Територіальні збільшення одержала Баварія, але Франкфуртскому герцогові його герцогство не вертається; Франкфурт стає вільним містом.

"Медиатизированные" Наполеоном князі залишаються медиатизированными (тобто вони втрачають своїх маєтків), але ним виплачується компенсація.

Нідерландське королівство приєднує до себе Бельгію й Люксембург.

Сардинское королівство уступає Савойї Швейцарії й Франції, але одержує замість Геную.

Австрія одержує Венецію й Ломбардію.

Утвориться Нідерландське королівство, що включає не тільки властиво Голландію, але й Бельгію й Люксембург.

Територіальні постанови Віденського конгресу створювали цілий ряд вогнищ напруженості в різних регіонах Європи - від Північного моря до Середземномор'я - і дуже незабаром Європі довелося відчути на собі, що штучне придушення волі народів чревате самими серйозними наслідками.

Розділи Польщі були, зрозуміло, реакційним актом, у яких російське самодержавство зіграло негарну роль.

Положення Віденського трактату у відношенні Італії: Сардинское королівство уступає Савойю Швейцарії й Франції, але одержує замість Геную; Австрія одержує Венецію й Ломбардію. Відновлювалася Папська область; імператриця Марія-Луїза зберегла за собою Парму, Пьяченцу, Гвасталу; ерцгерцог Франц Эсте одержує назад герцогства Модену, Реджио й ін. Нарешті, було відновлене Королівство Обох Сицилий зі столицею в Неаполе й королем Фердинандом IV на чолі.

Отже, з одного боку, Італія залишалася роздробленої, а з іншого боку - на Апеннінському півострові безроздільно панувала Австрія.

У жовтні відбулися плебісцити в Умбрии й королівстві Обох Сицилий, по результатом яких ці області приєдналися до Сардинскому королівства. Після стількох століть феодальної роздробленості, іноземної окупації, принижень і безсилля - Італія, нарешті, об'єдналася.

Австрія була не в змозі цьому перешкодити. У Німеччині навряд чи підтримали б австрійську інтервенцію в Італію - багато німецьких патріотів, у свою чергу, жадали повторити те, що вже зробили італійці. От чому протести Берліна проти порушення прав неаполітанського короля й тата були озвучені лише проформи заради. Франція, безсумнівно, підтримала б Італію. У Росії не могли забути й простити поводження австрійців у ході Кримської війни. Нарешті, у самій Австрії була неспокійно; Угорщина знову загрожувала повстанням. Але остаточно поховала всякі надії австрійців нота лорда Рассела від 27 жовтня, у якій він висловився за народів, що визнали Віктора-Еммануїла своїм государем, і відстоював перед Європою ту точку зору, що нації можуть у будь-який час змістити ті уряди, які їм не по душі.

Це означало, що об'єднання Італії було фактично визнане "європейським концертом".

У Європі перебувало п'ять великих держав, сили яких були практично рівнозначні й згода між якими забезпечує мир у Європі на 40 років.

1. Це Англія, що панує на морях;

2. Франція, істотно ослаблена, але завдяки мистецтву дипломатів залишає за собою статус великої держави, на неї покладена контрибуція, але її границі були збережені;

3. Пруссія дуже серйозно підсилюється;

4. Австрія відносно слабшає;

5. Росія, що перебуває на вершині своєї могутності.

Цей принцип пентархии й був покладений в основу системи, що сформувалася тоді, "європейського концерту", суть якої зводилася до того, що миром правили п'ять держав: Англія, Франція, Росія, Австрія й Пруссія. Але жодна з великих держав не претендує на роль гегемона, що й забезпечило в Європі мир майже на 40 років.

Олександр під впливом своїх емоцій, пов'язаних з перемогою над Наполеоном, висуває проект Священного Союзу. В основу його ідеї лягає концепція єдиної християнської системи в Європі, монархи якої повинні зобов'язатися взаємодіяти виходячи із принципів Біблії. 4 держави зобов'язуються гарантувати статус-кво й запобігати подальші потрясіння, для чого висувається ідея постійних конгресів.

Спочатку до Священного Союзу, прагнучи убезпечити свої завоювання, приєдналися Австрія, Пруссія й Росії. Пізніше до них примкнули майже всі європейські монархи. Англія, хоча формально й не входила у Священний Союз, спочатку також підтримувала його політикові. Фактично, це був союз монархів, які об'єдналися для спільної боротьби проти революційних виступів власних народів, запобігання й розгрому революційних виступу всюди, де б вони не виникали.

В 1818 р. в Ахене відбувся конгрес 4 держав - Росії, Пруссії, Австрії й Англії, які відновили союзний договір, спрямований проти всяких змін у Франції, що загрожують спокою й безпеці її сусідів. Рішучі революційні виступи проти монархів, які відбулися в Іспанії, Неаполе й П'ємонті, змусили союзників на наступних конгресах називати речі своїми іменами. Так на Троппауском конгресі, що проходив восени 1820 р., Олександр наполягав на збройному втручанні в іспанську й італійську революції. Він уперше проголосив принцип поліцейського нагляду не тільки за Францією, але й за будь-якою країною, де починався б революційний рух. Але ніякі тверді заходи, початі правителями держав, що входять у Священний Союз, не могли зупинити революційні виступи, які охопили європейські країни після 1815 р.

Після реставрації в Іспанії династії Бурбонов були ліквідовані всі прогресивні політичні перетворення, здійснені в цій країні за роки національно-визвольної боротьби 1808-1814 гг. Новий король Фердинанд 7 скасував дію конституції 1812 р., розігнав кортесы й розправився з керівниками й найбільш помітними учасниками національно-визвольного руху. В Іспанії повністю відновився й навіть підсилився абсолютистський режим. Політика короля викликала величезне невдоволення в суспільству. Опозицію йому становила міська буржуазія, інтелігенція й прогресивна частина дворянства. Невдоволення росло з кожним днем. Положення короля ускладнювалося тим, що головною силою революції, що назрівала, була іспанська армія. Повстання почалися в 1814 р. і незважаючи на жорстокі репресії тривали. Фердинанд у березні 1820 р. змушений був проголосити відновлення дії конституції 1812 р., а вже в липні 1820 р. у Мадриді зібралися кортесы. Вони знову узаконили окремі демократичні волі, ліквідували цехи, скасували внутрішні мита, які заважали розвитку вільної торгівлі, конфіскували монастирські землі й скасували інквізицію. Сили іспанських монархістів були занадто слабкі для того, щоб сподіватися на перемогу у своїй країні без втручання ззовні. Саме тому на конгресі Священного союзу у Вероні 1822 р. було ухвалене рішення про військову інтервенцію силами союзників в Іспанію. Діючи від імені держав Священного Союзу, у квітні 1823 р. французька армія вторглась в Іспанію й до кінця травня за підтримкою іспанського дворянства зайняла Мадрид. До листопада були зломлені останні вогнища опору й революція була задушена.

Священний союз, ця містична декларація, датована 26 вересня 1815 р. (Дебидур А. Дипломатична історія Європи. В 2-х тт. Т. 1. - М.: 1994. - С. 96), була плодом містичного й релігійного настрою імператора Олександра I. У цьому дивному документі говорилося, що країни-подписанты мають на меті відкрити перед особою Вселенныя їхню непохитну рішучість як у керуванні довіреними їм державами, так і в політичних відносинах до всіх інших урядів, керуватися не іншими якими-небудь правилами, як заповідями сіючи Святі Віри, заповідями любові, правди й миру, які, аж ніяк не обмежуються додатком їх єдино до приватного життя, потрібно, напроти того, безпосередньо управляти волею царів і водительствовать всіма їхніми діяннями, яко єдиний засіб, що затверджує людські постанови й винагороджує їхні недосконалості. Крім того, сторони зобов'язалися залишатися зв'язаними узами дійсного й нерозривного братерства, уважати себе як би единоземцами, подавати один одному у всякому разі й у всякому місці посібник, підкріплення й допомога, дивитися на себе стосовно підданим як на батьків сімейства, бачити в керовані ними народах тільки членів єдиного народу християнського, управляти ними згідне з навчанням Христа й піклуватися про те, щоб і піддані перейнялися тими ж прагненнями, що й государі.

44. Третя антифранцузька коаліція 1805

3-я коаліція 1803-05. Вона складалася з Австрії, Великої Британії, Неаполітанського королівства, Пруссії, Росії та Швеції. 1805 англ. флот завдав поразки об'єднаному франц.-іспан. у Трафальгарській битві.Австр. армія була оточена та знищена під Ульмом, під Аустерліцом були розгромлені об'єднані австр.-рос. війська. 3-я А. к. припи-нила існування з підписанням Пресбурзького миру 1805, який був двосторонньою франц.-австр. угода, підписана в Прессбурзі (сучасна Братислава, Словаччина) після поразки союзних австр.-рос. військ від Наполеона І під Аустерліцем.

За нею Австрія визнавала франц. територ. захоплення в Італії (П'ємонт, Генуя, Парма, П'яченца та інші), поступалась на користь Наполеона як короля Італії своїми територіями на Адріатичному узбережжі (Венеціанська область, Істрія, Далмація), визнавала Баварію та Вюртемберг королівствами, Баден -- вели-ким герцогством і віддавала Баварії Тироль із Бриксеном та Трієнтом, архієпископство Бамберг, єпископства Аугсбург, Фрейзинген, Нассау, Ейхштедт та інші; Вюртембергу -- п'ять міст на Верхньому Дунаї, графство Гогенберг, ландграфство Валленбург. Між Вюртембергом та Баденом було поділено частину австр. Шва-бії, Констанц, Брейсгау, Ортенау. Як компенса-цію Австрія отримувала Зальцбург та Вюрцбург для вигнаного з Тоскани ерцгерцога Ферди-нанда Габсбурга. Австрія зобов'язувалась сплати-ти контрибуцію в розмірі 40 млн. флоринів.

Зміни в Німеччині та Італії встановили франц. домінування в Європі та поклали край існу-ванню Священної Римської імперії. .

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28