Теоретичні основи та актуальні проблеми сучасної дидактики - рефераты, скачать рефераты, бесплатно рефераты

Рефераты. Теоретичні основи та актуальні проблеми сучасної дидактики

ікроструктура - це послідовність методів навчання на уроці або на певному його часовому відрізку, на окремому етапі. На кожному віковому етапі мікроструктура уроку має свої особливості. Зокрема, в початковій школі вона досить подрібнена, може включати більше 10 методів навчання, які, змінюючи один одного, забезпечують високу працездатність дитини завдяки включенню в процес пізнання різних органів чуття, що сприймають інформацію. Для школи 1-го ступеня типовий комбінований урок, обов'язкові фізкультхвилинки.

Підходи до визначення типології уроків зумовлені основними критеріями, з урахуванням яких виділяють типи уроків. За типом пізнавальної діяльності виокремлюють уроки накопичення фактів, утворення понять, осмислення навчального матеріалу тощо. Недолік такого підходу в тому, що штучно розчленовується пізнавальний процес, який насправді становить органічну єдність.

За основним методом навчання розрізняють такі типи уроків:

проблемний урок, кіно-урок, урок-бесіда, урок-лекція тощо. Автори цієї класифікації не враховують, що метод навчання може виконувати різні дидактичні функції і підпорядкований змісту уроку.

Залежно від провідної дидактичної мети виділяють комбінований урок, урок пояснення нового матеріалу, закріплення набутих знань, умінь і навичок, узагальнення і систематизація знань, умінь і навичок; контролю за знаннями, уміннями і навичками. Це найпоширеніший в дидактиці підхід.

Кожному типу уроку за наведеною класифікацією відповідає певна макроструктура або кілька її варіантів.

Макроструктура уроків за дидактичною метою:

Традиційний підхід За В.О. Онищуком є:

Нестандартний урок - це спроба підвищити його потенціал зміною структури або посиленням зв'язку з виховним процесом. Так, в основі уроку - КВК, уроку-вікторини, уроку-конкурсу, уроку-подорожі, уроку-пісні лежить інтеграція навчального і виховного процесів. Урок-діалог та урок із збільшенням дидактичних одиниць - наслідок перегляду структури або зміни підходів до змісту освіти.

Своєрідні за завданнями, структурою і змістом також перші уроки в першому класі й уроки миру (духовності, відродження), які проводять на початку навчального року.

7. ХАРАКТЕРИСТИКА ОКРЕМИХ ЕТАПІВ УРОКУ (подано узагальнено, без постання на певний тип уроку).

Загальна характеристика окремих етапів уроку (традиційний підхід).

Легше набрати

8. СИСТЕМА ФОРМ ОРГАНІЗАЦІЇ НАВЧАННЯ (крім уроку).

1. Домашня самостійна робота учнів - своєрідна форма організації навчання, яку виконують за завданням, але без безпосереднього керівництва вчителя і поза колективом. Потребує організаційної і розумової самостійності. Сприяє формуванню вольової й мотиваційної сфери учнів.

Види домашньої самостійної роботи:

за змістом - завдання, спрямовані на закріплення знань, практичне оволодіння методами навчальної роботи; на систематизацію й узагальнення здобутих знань; домашні завдання, що готують до роботи на наступному уроці;

за способом організації - індивідуальні домашні завдання, групові, фронтальні;

за часом, що потрібний для виконання завдання - до наступного уроку, на тривалий час.

Керівництво домашньою самостійною роботою учнів здійснюється опосередковано через інструктаж і контроль учителя.

Вимоги до організації домашньої самостійної роботи такі: вона повинна бути методично правильно спрямована, доступна і посильна за змістом, формою й обсягом.

Норми витрат часу на виконання домашнього завдання: II клас - близько 1,5 год., ІІІ-ІV клас - близько 2 год., старші класи - не більше 3-4 годин.

2. Навчальні екскурсії - форма організації навчання, передбачена навчальною програмою в рамках навчального часу для ознайомлення школярів з об'єктом у природніх умовах. Сприяє розширенню кругозору учнів, цілеспрямованому формуванню пізнавальних інтересів, закріпленню й конкретизації знань, набутих на уроці. Екскурсії бувають предметні і комплексні; вступні, поточні і підсумкові;

літературні, математичні, природничі та ін.; у природу, на виробництво, до історичних пам'яток.

У методиці проведення екскурсій виділяють кілька етапів.

Підготовчий етап у роботі вчителя та учнів. Учитель ознайомлюється з місцем проведення екскурсій; чітко визначає об'єкти для спостереження і для вивчення; розподіляє обов'язки між учнями;

вибирає потрібне обладнання (планшети, вимірювальні прилади);

визначає мету екскурсії і складає її конспект. У разі, якщо екскурсію проводить стороння людина, вчитель повинен ознайомити її із метою роботи, особливостями учнів тощо.

Учні виконують завдання, які сприяють ефективній роботі на екскурсії; готують потрібне приладдя (олівець, альбом, зошит тощо). На підготовчому етапі проводять чіткий інструктаж і вступну бесіду для актуалізації опорних знань школярів.

Хід екскурсії - це фронтальна робота з усіма учнями, а також з групами і окремими школярами відповідно до теми і змісту.

Заключний етап екскурсії - проведення підсумкової бесіди в природі, на виробництві чи в класі. Обробка одержаного матеріалу здійснюється у формі створення колекцій, гербаріїв, замальовок. Дуже корисно давати творчі завдання: написати твір, виступити з повідомленням, випустити газету, оформити альбом тощо.

3. Урок позакласного читання - форма організації навчання, специфічна для початкової школи. Мета уроку - формування читацьких інтересів школярів, розширення їх кругозору, формування читацьких умінь і навичок шляхом цілеспрямованого стимулювання самостійної роботи з книжкою в позаурочний час.

4. Робота на пришкільній навчально-дослідній ділянці (у шкільній майстерні, на географічному майданчику) - форма організації навчання з метою конкретизації теоретичних знань, формування умінь і навичок у процесі практичної діяльності. Учні працюють здебільшого самостійно і до того ж колективно (бригадами, ланками, парами).

5. Факультативи організовують для вивчення учнями об'єктів (проблем) за їх вибором і бажанням з метою поглиблення і розширення науково-теоретичних знань і практичних навичок, формування стійких пізнавальних інтересів.

Факультативні заняття на відміну від гурткової роботи спочатку проводять з ініціативи учнів, а потім вони стають обов'язковими, об'єднують учнів однієї паралелі, передбачають засвоєння певної програми. Гурткова робота такої обов'язковості не передбачає.

Вищезгадані форми організації навчання сприяють розширенню та поглибленню програмних знань.

6. Формами організації навчання, спрямованими на спілкування вчителя з великою за кількістю учнів аудиторією (іноді різновікового складу) є лекція, диспут.

7. Контроль за наслідками навчальної діяльності школярів у позаурочний час забезпечують у формі заліків, екзаменів, колоквіумів, співбесід, виставок тощо.

8. Індивідуальна робота з учнями в позаурочній навчальній діяльності має корекційний характер, знімає психологічні стреси в учнів, що часом виникають у несприятливих умовах. Вчителеві не можна забувати і про індивідуальну роботу із здібними учнями, метою якої є забезпечення максимального рівня їх розвитку.

9. ПОЗАУРОЧНА НАВЧАЛЬНО-ПІЗНАВАЛЬНА ДІЯЛЬНІСТЬ ЯК СКЛАДОВА ЦІЛІСНОГО НАВЧАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ.

Одним із напрямків удосконалення навчального процесу в сучасній школі є створення єдиної системи навчально-пізнавальної діяльності дітей, що включає не тільки процес пізнання на основі обов'язкових навчальних програм (так званої "урочної" діяльності), а й позаурочну навчально-пізнавальну роботу. У педагогічній літературі її ще називають позакласною навчально-пізнавальною.

У навчальному процесі позаурочна пізнавальна робота є логічним продовженням урочної і забезпечує безперервність навчання. Вона доповнює програмний матеріал, засвоєний на уроці, будується у відповідності до закономірностей, принципів і вимог, які ставлять до навчального процесу, але має і свої особливості.

Позакласна навчально-пізнавальна діяльність дає змогу застосувати набуті на уроці знання і, розширюючи межі навчального процесу, поглиблювати їх; підвищує успішність учнів та інтерес до учіння. Позакласна навчально-пізнавальна діяльність не повинна дублювати роботу на уроці або бути його частиною, латанням проривів у навчанні за програмою. У такому разі вона перетвориться в звичайні додаткові заняття.

Специфічними особливостями позакласної навчально-пізнавальної діяльності є:

добровільність (вибір учнями певного виду діяльності відповідно до власних потреб і запитів, здібностей, схильностей і прагнень). Це не виключає контролю за діяльністю учнів з боку вчителя, їх дисциплінованість та організованість;

ініціатива школярів виявляється у виборі виду діяльності. Треба мати на увазі, що не на всіх вікових етапах їх вибір усвідомлений. Зокрема, учні молодшого віку внаслідок несформованості індивідуальних інтересів нерідко записуються в кілька гуртків, що згодом спричиняє часту зміну видів діяльності. Завдання вчителя - цілеспрямовано вивчати індивідуальність школярів, формувати й розвивати в них стійкі інтереси;

інтерес у позакласній роботі є головним мотивом вибору того чи іншого виду діяльності, залучення дитини до позакласної навчально-пізнавальної роботи. Опора на інтерес - основа позакласної навчально-пізнавальної діяльності, в якій мають виявлятися, утверджуватися й розвиватися нахили й запити учнів;

її романтичність, зокрема в школі II і III ступеня;

самодіяльність учнів, що виявляється в їх активній участі в плануванні, виборі форми, визначенні змісту занять, в оформленні наслідків роботи.

Умовами і критеріями ефективності навчально-пізнавальної діяльності в позаурочний час є активність, самодіяльність і дитяча ініціативність, чіткість в організації, додержання розкладу і термінів проведення цікавих заходів, гласність і демократизм. Важливо також забезпечувати її єдність з навчальним процесом, наступність, поступове ускладнення.

Система позакласної навчально-пізнавальної діяльності буде ефективною, якщо різні за формою заняття проводитимуть систематично, із урахуванням вікових й індивідуальних особливостей школярів. Це забезпечить їх розвиток, приваблюватиме різноманітністю форм.

Позакласну навчально-пізнавальну діяльність організовують:

масово, для всіх або більшості учнів різного віку;

для окремих груп в умовах одного класу (паралелі),

для різновікової аудиторії;

як індивідуальну позаурочну роботу.

Масові форми позаурочної роботи - це конференції, диспути, конкурси, предметні вечори, вікторини, змагання інтелектуалів або спортивні змагання, виставки творчих робіт, свята знань, усні журнали, тематичні чи предметні тижні, випуск газети, наукових збірок, журналів (усних або рукописних), історичний театр, громадська трибуна, літературна гостина тощо.

Груповими формами позакласної навчально-пізнавальної роботи є гуртки (предметні, за захопленнями, типа "Чомучка"), олімпіади, наукові товариства, секції, об'єднання (зокрема і ті, які створюють і якими керують учні); експедиції, колективні обговорення, ігри-подорожі, зустрічі за круглим столом, клуби.

Індивідуальну навчально-пізнавальну діяльність школярів організовують як консультування, бесіди, спостереження з наступним обговоренням його результатів, експериментування під педагогічним керівництвом, співпрацю між учнями, роботу так званих "добувачів знань", вільний обмін інформацією, оформлення наслідків цілеспрямованого пошуку у вигляді альбому, газети, репортажу та іншої творчої роботи, самостійний пошук пізнавальної інформації.

Позакласну навчально-пізнавальну роботу організовує не тільки вчительський колектив (до речі, в ній кожний педагог розкриває свої здібності, таланти й уподобання), а й учнівський. Розвитку пізнавальних інтересів школярів сприяє залучення до позакласних заходів батьків, науковців, талановитих людей, фахівців, представників громадськості і певних державних установ. Привертає увагу й інтерес учнів нестандартна обстановка, в якій проводять ті чи інші заходи. Позакласну роботу треба тісно пов'язувати з позашкільною, організованою на базі бібліотек, філармонії, будинків культури, лекторіїв, будинків дитячої творчості, станцій юних техніків (юннатів, туристів), різних клубів.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21