Главная:
Рефераты
На главную
Генетика
Государственно-правовые
Экономика туризма
Военное дело
Психология
Компьютерные сети интернет
Музыка
Москвоведение краеведение
История
Зоология
Геология
Ботаника и сельское хоз-во
Биржевое дело
Безопасность жизнедеятельности
Астрономия
Архитектура
Педагогика
Кулинария и продукты питания
История и исторические личности
Геология гидрология и геодезия
География и экономическая география
Биология и естествознание
Банковское биржевое дело и страхование
Карта сайта
Генетика
Государственно-правовые
Экономика туризма
Военное дело
Психология
Компьютерные сети интернет
Музыка
Москвоведение краеведение
История
Зоология
Геология
Ботаника и сельское хоз-во
Биржевое дело
Безопасность жизнедеятельности
Астрономия
Архитектура
Педагогика
Кулинария и продукты питания
История и исторические личности
Геология гидрология и геодезия
География и экономическая география
Биология и естествознание
Банковское биржевое дело и страхование
Карта сайта
Рефераты. Теоретичні основи та актуальні проблеми сучасної дидактики
айбільш вивченими є алгоритми розпізнавання, тобто такі, котрі дають рекомендації, що і як треба робити, аби розпізнати, до якого класу належить об'єкт.Виділяють два способи навчання алгоритмів, засвоєння алгоритму в готовому вигляді й самостійне відкриття і побудова алгоритмів.За допомогою алгоритмізації спрощується процес формування навичок, які є складовим компонентом творчості. Небезпеки пригнічення самостійності учнів, стандартизації мислення, про що говорять окремі психологи і педагоги, немає.Алгоритмізація навчального процесу лежить в основі роботи учнів на комп'ютерах, в основі програмованого навчання. Ідея алгоритмізації є базовою в розробці технологічного підходу до створення нових систем навчання.Зародки програмованого навчання з'явилися ще в 20-х роках XX ст. (вчений С.Л. Прессі створив машину, що навчала і давала відповіді на запитання). На початку б0-х років американський учений-психолог Б.Ф. Скіннер розробив і впровадив у життя принцип "подання інформації кадрами". Своє дослідження він розпочав з навчання тварин (голубів), а потім ідею програмованого навчання переніс у вузівську практику. Ефективність навчальних машин автор вбачав у довжині кадру, рівні підкріплення та запобігання хитрощам з боку учнів. Американський дослідник Н.А. Краудер запропонував розгалужений спосіб подання навчальної інформації, до речі також вербальний. Р.Ф. Маджер зробив спробу запровадити гнучкішу систему програмування і відійти від вербального способу подання інформації. Він радив використовувати під час програмованого навчання систему спеціальних карток, що мають допоміжну ("кваліфікаційна картка") і контролюючу ("робочий листок", "порівняльний листок") функції. Це дало змогу індивідуалізувати процес навчання. У 60 - 70-і рр. в нашій країні проблеми програмованого навчання розробляли П.Я. Гальперін, А.М. Матюшкін, Н.Ф. Тализіна, В.П. Беспалько.Програмоване навчання розглядають як спосіб, підхід або як метод навчання. Ми поділяємо останню точку зору.Програмоване навчання - метод засвоєння нового матеріалу, закріплення сприйнятого виконанням учнем системи логічно пов'язаних між собою навчальних операцій, завдань або "кадрів" ("кроків").Головною ідеєю, сутністю програмованого навчання є управління пізнавальним процесом і підвищення рівня самостійності учнів в навчанні шляхом його алгоритмізації.Недоліки програмованого навчання:обмежує можливість спілкування між учнями в навчальному процесі;знижує виховну роль навчання і зводиться тільки до засвоєння інформації;обмежує можливості емоційного сприймання учнями явищ, що вивчаються, і живого слова вчителя;не можна запрограмувати будь-який навчальний матеріал.Переваги програмованого навчання:дає змогу залучити одночасно велику кількість учнів;контролює не тільки засвоєння знань, а й їх дієвість.У методиці програмування навчального матеріалу передбачено певну етапність діяльності вчителя, а саме:визначення обсягу знань, умінь і навичок, якими треба оволодіти;розподіл обсягу матеріалу для засвоєння на кроки, кадри;вибір системи програмування;встановлення логічного зв'язку між кроками (кадрами) і вибір найефективніших форм контролю;створення цілісної програми.Системи програмування навчального матеріалу:лінійна - всі учні йдуть одним шляхом у засвоєнні, самостійно знаходять і формулюють відповіді на запитання, розв'язують завдання, опрацьовують кроки (кадри) в певній послідовності. Умовно це можна подати схемою:розгалужена - учні вибирають відповіді з пропонованих готових варіантів, серед яких тільки один правильний, і залежно від обраного варіанта продовжують (якщо відповідь правильна) працювати в заданому напрямку, приходячи до правильного висновку, або йдучи хибним шляхом. Графічно цей спосіб програмування подано в схемі:Використовують також змішаний спосіб, для якого характерні ознаки лінійного і розгалуженого. Залежно від технічного оснащення навчального процесу виділяють машинне і безмашинне програмування.Засоби безмашинного програмування навчання і контролю, які використовують у школі, - це алгоритми, програмовані підручники й посібники, програмовані картки (виконують функції навчання й контролю); сигнальні картки, перфокартки різних типів (виконують функції контролю).Програмоване навчання не є універсальним методом. У сучасній дидактиці його розглядають як один із шляхів підвищення ефективності навчального процесу. Використовують переважно на етапі вивчення нового матеріалу або з метою контролю за засвоєнням знань, умінь і навичок.3. ПРОБЛЕМНЕ НАВЧАННЯ.Проблемне навчання в дидактиці розглядають як тип навчання, спосіб або метод організації навчального процесу. Елементи проблемного навчання є в евристичних бесідах Сократа, творах Ж. - Ж. Руссо. До ідеї проблемного навчання близько підійшов К.Д. Ушинський. Значення дослідницької діяльності, як основи проблемного навчання, розкрили в своїх психологічних працях Дж. Дьюі, С.Л. Рубінштейн, Д.М. Богоявленський, Н.А. Менчинська. Фундаментальні дидактичні дослідження проблемного навчання, які започаткував ще в 30-х роках відомий польський учений-дидакт В. Оконь, застосували на практиці вчені-методисти, зокрема Б.В. Всесвятський, продовжили в умовах сучасної школи М.І. Махмутов, І.Я. Лернер, А.М. Матюшкін, І.А. Ільницька та ін.Проблема - це задача, що не має стандартного розв'язання, оскільки розв'язується не за схемою, алгоритмом чи зразком. Це насамперед творче завдання, спрямоване на пошук недостатніх для його розв'язання знань.Поняття "проблема" використовують у життєвому, науковому і навчальному значенні. У дидактиці йдеться про навчальну проблему як поняття.У посібнику проблемне навчання розглядаємо як метод, основою якого є створення проблемних ситуацій у навчальному процесі.Проблемна ситуація - це штучно створена вчителем суперечність між досвідом учнів і тим, що вони спостерігають, подолати яку звичними, вже сформованими шляхами, засвоєними способами дії неможливо. Для цього потрібні нові підходи. Суттєвою ознакою проблемної ситуації є також психологічний дискомфорт, який виникає під час розв'язання задачі і стимулює до знаходження істини.Проблемне навчання в діяльності учнів є потужним стимулом їх пізнавальної активності, а саме:спонукає до розв'язання нових, нестандартних завдань або поставлених проблем;вчить бачити проблеми, відчувати їх;формує вміння орієнтуватися в новій ситуації;мобілізує наявний запас знань і вмінь для пошуку недостатніх;вчить формулювати гіпотези, шукати шляхи їх підтвердження, планувати свою діяльність.Умови для створення проблемної ситуації:змістовний бік ситуації, яку пропонують, повинен викликати інтерес в учнів;учні повинні відчути, що можуть розв'язати проблему і потрібні базові знання в них є.Використання проблемних ситуацій пов'язано з різними ступенями активності вчителя і учня залежно від змісту пропонованої проблеми та методики її розв'язання. Це зумовлює різні рівні проблемності. М.І. Махмутов визначає рівень проблемності як рівень узагальненості знань, що вивчаються, і дидактичний варіант взаємодії викладання й учіння в умовах проблемної ситуації"'. Виділяють такі рівні проблемності:1-й - проблемний виклад матеріалу вчителем (учитель пропонує навчальний матеріал, розкриваючи, зіставляючи, узагальнюючи різні точки зору на питання, яке є ключовим на уроці);ІІ-й - частково-пошуковий рівень (учитель залучає учнів тільки на окремих етапах, а проблемну ситуацію створює сам);ІІІ-й - проблемну ситуацію створює вчитель, учні розв'язують її самостійно;ІV-й - учні самі бачать і формулюють проблему, розв'язують її.Від 1-го до ІV-го рівня зростає самостійність і пізнавальна активність учнів, поступово зменшується керівна роль учителя.Шляхи створення проблемних ситуацій у навчальному процесі:формулювання проблемних запитань, завдань пошукового характеру, наслідки виконання яких загострюють суперечність;використання художнього слова;демонстрування дослідів, фотографій, малюнків, живих об'єктів, кадрів із фільму, діафільму тощо, які ілюструють певну суперечність;залучення учнів до виконання лабораторної, практичної роботи;використання фольклорного матеріалу, загадок, прислів'їв, прикмет.У практичній діяльності вчитель використовує й інші прийоми створення навчальних проблемних ситуацій, які сформувалися в повсякденному досвіді або рекомендуються методистами, зокрема:ознайомлення з історією наукової проблеми і боротьбою, що точилася навколо пошуку істини;ознайомлення з методами науки, показ шляхів, один з яких привів до відкриття;розкриття змісту ідей, теорій і концепцій не тільки в історії науки, айв сучасній науці;посилення, загострення суперечностей, показ їх зіткнень, несумісності;демонстрування незрозумілих і неочікуваних явищ, що потребують нестандартного пояснення;включення в урок запитань, завдань або ситуацій з вибором відповіді, показом кількох варіантів можливих розв'язків;постановка запитань і завдання, що мають прогностичний характер;безпосереднє залучення учнів до дослідження наукових проблем (робота гуртків).Проблемне навчання не є універсальним методом, який можна використовувати на будь-якому уроці. Навчальну проблему створюють на основі конкретної інформації, цифрового матеріалу, кількісних даних, суперечливих фактів, загадкових подій і розв'язують на етапі вивчення нового матеріалу або з метою мотивації навчальної діяльності учнів.4. ОПТИМIЗАЦIЯ ПЕДАГОГІЧНОГО СПІЛКУВАННЯ В НАВЧАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ.Суттєвим недоліком організації навчального процесу в сучасній масовій школі є недостатня увага до особистості школяра, переважна орієнтація методів навчання на діяльність, що не сприяє розвитку її потреб. Основний вид діяльності в школі - учіння не передбачає ділового спілкування між учнями. Це призводить до того, що зв'язки і відношення в класі виникають на основі другорядних, часто педагогічне небезпечних форм спілкування. Отже оптимальна організація педагогічного спілкування в навчальному процесі - актуальна проблема сучасної школи.За визначенням О.О. Леонтьєва "... оптимальне педагогічне спілкування - це таке спілкування вчителя із школярами в процесі навчання, яке створює найкращі умови для розвитку мотивації учнів і творчого характеру учбової діяльності, для правильного формування особистості школяра, забезпечує сприятливий емоційний клімат навчання (зокрема запобігає виникненню психологічного "бар'єру"), забезпечує управління соціально-психологічними процесами в дитячому колективі і дає змогу максимально використати в навчальному процесі особистісні якості вчителя".Учитель як активний учасник навчального процесу повинен організувати таке спілкування, використовуючи ряд вимог:володіти власною поведінкою, мовленням, мімікою і пантомімікою, емоціями, способами спілкування з учнями тощо);управляти спілкуванням на уроці, що ґрунтується на принципі оптимальності (уміння попередньо зорієнтуватися в умовах спілкування, правильно спланувати і здійснити його; визначити функції та мету спілкування, склад групи, її обсяг, особливості формальних і неформальних стосунків у ній; створити оптимальний психологічний клімат, що стимулюватиме розвиток членів групи, навчання учнів прийомів контактування, певних комунікативних стереотипів).Він повинен також володіти певними вміннями, пов'язаними з різними видами діяльності, до якої має залучати учнів, а саме:конструктивними (відбір та організація навчального матеріалу відповідно до варіативних умов, що складаються в кожній групі учнів);організаторськими (організація власної діяльності і діяльності учнів);комунікативними (уміння коротко і цікаво передавати знання дітям, здатність розуміти учня, що ґрунтується на спостережливості;творчий склад і самостійність мислення; кмітливість, швидка і точна орієнтація; організаторські здібності, що стосуються власної діяльності та роботи з дитячим колективом). Ці уміння в їх індивідуальній інтерпретації визначають індивідуальний стиль діяльності вчителя, вибір конкретних способів і прийомів педагогічного впливу в процесі комунікації.
Страницы:
1
,
2
,
3
,
4
,
5
,
6
,
7
,
8
,
9
,
10
, 11,
12
,
13
,
14
,
15
,
16
,
17
,
18
,
19
,
20
,
21
Апрель (48)
Март (20)
Февраль (988)
Январь (720)
Январь (21)
2012 © Все права защищены
При использовании материалов активная
ссылка на источник
обязательна.