Теоретичні основи та актуальні проблеми сучасної дидактики - рефераты, скачать рефераты, бесплатно рефераты

Рефераты. Теоретичні основи та актуальні проблеми сучасної дидактики

ході спостереження треба створити умови для активної самостійної діяльності школярів; результати спостереження перевіряють, узагальнюють, формулюють висновки;

Способи фіксації результатів спостереження: записи, замальовки в щоденнику природи і праці людей, оформлення спостережень у класному календарі природи, письмові творчі роботи, оформлення гербаріїв, альбомів тощо.

Спостереження використовують переважно як самостійний метод навчання на етапі вивчення нового матеріалу, а також в процесі узагальнення і систематизації знань, умінь і навичок.

є) Демонстрація - цілеспрямоване, організоване короткотривале сприймання об'єкта; може бути самостійним і допоміжним методом навчання. Суттєвою перевагою демонстрації є можливість повторного сприймання об'єкта.

Об'єктами, які використовують під час демонстрації, є дидактичні матеріали (картини, таблиці, чучела, схеми, моделі, діафільми, кінофільми тощо), досліди, живі об'єкти, записи. Допоміжні технічні засоби, кодоскоп, епідіаскоп, кіноапарати, відеомагнітофон, виконують обслуговуючу роль і не розв'язують якихось дидактичних завдань.

Під час демонстрації широко використовують шкільну дошку в усіх її модифікаціях.

Методика використання демонстрації в навчальному процесі полягає в тому, що вчитель забезпечує відповідність наочності темі, меті і завданням уроку, цілеспрямованість роботи шляхом постановки конкретного завдання. Він враховує рівень сформованості базових знань, умінь і навичок; забезпечує доступність сприймання учнями всіх характеристик об'єкта.

Демонстрація може бути використана як самостійний або допоміжний метод навчання на всіх етапах уроку.

ж) Лабораторні і практичні роботи мають сприяти формуванню умінь і навичок, іноді понять і уявлень учнів у процесі практичної діяльності з об'єктом, який вони досліджують.

Відмінність між лабораторними і практичними роботами в тому, що під час лабораторної роботи фізичні властивості об'єкта змінюються, а у процесі практичної зберігаються.

Зміст діяльності учнів зводиться до того, що вони планують хід операцій, здійснюють їх, перевіряють їх результативність, використовують прилади, інструменти, самостійно досліджують об'єкт.

У дітей вдосконалюються вміння сприймати, аналізувати, спостерігати. Спочатку це відбувається під безпосереднім керівництвом учителя або відповідно до інструктивних матеріалів, а потім самостійно. Учні набувають навичок самоконтролю через контролюючу діяльність учителя. У них формуються ті прийоми, які він використовує.

Учитель обов'язково повинен провести попередній інструктаж і разом з учнями підбити підсумки роботи, а в разі потреби надати допомогу або поточно проконтролювати виконання завдання. Лабораторні і практичні роботи учні мають виконувати самостійно, що сприятиме формуванню в них дослідницьких умінь і навичок, самоконтролю.

з) Дидактична гра - метод навчання, що дає змогу формувати в учнів уміння й навички або систему уявлень і понять шляхом вправляння в процесі ігрової діяльності. Вона включає конкретну вправу (дидактична основа) та ігрові дії, ігровий момент або ігрову ситуацію і складається з таких компонентів: дидактична задача, ігрова дія чи ігровий елемент, правила гри, хід гри, підсумок або закінчення гри.

Форми дидактичної ігрової діяльності найрізноманітніші, що розширює можливості її використання в навчальному процесі. Це зокрема:

маніпуляції іграшками, картинками, предметами (добір, складання, розкладання);

пошук предмета та його місцезнаходження (вправо, вліво,.) - так звані автодидактичні ігри;

загадування і відгадування (зокрема ребусів);

виконання ролей (рольові дидактичні ігри, театралізована гра);

змагання.

Ігровий елемент може бути використаний у формі слова, фрази, запису, особливих рухів (нахили, заплющування очей, оплески). В одній грі буває й кілька дидактичних елементів.

Класифікація дидактичних ігор не є універсальною, ігри можна розрізняти за різними показниками, зокрема:

за змістом (ігри з розвитку мовлення, математичних уявлень, фонетичного слуху тощо);

за використанням дидактичних ігрових матеріалів (ігри з іграшками і картинками, словесні, сенсорні, настільно-друковані ігри);

за рівнем активності дітей (ігри-вправи, ігри-заняття, автодидактичні ігри тощо).

У методиці викладання кожного навчального предмета виділяють специфічні дидактичні ігри, що відбивають його структуру й особливості.

Правильна методика організації ігрової діяльності учнів у навчальному процесі може забезпечити досягнення високих результатів. Тому треба враховувати, що гра має відповідати вимогам програми, віковим та індивідуальним особливостям школярів. Важливо також належним чином забезпечити наочністю ігрову діяльність. Неприпустиме примусове залучення учнів до гри. Учитель не повинен назавжди виключати з гри дітей, які помилилися. Якщо гра нескладна, роль ведучого можна доручити учневі. Треба обрати відповідний темп гри, обов'язково підбити підсумки.

Дидактична гра - самостійний метод навчання, проте іноді може бути допоміжним, якщо створює "фон" для процесу пізнання.

и) Вправа - метод навчання з багаторазовим повторенням на різних рівнях складності певного способу дії. У процесі виконання вправ у дітей формуються уміння і навички.

Розрізняють такі види вправ (за П.І. Підкасистим): репродуктивні, за зразком, варіативні, творчі. Критерієм виділення таких видів вправ є рівень пізнавальної активності учнів. За місцем у структурі уроку виділяють підготовчі вправи, для повідомлення нових знань; для закріплення і повторення типових операцій, дій; вправи на узагальнення набутих умінь і навичок.

Вправи - самостійний метод навчання. Їх застосовують переважно на етапах перевірки домашнього завдання, закріплення нового матеріалу, повторення й узагальнення попереднього матеріалу та під час пояснення домашнього завдання, коли треба ознайомити учнів із зразком виконання.

і) Самостійна робота - така навчально-пізнавальна діяльність, в якій учні самостійно визначають зміст і послідовність розумових і практичних дій та операцій, темп виконання завдання. Спрямовуюча роль учителя має опосередкований характер.

У структурі самостійної роботи як методу навчання виділяють три головні етапи.

І-й етап (підготовчий): усвідомлення учнями дидактичних завдань самостійної роботи; установка на увагу; мотивація самостійної роботи; інструктаж учителя.

ІІ-й етап (виконавський): виконання учнями завдань самостійної роботи. Учитель може здійснювати поточний контроль за роботою, допомогу невстигаючим учням.

ІІІ-й етап (підсумковий): перевірка роботи учнів з боку вчителя, взаємоконтроль і самоконтроль; оцінювання результатів роботи (бажано із залученням учнів); виділення позитивних моментів у самостійній роботі і типових помилок під час виконання.

Типова помилка вчителя в процесі організації самостійної роботи в тому, що він часто забуває про підсумковий етап.

Проблема класифікації самостійної роботи як методу навчання не однозначна. Є кілька підходів до її розв'язання, зокрема:

а) виділяють види самостійної роботи за дидактичною метою:

спрямовану на сприймання нового, на засвоєння нових знань, на їх закріплення, розширення і вдосконалення, на відпрацювання, закріплення і вдосконалення умінь і навичок;

б) відповідно до матеріалу, з яким працюють учні: самостійна робота з предметами і явищами навколишньої дійсності; спостереження; практична чи лабораторна робота; робота з книжкою; робота з наочністю; робота з дидактичним матеріалом.

в) за характером діяльності: самостійна робота за зразком або репродуктивна; за правилом або системою правил; конструктивна або творча;

г) за способом організації: індивідуальна, індивідуально-групова, індивідуально-фронтальна, колективно-групова і колективно-фронтальна;

д) за способом фіксації результату: письмова й усна;

е) за характером діяльності: теоретична і практична. Самостійну роботу як метод навчання застосовують на всіх етапах уроку, але з об'єктивних причин майже не організується вона на етапі вивчення нового матеріалу (традиційний тип навчання).

4. 3АСОБИ НАВЧАННЯ. ВИДИ НАОЧНОСТІ. ФОРМИ ПОЄДНАННЯ СЛОВА І НАОЧНОСТІ.

У навчальній діяльності методи навчання реалізують за допомогою певних засобів.

Засоби навчання - це інструментарій, способи застосування якого створюють метод навчання. Вони можуть бути різними або однаковими у окремих вчителів.

Засоби навчання (за І.Я. Лернером) поділяють на предметні, практичні, інтелектуальні й емоційні.

Предметні засоби навчання - ненатуральні об'єкти або їх замінники, наочні посібники, прилади, діючі моделі, роздатковий матеріал, фотографії, діафільми, грамзаписи, відеомагнітофонні записи тощо.

Практичні засоби навчання - це способи моторної діяльності вчителя і учнів, зокрема, демонстрація досліду, графічна побудова, письмо, трудова діяльність у майстерні, на пришкільній ділянці та ін.

Інтелектуальні засоби залежать від сукупності способів пізнавальної діяльності - логіки, характеру, мислення, уяви, інтуїції.

Емоційні засоби становлять сукупність важливих емоційних переживань учителя і учнів - інтерес, задоволення, радість, жаль - і способів їх вияву.

Технічні засоби навчання (ТЗН) відіграють допоміжну роль і певного дидактичного потенціалу не мають.

У сучасній практиці ґрунтовно розроблена і вивчена проблема використання в навчальному процесі предметної наочності.

Класифікація наочності.

Традиційно найчастіше в сучасній школі застосовують словесне пояснення в поєднанні з унаочненням. На основі аналізу організації сприймання учнів Л.В. Занков виділив такі його форми:

І форма. За допомогою слова вчитель керує спостереженнями учнів, які набувають знання безпосередньо із спостережень.

II форма. За допомогою слова після сприймання об'єкта на основі вже сформованого досвіду вчитель підводить дітей до осмислення і формулювання таких зв'язків у явищах, які не виявляються під час спостережень.

III форма. Основну інформацію учні засвоюють зі слів учителя, наочність відіграє допоміжну, ілюстративну роль.

IV форма. Спираючись на спостереження учнів за об'єктом, учитель повідомляє про такі зв'язки між явищами, які безпосередньо сприймати неможливо, або робить висновки й узагальнення.

V форма. За допомогою слова або наочності вчитель інструктує відносно дій чи способів дій, які треба виконати.

VI форма. За допомогою слова вчитель характеризує способи діяльності, які учні повинні знати, і показом супроводить інструктаж.

Залежно від завдань, поставлених на уроці, ефективними є такі форми поєднання слова і наочності:

якщо учнів треба ознайомити із зовнішніми ознаками предмета, доцільно використати І, але не III форму; для встановлення зв'язків і взаємозалежностей між явищами слід обрати II, але не IV; для досягнення міцності засвоєння знань найефективнішими є І і II форми.

Література ДЛЯ ДОДАТКОВОЇ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ.

1. Алексюк А.М. Методи навчання та методи учіння. - К.: Радянська школа, 1984.

2. Алексюк А.М. Загальні методи навчання в школі. - К.: Радянська школа, 1984.

3. Бабанский Ю.К. Оптимизация учебно-воспитательного процесса. - М.: Просвещение, 1982. - С.126-145.

4. Баранов С.П. Сущность процесса обучения. - М.: Просвещение, 1981. - С.129-142.

5. Занков Л.В. Сочетание слова учителя и средств наглядности в обучении. - М.: Просвещение, 1958.

6. Наглядность и активизация учащихся в обучении. - М.: Знание, 1960.

7. Пидкасистый П.И. Самостоятельная познавательная деятельность школьников в обучении. - М.: Педагогика, 1980.

8. Лернер И.Я. Дидактическая система методов обучения. - М.: Знание, 1976.

ДИДАКТИЧНИЙ ТРЕНІНГ.

1. Змісту якого педагогічного поняття відповідають способи роботи вчителя і учня, за допомогою котрих набувають знань, умінь і навичок, формують світогляд учнів, активізують пізнавальну діяльність: а) принципам навчання; б) методам навчання; в) типу уроку та його структурі;

г) змісту освіти; д) формам організації навчання.

2. Поясніть недоліки формулювання запитань, запропонованих учням II класу:

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21