14. Відношення провідних європейських держав до Французької революції 1789 року.
У Франції багато феодальних порядків були знищені в ході революції 1789-1794гг. Сталий режим липневої монархії ( 1830-1848) відповідав інтересам лише фінансової буржуазії, викликав ненависть широких мас селянства й робітників, невдоволення промислової, торговельної буржуазії.
Загальне невдоволення політикою уряду Луи-Філіпа збільшувалося неврожайними роками 40-х рр., кризою надвиробництва 1847 р. Все це викликало нову революцію у Франції, що одержала назву Лютневої (1848). Не знаходячи можливості дозволити криза в країні, припинити барикадні бої на вулицях Парижа, Луи-Пилип змушений був відректися від престолу. Франція була проголошена Республікою, створене тимчасовий уряд, уведене загальне виборче право для чоловіків, скорочений робочий день для робітників до 10-11 годин, збільшені податки на земельних власників.
Однак тимчасовий уряд виявився не в змозі виконати інші вимоги робітників і міської бідноти. Дії тимчасового уряду й вибраних Національних зборів, по суті були кроком назад, привели в червні 1848 р. до широкого антиурядового повстання робітників Парижа, що було жорстоко подавлене військами. Влада була передана президентові Луи Наполеонові, що 2 грудня 1851 р. наказав заарештувати й кинути у в'язниці небезпечних для нього політичних діячів, а військам зайняти урядові заклади. Це був державний переворот.
У відповідь у ряді міст тисячі прихильників Республіки вийшли на барикади, однак війська швидко придушили повстання. Революція зазнала поразки. В 1852 р. Луи Наполеон проголосив себе Наполеоном III, імператором Франції. У країні встановилася Друга імперія ( 1852-1870).
У першій антифранцузькій коаліції брала участь вся Європа (Росії там поки немає).Коаліції не діставало організації, вона швидко руйнувалася. ДО 95 фактично, коаліція перестала існувати. Австрія боролася до 97 року.
Головна увага в міжнародних відносинах того часу приділялась Франції, зокрема революції,яка була сприйнята європейськими монархіями вороже. Всі країни готувались до війни з нею. Британія намагалась падтягти Росію на свою сторону, а також підсилювати свій вплив на Прусію та Голандію. В той час революція поглинула Бельгію, тому для Британії було пріоритетом створення союзу проти Франції щоб запобігти поширенню революції. Під загрозою опинилась Австрія. Склалися передумови до створення коаліції проти Франції.
15. Позиція Німеччини в період утворення «Союзу трьох імператорів»
Союзом трьох імператорів була фактична спроба Бісмарка ізольювати Францію та недопустити свторення союзу проти себе. Умови склалися так, що Німеччина на той час становила загрозу для всіх своїх сусідів. Тому Австрія намагалась зблизится з нею, сподіваюсь загострити ситуацію проти Росії. Були спроби залучити Англію. Але Бісмарк намагався мати відносини не тільки з Австрією, а й з Росією, адже так він хотів недопустити подальшого франко-російського зближення.
Росія мала свої зиски із зближення, адже сама ідея тісного австро-німецького співробітництва була для Росії небажаною, а Австрія мала б бути континентальним союзником Росії у боротьбі з Англією.
Створенню цього союзу передувало побачення трьох імператорів в Берліні: Олександр 2, Вільгельм 1 та Франц-Йосиф. Ціль Бісмарка під час цього побачення була ізоляція Франції. Але ізоляція Франції, на думку Росії, стала б порушенням балансу сил в Європі.
Між Росією та Німеччиною виникла конвенція про взаємодопомогу, яка носила оборонний характер. Між Австрією та Росією було заключено Шенбрунський договір 1873 року, яка була фактичною домовленістю про нейтралітет у випадку війни з будь-якою третьою державою. Гарантії нейтралітету поширювалися і на випа-док війни однієї з трьох д-ав із Туреччиною, але за умови попереднього узгодження про цілі та результати цієї війни. В одній із статей дог-ру Німеччина і Австро-Угорщина брали зобов'я-зання сприяти Росії в тому, щоб домогтися від тур. уряду твердого дотримання принципу за-криття протоків Босфор і Дарданелли у випадку війни, що означало недопущення брит. флоту в Чорне море. До нього приєдналась Німеччина, все це послужило створенню Союзу трьох імператорів.
(Загострення відносин між Австро-Угорщиною, Росією і Німеччиною в 1885-86 через події на Балканах фактично при-звело до розпаду С. т. і. У 1887, коли закінчився термін дії дог-ру, Німеччина і Росія уклали дого-вір «Перестрахування» 1887.)
16. Загострення боротьби великих держав за вплив на Балканах в кінці 19 століття.
На Балканах ситуація була вибухонебезпечною, точніше Балкани являлись «пороховою бочкою» на якій знаходислась Європа. Цьому передувала італо-турецька війна в 1911 році, яка довела слабкість Туреччини.
Склались умови для формування Балканського блоку (антитурецького), створення якого «деригували» великі держави. Тут вони намагались поділити сфери впливу, тобто шукали союзників.
Спочатку сформувався болгарсько-сербський союз 1912 року проти Туреччини, а вже потім до нього приєднались інші учасниці: Греція та Чорногорія. Метою союзу балканських д-ав було звільнення з-під османського гноблення тих балканських територій, які ще перебували під пануванням Туреччини. Але тут були ще й власні зовнішньо-економічні цілі, зокрема Болгарія та Сербія намагалсь дістати вихід до моря а також «увірвати» собі частину Македоніїї, Греція також хотіла частину Македонії та о. Крит. Сербія з Грецією прагнули здійснити поділ Албанії щоб здобути вихід до Адріатичного моря. Стратегічною ж метою Сербії було створення єдиної держави на чолі з собою.
Росія намагалсь стримувати початок війни, адже вона боялась за морські протоки, куди інші держави могли б ввести свої сили, так само як і Австрія, хоча вона була головним суперником країни в балканських країнах.Німеччина підтримувала Австрію і обіцяла їй допомогу. Сербія була зацікавлена у війні з Австрією.Англія намагалась бути арбітром в Європі.
1 Балканська війна розпочалась в жовтні 1912 з початком воєнних дій Чорногорії, згодом послідувало оголошення Сербією, Болгарією та Грецією війни Туреччині. Це було національно-визвольним устремлінням визволення від Туреччини інаслідком стало захоплення усієї європейської території Османів. Туреччина зазнала в листопаді поразки і звернулася за допомогою до інших країн. В грудні було укладено перемир'я. Але непоступливість Туреччини щодо кордонів та щодо відмови від островів в Егейському морі і викликала поновлення бойових дій. Переговори продовжилися в травні 19113 було підписано остаточний Лондонський мир. За ним усі європ.володіння Тур.опинялися під владою Балканських країн. На перегово-рах у Лондоні країни Антанти підтримували балканські союзні д-ви, Австро-Угорщина і Ні-меччина, сприяючи Туреччині, намагалися урі-зати здобутки країн Балканського союзу, особ-ливо Сербії. 1-а Б. в. мала велике міжнар. значення. Пере-мога балканських д-ав означала падіння тур. панування майже на всій території Балкан-ського піво-ва і послаблення Туреччини та по-зицій австр.-нім. угруповання.
2 Балканська війна велася між Болга-рією з одного боку й Сербією, Грецією, Руму-нією, Туреччиною та Чорногорією -- з іншого з метою перегляду умов Лондонського миру 1913. Австро-Угорщина прагнула послабити Сербію, різко загострились також протиріччя між союз-ними балканськими д-вами. Сербія та Греція, невдоволені розподілом тур. земель, намагались компенсувати себе за рахунок території Маке-донії, яка мала відійти Болгарії за умовами мир-ного дог-ру, тому був оформлений греко-сербський союз, спрямований проти Болгарії. До нього фактично приєдналася Румунія, яка була незадоволена територ. компенсацією за її нейтралітет у 1-й Б. в. Австро-Угорщина, підтримувана Німеччиною, намагаючись оста-точно зруйнувати Балканський союз, спрово-кувала 2-у Б. в. болг. війська розпо-чали воєнні дії проти сербів і греків. У війну проти Болгарії вступила Румунія. Туреч-чина 16.07.1913 також напала на Болгарію та відібрала в неї Адріанополь. Наприкінці липня розгромлена Болгарія стала просити миру. 30.07.1913 в Бухаресті розпочала роботу мирна конференція (Бухарестський мир 1913). За ним Болгарія втратила майже всі придбані нею території в Македонії. Румунія отримала Півд. Добруджу й Сілістрію, а Туреччина повертала собі частину Схід. Фракії з Адріанополем. 2-а Б. в. змінила розстановку сил у цьому регіоні, вона сприяла зближенню Румунії, Греції та Сербії з Антантою і переходу Болгарії на бік австр.-нім. блоку.
17. Угода в Пломб'єрі. План Наполенона 3 щодо утворення федерації італійських держав
Пломб'єрська угода 1858 - підписаний 21.07.1858 у Пломб'єрі (Франція) таємний договір між Францією та Сардинським королівством (П'ємонтом) про союз для ведення війни проти Австрії. За ним Франція обіцяла Сардинії військ, допомогу для звільнення Ломбардії та Венеції з-під австр. панування та створення верхньоітал. д-ви на чолі йз Савойською династією. У свою чергу Сардинія зобов'язувалася передати Франції Савойю та Ніццу Алі невдовзі після початку війни (квітень 1859) Франція уклала сепаратне Віллафранкське перемир'я з Віднем (11.07.1859), за яким Венеція завтрачала під владою Австрії.
18. Тільзитські мирні угоди.
Тільзитські мирні договори 1807 -- під-писані в Тільзиті (Схід. Пруссія) мирні угоди між Францією з одного боку та Росією і Прус-сією -- з іншого; завершили існування четвертої антифранцузької коаліції. Дог-ри були підписані після поразки рос. та прус, військ при Фрідланді, основні їхні положення були обговорені при особистій зустрічі Напо-леона І й Олександра І.
Рос.-франц. мирний договір передбачав: поширення на територію Росій-ської імп. дії наполеонівського декрету про Кон-тинентальну блокаду Великої Британії; визнання Петербургом уже здійснених і майбутніх територ. змін, зроблених Францією в Європі; визнання Росією новоствореного Вестфальського королів-ства, яке отримало всі землі Пруссії на лівому березі р. Ельба; створення на землях, отриманих Пруссією при поділах Речі Посполитої, Герцогства Варшавського (Росія отримала Білостоцький округ). Росія ставала посередником на переговорах між Францією та Великою Британією, а Франція -- між Росією і Туреччиною.
За прус.-франц. мирним договором Пруссія зобов'язалась обмежити чисельність армії 40 тис. вояків і виплатити 100 млн. фран-ків контрибуції та приєднатись до Континен-тальної блокади.
Підписавши Т. м. д., Наполеон І домігся укладення союзу з Росією та розриву її відно-син із Великою Британією, але йому не вдалось умовити Росію здійснити великі територ. на-дбання за рахунок Пруссії й остаточно розір-вати стосунки між двома д-вами. Саме через позицію Росії територ. втрати Пруссії були по-рівняно незначними. Положення дог-ру про сприяння Росії у війні з Туреччиною Францією не виконувались. Дог-ри припинили свою дію з початком Російської кампанії Наполеона в 1812.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28
