчить царська грамота на ім'я валуйського воєводи Голенищева-Кутузова від 1 травня 1648 р., у якій зазначається, що направлені до Цареборисова і Святогірського монастиря станичники повинні розпитати у старців: "у яких урочищах і чи багато людей прийшли для нашої справи і для міської заїмки та поселення". Станичники повинні були зі Святогірського монастиря дібратися до Тору і до соляних озер і обстежити всі заїмки16, щоб з'ясувати наявність у цих місцях населення.
У відповіді яблонівського воєводи Г.Куракіна на царського листа від 12 травня 1653 р. повідомлялося, що воєвода відправляв на Тор станичників і велів їм розпитати черкас, (українців), які, за наявними у царя відомостями, нібито поселилися на Торі, "звідкіля вони прийшли, з якою метою (для солеваріння чи для поселення), хто у них отамани і скільки їх, які фортеці і слободи ними збудовані?". Після повернення станичники повідомили, "що старці Святогірського монастиря розповідали їм, що прийшло на Тор закордонних черкас чоловік з 400 без дружин, без дітей, не на життя, а для соляного промислу, а хат у них і фортець ніяких немає. Розташувалися вони біля озер табором, отаман у них черкашенін Іван Лисий з м. Полтави, а наваривши солі, підуть вони до своїх домівок. А інші черкаси також приїжджають для виварки солі і живуть на Торі тижнів по два і по три"17.
Таким чином, приведені вище факти, на наш погляд, переконливо свідчить, що в середині ХVІІ ст. на Торі ще не було ні постійного населення, ні постійного солеваріння. Щодо згаданого вище острожка при Торській переправі можна допустити, що безвідповідальне ставлення до своїх обов'язків чугуївських козаків призвело до його зруйнування під час чергового нападу татар. Цей висновок, на наш погляд, підтверджує і той факт, що в 1646 р. козацькому голові Протасєву, що супроводжував кримських послів до Торської переправи, пропонувалося "підібрати на Торі місце, описати і нанести його на карту..., де можна було б збудувати місто, щоб воно було близько до ріки і до соляних озер, а від злодійських нападів усяких військових людей було добре захищене". Оглянувши місцевість Протасєв дійшов висновку, що найбільш зручне місце для будівництва міста при Маяцькому озері, оскільки поруч знаходився ліс, а в Дінці хороша вода18. Правда, у своєму повідомленні Протасєв скаржився, що українські козаки прогнали його з Тору і не дозволили обстежити всю місцевість.
Отже, уточнюємо в 40-50-х роках на Торі не існувало ні постійного населення, ні постійного солеваріння. Чумаки ("солепромисловці") влітку приїжджали сюди великими валками і безмитно виварювали сіль не тільки для власних потреб, але й для реалізації її на ринках. Цей висновок підтверджує також царська грамота короченському воєводі 1648 р., за якою короченці, що виварювали сіль на Торі для власних потреб звільнялися від сплати мита на користь казни: "... з короченців, дітей боярських, і козаків, і стрільців, що варитимуть сіль на Торі для себе, а не для продажу, і ти б з тієї солі мита не брав"19. У 1647 р. хотмиський воєвода звертався до чугуївського за дозволом виварювати сіль на Торі хотмисьцям. У 1648 р. з аналогічним проханням звернувся і бєлгородський воєвода. Всі ці звернення підтверджують висновок про відсутність постійного солеваріння, і поселення на Торі. З них витікає, що сюди влітку приїжджали жителі з південнозахідних міст Росії та Лівобережної України за сіллю, і що охорону промислів несли чугуївські козаки. Солевари по дорозі до соляних озер в найближчих лісах запасалися дровами і в привезених із собою казанах виварювали стільки солі, скільки могли завантажити на свої мажі (чумацькі вози) та забезпечити в першу чергу власні потреби, тим більше, що поїздка на Тор за сіллю була справою досить небезпечною і вимагала не тільки відповідної екіпіровки, а також і певних навиків.
У 1648 р. московський уряд дає вказівки воєводам порубіжних міст різними заходами заохочувати до поселення на Торі вихідців з України. Так, у квітні цього ж року хотмиському воєводі була направлена царська грамота, у якій указувалося: направити з Хотмиська до Литовської землі, до Миргорода й інших міст, для провідування чи не бажають литовські люди на Тор і на Мерчик переселитися "для городового строения". Воєводські посли після повернення з Польської держави доповідали в Хотмиську, що, в зв'язку з подіями Визвольної війни, не вдалося знайти бажаючих для поселення на Торі20.
Того ж місяця 1648 р. була направлена царська грамота і бєлгородському воєводі А. Бутурліну, в якій указувалося побудувати на р.Торі "жилой город со всякими крепостьми"21. Для будівництва міста пропонувалося направити з Бєлгорода, Курська, Лівен, Єльця, Орла, Осколу, Єфремова і Черні дітей боярських, козаків, станичників, гарматників - всего 300 чоловік кінних і 200 піших; спорядити в Царево-Олексієві (Новому Осколі - В.П.), Осколі (Старому Осколі) і Бєлгороді 8 суден з провіантом і зброєю (п'ятьма пищалями)22.
У відповідь на цю грамоту воєводи звернулися до царя з листами, у яких скаржилися, що через зайнятість служивих людей нікого їм послати для зведення міста на Торі. Аналогічні грамоти воєводи також направили до Боярської Думи. 30 квітня цього ж року питання про будівництво міста на Торі розглядалося на засіданні Думи, яка прийняла рішення просити царя скасувати указ про будівництво цього року міста на Торі23. Хоча джерела і не називають причин відміни Думою царського указу, можна припустити, що основну роль відіграли події Визвольної війни на Україні і загострення соціального становища та масові виступи населення в містах півдня Росії24.
Матеріали листування Розряду з місцевими воєводами в 60-х роках дозволяють стверджувати, що царський уряд уважно стежив за всім, що відбувалося в Середньому Подонців'ї, особливо за приходом на Тор українського населення, і вимагав повідомляти йому про прихід бажаючих поселитися в цих місцях. В основному уряд розраховував на вихідців із Правобережної України, що після 1652 р. стали масово переселятися в межі Росії.
З повідомлення воронезького воєводи Хрущова довідуємось, що в 1660 р."из черкасских городов" прийшло до Воронежа для донських служб і для виварки солі 757 чоловік черкас і просили влаштувати їх на Воронежі25. У відповіді на листа Хрущова від 5 червня того ж року в царському наказі вказувалося направити їх на Тор "для бережения от прихода воинских людей ... на государеву службу"26. Бєлгородському воєводі, у віданні якого на той час перебували ці території, вказувалося направити з ними дворянина або сина боярського, "отпустить наряду, зелья и пороха", а також наказати йому "на Торе для бережения от воинских людей учинить крепость пристойную и тех всех людей, что пришли на государеву службу на Тору, и соляной промысел оберегати ..."27.
З відписок бєгородського воєводи Г.Ромодановського видно, що до цього часу значно розширилося солеваріння на Торі, що солевари будували біля озер "курені" і починали переходити до постійної виварки солі. Однак часті татарські напади перешкоджали не тільки розвиткові промислу, але й поселенню на Торі переселенців із Правобережної України. Так, в одній з відписок Ромодановського вказувалося, що в травні 1660 р. під час нападу великого татарського загону на торських соляних озерах солеварів побили й у полон забрали, а курені вщент розорили28. У зв'язку з цим стають більш зрозумілими заходи царського уряду, спрямовані на зміцнення цієї ділянки південних кордонів.
Відписка Г.Ромодановського від 2 червня 1660 р. свідчить, що на Тор був відправлений С.Кошелєв разом з 757 переселенцями, що просили улаштувати їх "на Воронеже"29. Після прибуття на Тор Кошелєв обстежив місцевість і прийшов до висновку, що на Торі неможливо побудувати місто та відповідним чином укріпити його. Головними перешкодами він вважав відсутність якісної води (місцева вода не тільки в колодязях, але й Казенному Торці була солона) і віддаленість від лісу. У листі, направленому воєводі з Тора, він указував, що в 5 верстах від р.Тор знаходиться Маяцьке озеро, біля якого можна побудувати місто, тому що поруч знаходиться ліс, а в Дінці гарна вода для пиття. Кошелєв просив у воєводи дозволу на побудову міста біля Маяцького озера. У відповіді воєводи на листа Кошелєва висловлювалася згода на будівництво міста, "где пристройно, у крепких местах", щоб воно могло перекрити татарські переправи на Торі та було поблизу соляних озер, "чтоб татарове озер не отняли"30. Однак поки Кошелєв добивався у воєводи дозволу на зведення міста біля Маяцького озера, прибулі з ним черкаси "розбіглися". Повідомивши про це воєводу в листі від 9 жовтня того ж року, Кошелєв просив порадити, що робити йому далі. У відповідь на цього листа Кошелєва воєвода розпорядився "наряд и припасы" перевезти до Цареборисова, що заново був відбудований на кошти московського патріарха, а самому повернутися до Бєлгорода 31.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25
