Психолого-педагогічні особливості засвоєння математичної термінології молодшими школярами - рефераты, скачать рефераты, бесплатно рефераты

Рефераты. Психолого-педагогічні особливості засвоєння математичної термінології молодшими школярами

аведені вище приклади понять, в яких відображаються суттєві властивості цілих класів предметів, є загальними поняттями. Ті ж поняття, що відображають суттєві властивості одиничних об'єктів, називаються одиничними.

Поняття поділяються ще також на конкретні і абстрактні. Конкретними поняттями називають такі поняття, в яких відображаються певні предмети, явища чи їх класи з їх суттєвими ознаками, зв'язками і відношеннями. Конкретними є, наприклад, поняття про меблі, рослини, людей. Абстрактними називають такі поняття, які відображають ті чи інші властивості об'єктів відокремлено від самих об'єктів (наприклад, “сила”, “вага”, “число”, “вартість” тощо).

Г.С. Костюк стверджував: “Абстрактні поняття є завжди загальними поняттями. Чим загальніші і абстрактніші поняття, тим менш наочним є наявне в них відображення властивостей, відношень об'єктів. Однак це не говорить про те, що ці поняття є витвором “чистого мислення”. Як і всі поняття, вони кінець кінцем утворюються на основі чуттєвого досвіду людини”.

Поняття існують не ізольовано одне від одного, а у взаємозв'язку. В цьому зв'язку понять відображаються зв'язки, відношення самих предметів і явищ об'єктивної дійсності. Утворення понять, їх поширення і збагачення характеризує процес пізнання людиною універсального взаємозв'язку явищ об'єктивної дійсності, її переходу від неповного до все повнішого знання.

Важливим способом розкриття змісту поняття є його означення. Останнє явище являє собою розумову, або логічну дію, в процесі якої розкривається зміст даного поняття, тобто вказуються відображені в ньому суттєві ознаки певних об'єктів, що зв'язують їх з іншими об'єктами і відрізняють від них. Звичайно означення здійснюється шляхом віднесення даного об'єкта (наприклад, “квадрат”) до найближчого роду об'єктів (“прямокутник”) і встановлення його видових відмінностей (“що має всі рівні сторони і всі прямі кути”). Означення також здійснюється часто вказівкою на походження предмета, що відображається поняттям, на спосіб, яким він утворюється. Наприклад, коло означають як криву, що утворюється рухом на площині точки, яка зберігає рівну відстань від центра.

Означення не ставить своїм завданням перелічити всі властивості певних об'єктів, а тільки вказати на найзагальніші і найсуттєвіші з них. Воно має важливе значення для уточнення понять, фіксації в короткій формі того, що досягнуто людьми в пізнанні певних об'єктів. Звідси випливає і важливість підведення учнів до доступних їм визначень та використання останніх у їх дальшій пізнавальній діяльності.

З розкриттям змісту понять часто пов'язаний поділ обсягу поняття на менші його частини, тобто виділення тих груп, видів об'єктів, які відображаються даним поняттям. У науковій і навчальній діяльності ця розумова дія застосовується дуже часто. Вона використовується при розподілі пізнавальних предметів явищ на класи, підкласи за їх найсуттєвішими ознаками, властивостями (неживих тіл, чисел, геометричних фігур тощо). Цю розумову дію називають класифікацією.

Поняття є підсумком пізнання людством певних об'єктів на тому чи іншому етапі його історичного розвитку. Від першого поняття, що зароджується у людини і відображає деякі малосуттєві риси об'єктів, до наукового поняття лежить довгий шлях. На цьому шляху вже пізнане виступає як знаряддя пізнання нового. Ступені формування понять про зовнішній світ - це є ступені пізнання людьми цього світу і практичного оволодіння ним.

1.2 Процес успішного засвоєння понять

У процесі свого індивідуального розвитку людина засвоює системи понять, які історично надбанні людством. Засвоєння їх являє собою складний і тривалий процес. Воно потребує безпосереднього і опосередкованого пізнання людиною тих об'єктів, які відображаються цими поняттями, вироблення необхідних для цього розумових дій. У суті своїй це є формування понять у людини в процесі її спілкування з іншими людьми, які вже володіють цими поняттями. Цілий ряд понять засвоюється людиною, читаючи з раннього віку, принагідним шляхом (так звані “життєві поняття”). У процесі шкільного навчання засвоюються наукові поняття. У процесі засвоєння наукових понять “життєві поняття” не тільки використовуються, а й перебудовуються, переосмислюються.

Г.С. Костюк говорив: “Процес оволодіння поняттям в ході навчання розпочинається з постановки питання (наприклад, “що таке плід”, “що таке квадрат”). Воно визначає напрям пізнавальної активності учнів, добір потрібних для неї фактів, прикладів, їх аналіз і дальше їх узагальнення”.

Необхідною умовою успішного засвоєння понять як дорослими, так і школярами є наявність у них достатнього чуттєвого досвіду. При недостачі цього досвіду мовні описи, пояснення, означення не знаходять своєї належної опори в конкретних уявленнях про ті об'єкти, яких вони стосуються, внаслідок чого вони засвоюються формально. У зв'язку з цим важливого значення у засвоєнні понять набуває вміле використання наочності.

Функція наочності в процесі засвоєння понять може бути і буває різною. Наочний матеріал може бути джерелом яскравих чуттєвих образів, необхідних для усвідомлення відповідних їм об'єктів. Цей матеріал (наприклад, палички, каштани, зображені об'єкти) може служити зовнішньою стороною внутрішніх дій учнів, за допомогою яких вони усвідомлюють певні відношення речей (наприклад, їх число). Він може виступити і як ілюстрація, певне підтвердження зроблених догадок і висновків. Отже, дуже важливо при застосуванні наочності визначити ту конкретну роль, яку вона має відіграти в засвоєнні учнями певних понять.

У тих випадках, коли унаочнення не може бути використано з метою засвоєння поняття, чуттєвою його опорою стають уже відомі учням факти, які вони можуть згадати, уявити і піддати подальшому аналізу.

Вирішальна роль у засвоєнні кожного поняття належить мислительній активності учнів, керованій учителем. Поняття успішно засвоюються там, де учні думають спільно з учителем, зіставляють об'єкти, що підводяться під дане поняття, виділяють їх суттєві ознаки, формулюють їх у вигляді суджень, і це судження синтезують, об'єднують в єдине ціле. Якість засвоєння поняття дуже знижується, якщо вчитель просто повідомляє учням готові відомості про його ознаки, які їм треба тільки запам'ятати. Вона підвищується там, де учням дається більше нагод самостійно діяти з навчальним матеріалом, знаходити суттєві ознаки понять, робити доступні для них висновки, узагальнення.

Важливим фактором успішного засвоєння понять учнями є структурна, системна організація навчального матеріалу, оптимальне співвідношення в ньому фактів і узагальнень, ясна логіка розгортання змісту. Кожна система понять, що підлягає засвоєнню, зв'язана із системою відповідних операцій. Вадливу роль тут відіграють поступові переходи від конкретного до абстрактного і від абстрактного до конкретного, від вужчих до ширших узагальнень, використання останніх у подальшій пізнавальній діяльності учнів.

Експериментальні дані доводять, що процес опанування учнями понять (граматичних, арифметичних, геометричних та інших) значно прискорюється, якщо чітко визначаються їх дії з відповідним матеріалом, форми виконання, ознаки понять, на які орієнтуються дії, і різновидності самого матеріалу.

Показником успішного засвоєння понять є їх застосування в подальшій пізнавальній і практичній діяльності. Застосування понять вимагає включення їх у нові системи зв'язків, знаходження відомих відношень у нових конкретних ситуаціях. Чим більше воно включається в самий процес засвоєння понять, тим глибше, всебічніше учні оволодівають ними і міцніше їх закріплюють.

Нові програми приділяють велику увагу формуванню в учнів наукових понять. Наукові поняття формуються поетапно в процесі виконання розумових дій. Це положення розкрите в дослідженнях радянських психологів О.М. Леонтьєва, П.Я. Гальперіна, В.В. Давидова та інших.

Дбаючи про формування наукових понять, учитель показує, що предмет має суттєві ознаки, але їх не завжди легко виділити, бо є ще й несуттєві особливості, котрі характеризують якісні сторони предмета, іноді дуже помітні.

Отже, для успішного оволодіння тим чи іншим поняттям важливим є вміння диференціювати ознаки, виділяючи суттєві. Тоді і процес систематизації здійснюється свідомо, на достатньому рівні абстрагування.

Г.В. Косма стверджувала: “Формуючи в учнів поняття, треба перевірити, чи свідомо учні його засвоїли. Перевірка засвоєння поняття не вичерпується визначенням його змісту, тобто переліком основних його ознак. Учитель може механічно визначити поняття, не здійснивши аналізу, порівняння, абстрагування і узагальнення конкретного матеріалу. Надійним критерієм оволодіння поняттям є правильне оперування ним при розв'язуванні різних навчальних завдань”.

Щодо процесу оволодіння історичними поняттями молодшими школярами, то він пов'язаний з чималими труднощами. На відміну від засвоєння природничих понять, при засвоєнні яких учні мають широкі можливості спиратися на безпосереднє сприймання предметів або їх зображень, виділяючи в основному наочні ознаки їх і зв'язки, історичні поняття учні засвоюють, спираючись в основному на свої уявлення.

Важливими для молодших школярів є також моральні поняття, зміст яких узагальнює певні моральні риси людей (чуйність, справедливість, мужність), що виявляється у взаємовідносинах людей, їх вчинках, мотивах поведінки.

Моральні поняття учні засвоюють на основі спостережень вчинків людей, які їх оточують, а також переживання власних вчинків і їх моральних оцінок іншими.

Оволодінню моральними поняттями сприяє також засвоєння і виконання учнями правил моральної поведінки, участь у житті колективних організацій.

Моральні поняття можна вважати засвоєними, якщо учень користується ними в своїй поведінці. Якщо вони залишаються лише надбанням пам'яті, які ніяк не використовуються учнем, то це будуть звичайні формальні знання, що нічим не збагачують особистості дитини.

Учні молодшого шкільного віку засвоюють деякі граматичні поняття (іменник, дієслово, прикметник, підмет, присудок). Ці поняття належать до важких абстрактних понять, засвоєння яких пов'язане з чималими труднощами.

Граматичне поняття має ту особливість, що в ньому, крім семантичної сторони, є й формально-граматична. Діти ще до школи в процесі спілкування засвоюють доступні для них значення слів. Тому перевагу для них має семантична сторона слова, його значення. Про форму слів вони спочатку судять за їх значенням.

Г.О. Люблінська зазначила: “Щоб засвоїти поняття, треба знати слово, термін, який є мовною формою всякого узагальненого значення. Раннє включення в повсякденну навчальну діяльність дітей спеціальних граматичних, природознавчих або математичних термінів, що позначають ті поняття, з якими учень працює в школі, забезпечує швидке опанування правильних узагальнень на основі абстрагування від несуттєвих деталей кожного окремого прикладу, задачі або речення”.

Молодші школярі, засвоюючи термін “голосний звук”, легко і впевнено виділяють у слові склади; немає безладних спроб, дій на дотик. Терміни “підмет”, “присудок”, “від'ємник”, “різниця” забезпечують успішне засвоєння відповідного поняття, його правильне застосування і широке перенесення на розв'язання нових задач. У школярів розвивається дивна “зіркість” при сприйманні нового матеріалу, змісту - математичного виразу, граматичної конструкції. Знаючи термін і його значення, восьми-, дев'ятирічні діти бачать в окремому випадку вияв знайомих їм закономірностей, правил.

Підвищення рівня теоретичних знань і включення потрібних термінів у навчальну діяльність учнів, починаючи з першого класу, одна з основних умов, які забезпечують успішність розвитку логічного мислення дітей.

Розділ ІІ. Методика роботи по засвоєнню математичної термінології молодшими школярами
2.1 Пропедевтичні основи вивчення математичних понять

Засвоєнню учнями початкових класів математичної термінології передує певна підготовча робота. Зміст її полягає в тому, що вчитель, в перші дні навчання дітей-шестирічок в школі, повинен встановити запис математичних знань і умінь у дітей, які вони отримали до вступу у перший клас.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8