Теоретичні основи та актуальні проблеми сучасної дидактики - рефераты, скачать рефераты, бесплатно рефераты

Рефераты. Теоретичні основи та актуальні проблеми сучасної дидактики

чіння в психології розглядають як функцію пам'яті і чинник внутрішньої активності. Його (з дидактичної точки зору) організовує вчитель або сам учень. Це цілеспрямована, самокерована відображувально-перетворююча діяльність в оволодінні знаннями, способами їх здобування, переробки і застосування.

Особливості учіння як діяльності (за Г.І. Щукіною) зводяться до такого:

це - обов'язкова, систематична діяльність підростаючих поколінь, призначення якої визначає державна політика (цілеспрямованість, програмний контроль) або сама особистість;

у центрі учіння - особистість, її свідомість, ставлення до оточення, процесу пізнання, до учасників навчального процесу;

характер учіння, визначає його кінцевий результат - характер набутих знань, умінь, навичок (репродуктивний, пошуковий, творчий);

процес учіння лімітований його компонентами (змістом, методами, організацією), кожний з яких залежить від побудови навчального процесу;

результат учіння залежить від мотивів пізнавальної діяльності, індивідуальності учня;

учень не завжди безпосередньо взаємодіє з тією галуззю дійсності, яку вивчає;

істина пізнається за допомогою фактів науки, наукових відкриттів, освоєння їх історичного шляху, а також через перевірку практикою;

результат учіння не завжди матеріалізований і не завжди відчуває сам учень:

набуті знання змінюють суб'єкт діяльності, способи його мислення і сприймання, об'єктивна цінність учіння - набутий досвід людства;

систематичне учіння пов'язані з діяльністю учня; учитель визначає її загальний напрям, систему пізнавальних завдань, зміст роботи, предметні дії, підводить до шуканого результату, сприяє активності та самостійності.

3. СТРУКТУРА УЧБОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ І РОЗВИТОК УЧНІВ.

У ряді досліджень, зокрема, виконаних під керівництвом Д.Б. Ельконіна і В.В. Давидова, встановлено, що основними структурними компонентами учбової діяльності є учбова задача, учбові дії, самоконтроль і самооцінка.

Задача - сукупність вимог (мети) та умов, які треба виконати або задовольнити.

Учбову задачу використовують для розв'язання відносно широкого кола проблем певної наукової галузі. Вона пов'язана з формуванням наукових понять і використання певних способів розумової активності, зорієнтованих на оволодіння загальними відношеннями засвоюваної предметної дійсності.

Виділяють учбові дії, що безпосередньо спрямовані на розкриття змісту і способу походження наукових понять. З їх допомогою окреслюють проблему і визначають шляхи її розв'язання. Вони пов'язані із зображенням (моделюванням у предметній, графічній або бук-венній формі) основних відношень системи понять, які вивчають.

Учбовими діями є також контроль і оцінка.

Дії контролю формуються на основі вміння самостійно співвідносити їх рівень і повноту, свідомо виявляти недоліки і переваги своєї роботи, прогнозувати можливі результати.

За допомогою дій оцінювання учень самостійно визначає можливості розв'язання проблеми або завдання через наявні способи, а за їх недостатністю - виділяє шляхи пошуку нових способів. Оцінка фіксує факт засвоєння або незасвоєння учнем системи дій та операцій і відбиває рівень його активності як суб'єкта учбової діяльності.

У традиційному навчанні самооцінка є тільки бажаною, а не обов'язковою. Оцінка - дія учня, спрямована на аналіз учбової ситуації (ситуації задачі) та власних дій для її перетворення. Саме на цьому наголошено в розвивальному типі навчання: функція самооцінки як компоненту учбової діяльності полягає в тому, що вона фіксує результати змістового аналізу учбової дії учня як суб'єкта діяльності.

В умовах розвивального навчання важливим завдання є формування теоретичного мислення як основного новоутворення. На рівні початкової школи учні засвоюють учбові задачі, які ставить учитель. Він планує і розгортає системи учбових задач, що вводять учнів у певну предметну дійсність. Перехід до самостійного розв'язання практичних задач відбувається на основі засвоєння деяких загальних способів, характерних для задач певного класу.

У середньому шкільному віці учні починають самостійно ставити учбові задачі. На цьому етапі можливі задачі на усвідомлення власної діяльності, її елементів та операцій. Звернення до власних способів дій - рефлексія - важливе новоутворення.

Інтелектуальні можливості старшокласників дають їм змогу самостійно планувати учбові задачі, які поступово розгортають навчальний предмет, розкривають взаємозв'язки в ньому. На основі правильно поставленої учбової задачі можливе формування в старшокласників уміння самостійно оперувати науковими фактами, аналізувати й узагальнювати їх, використовувати теоретичні знання для пояснення принципів, оперувати інформацією, одержаною з різних джерел, критично ставитися до неї.

Під впливом цілеспрямованої діяльності вчителя в умовах розвивального навчання формуються учбові дії. Учні опановують основами дії моделювання, вчаться розрізняти об'єкти і знаки як їх замінники, переходити від об'єкта до моделі та навпаки. Формується можливість переводити операції предметних дій у внутрішній план, засвоїти найпростіші форми самоконтролю - покроковий контроль і контроль за результатом. На основі оцінок учителя розвивається вміння самостійно оцінювати процес своєї діяльності та її результат: від точної копії оцінок вчителя, їх буквального відтворення до самостійності й активності учнів у оцінці власної діяльності на основі критеріїв, за допомогою яких визначають їх відповідність власній діяльності.

У підлітковому віці увагу приділяють розгортанню моделей, які фіксують власну діяльність учня. Підлітки активно оволодівають усіма формами самоконтролю, що сприяє вибору складніших видів саморегуляції. В умовах інтенсивного спілкування як провідної діяльності в них формуються дії оцінювання з орієнтацією на роботу товаришів із підключенням взаємоконтролю і взаємооцінки.

Основні ознаки пізнавальної діяльності - це наявність мети і результативна завершеність.

Поняття "пізнавальна дія" і "пізнавальна діяльність" не тотожні, оскільки в пізнавальній дії не виявляються всі етапи пізнання, а пізнавальна діяльність - це внутрішньо взаємозв'язані дії, їх логічна послідовність, тобто складна дидактична структура.

Розрізняють пізнавальні дії на встановлення фактів, на узагальнення, на узагальнення узагальнень (узагальнення другого порядку тощо).

Залежно від послідовності етапів пізнання, основної дидактичної мети виділяють певні типи пізнавальних дій, зокрема:

а) дії, що підводять до усвідомлення потреби в новому пізнанні:

попередні практичні дії (з приладами, таблицями схемами); дії, спрямовані на усвідомлення практичної і теоретичної значущості питання, що вивчається; дії, пов'язані з аналізом і співставленням фактів, явищ; формулювання гіпотез і використання набутих теоретичних знань для їх обґрунтування;

б) дії, що сприяють створенню фактологічної бази для подальших теоретичних узагальнень: первинні узагальнення на основі порівняння (зіставлення і протиставлення) фактів; нові узагальнення, пов'язані з попередніми;

в) дії у зіставленні узагальнень з багатоплановістю конкретної діяльності: знаходження нових фактів вияву загального в конкретному; застосування узагальнень для пояснення зовнішніх суперечливих фактів, явищ; використання узагальнень у змінених ситуаціях.

Прояв пізнавальних дій нестабільний, він залежить від змісту навчального матеріалу, інтелектуальної готовності та вікових особливостей учнів. Пізнавальні, дії зумовлюють вибір методів навчання і учбової діяльності учнів.

Зміст учбової діяльності, характер пізнавальних дій визначається функцією, яку виконує учень, а саме: пасивне сприймання і засвоєння інформації, що подається ззовні; активний самостійний пошук, знаходження і використання інформації; пошук, що цілеспрямовано організується ззовні, знаходження і використання інформації.

У першому випадку учень виконує роль приймача і дешифратора інформації, а основою научування є повідомлення і нав'язування готової інформації. У другому він - суб'єкт, який формується під впливом своїх інтересів, а научування ґрунтується на саморусі, виборі інформації і дій, що відповідають потребам і цінностям індивіда. У третьому учень - об'єкт педагогічного впливу і суб'єкт пізнавальної діяльності, а научування пов'язане з спрямуванням джерел діяльності індивіда на відбір, переробку та використання потрібної інформації і дій (а не просто нав'язування цієї інформації і дій).

Відповідно до наведених характеристик відомий психолог Л.Б. Ітельсон виділяє три основні концепції навчання:

концепцію навчання як викладання, для якого характерні передача готових знань і наслідування в процесі учіння;

концепцію навчання як стимуляції, головним в якому є ситуація "природного самонавчання" і захоплення, здивування, зіткнення із суперечностями під час учіння;

концепцію "спрямування пізнавальної активності", навчання як керівництва, коли переважають постановка проблем і задач, обговорення і дискусії, спільне планування і консультація тощо.

У традиційній школі навчальний процес будують на основі концепції навчання як викладання, розвивальне навчання ґрунтується на концепціях стимулювання, "спрямування пізнавальної активності".

Література ДЛЯ ДОДАТКОВОЇ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ:

1. Давыдов В.В. Психологические проблемы обучения младших школьников // В кн.: Хрестоматия по возрастной и педагогической психологии / Под ред. И.И. Ильясова и В.И. Ляудис. - М.: изд-во МГУ, 1981.

2. Фридман Л.М., Волков К.Н. Психологическая наука - учителю. - М.: Просвещение, 1985.

3. Шамова Г.И. Активизация учения школьников. - М.: Педагогика, 1982.

4. Щукина Г.И. Проблема познавательного интереса в педагогике. - М.: Педагогика, 1971.

ДИДАКТИЧНИЙ ТРЕНІНГ.

1. Яку точку зору щодо співвідношення научування і розвитку вважаєте правильною, чому:

а) розвиток повністю визначається і зумовлюється научуванням (тобто научування певною мірою включає уявлення про учбову діяльність, учіння і навчання), практично не залежить ні від задатків, ні від визрівання організму (Ф. Бекон);

б) розвиток абсолютно не залежить від научування і визначається в основному тільки задатками, природним визріванням організму та його можливостями;

в) розвиток залежить від научування, але, крім того, визначається також природнім визріванням організму.

2. Який вид научування використовують у навчальному процесі?

3. Чим пояснюються оптимальні терміни початку систематичного навчання - 6-7 років?

4. Назвіть чинники, що забезпечують високий рівень научуваності у навчальному процесі.

5. Продовжіть речення:

Учіння (з дидактичної точки зору) - це...

Основні структурні компоненти учіння як діяльності -...

"Пізнавальна дія" та "пізнавальна діяльність" - це неоднозначні поняття, оскільки... .

6. Висловте своє ставлення до твердження: "Оскільки учбова діяльність формується під впливом діяльності вчителя, то вона є її відображенням".

Тема XII. Прикладні проблеми організації учіння
1. Методи учіння як дидактична категорія.

2. Форми учбової діяльності школярів.

Ключові поняття: методи учіння, прийоми учіння, форми учбової діяльності, індивідуальні форми учбової діяльності, колективні форми учбової діяльності.

1. МЕТОДИ УЧІННЯ ЯК ДИДАКТИЧНА КАТЕГОРІЯ.

Проблема методів учіння, як і теорія учіння загалом, ще потребує ґрунтовного дослідження. У педагогічних працях здебільшого йдеться тільки про методи навчання, без вказівки на те, які методи учбової діяльності формуються у відповідь. Спробу окреслити коло методів учіння зробили М.І. Махмутов, В.О. Онищук і А.М. Алексюк. Так, М.І. Махмутов, класифікуючи методи навчання, виділяє групу методів учіння, що формуються під їх впливом, зокрема:

методи навчання методи учіння

інформаційно-повідомляючий виконавський пояснювальний репродуктивний стимулюючий частково-пошуковий спонукальний пошуковий інструктивний практичний

Наведені методи навчання і учіння автор називає конкретними, хоч конкретизації в даному разі й не вистачає, оскільки наведені способи і прийоми не дають змоги до кінця з'ясувати, як діють учні у кожному конкретному випадку і наскільки різноманітною може бути їх діяльність. Така неконкретність має місце й у визначеннях В.О. Онищука.

Методи уміння - це системи способів і прийомів організації навчально-пізнавальної діяльності школярів під безпосереднім або опосередкованим керівництвом учителя чи в самоосвіті.

Залежно від специфіки організації процесу передачі досвіду, зокрема в навчальному процесі, виділяють вербальні (домінуючі) і невербальні методи учіння. Оскільки навчальний процес має переважно словесний характер, то під час спілкування з учителем переважають здебільшого вербальні методи учіння. "Дидактичний вербалізм є постійною загрозою для навчання. Навчання пов'язане в такій відкритій формі з комунікативним засобом "мова", що завжди спричиняє небезпеку набувати мовленнєвої форми як форми оволодіння предметом і піддатися ілюзії, що зв'язок мови з мисленням міг би зумовити (як само собою зрозуміле) єдність мови і мислення в тій формі, яка потрібна педагогу" (Л. Клінберг). Залежно від віку учнів у навчальному процесі домінують різні вербальні методи учіння - від пасивного слухання (акроаматична діяльність), еротематичної діяльності під час аудіювання та промовляння "про себе" до словесних методів учіння, які мають складне внутрішнє або зовнішнє мовленнєве оформлення.

Залежно від типу дидактичного спілкування методи учіння можна поділити на індивідуальні і методи дидактичної взаємодії, що забезпечують активне спілкування учнів у навчальному процесі.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21