Історія міжанродних відносин - рефераты, скачать рефераты, бесплатно рефераты

Рефераты. Історія міжанродних відносин

з численних поїздок В., досить люблячої подорожі, найбільше політичне значення надається його поїздці в 1898 р. на Схід, у Туреччину й Палестину. Завдяки своїй любові говорити мови при всякому зручному випадку, завдяки нестійкості, непослідовності й коливному курсу своєї політики, своєму преклонінню перед силою, є постійною мішенню для карикатур майже всіх німецьких сатиричних журналів, і предметом нападок у пресі. Тому що він досить чутливий до них, то прокуратура не пропускає приводу до порушення процесів про образу величності.

36. Робота А.Дебидура "Дипломатична історія Європи".

Труд французского ученого профессора А.Дебидура ` Дипломатическая история Европы от Венского до Берлинского конгресса (1814-1878) ` в двух томах - впервые вышел в Париже в 1891 году . Книга написана ясным и легким языком несмотря на сложность и запутанность дипломатических комбинаций . В центре внимания Дебидура - развитие всей системы европейских международных отношений .

37. Зовнішня політика Франції в період Директорії й Консульства.

Уся зовнішня політика Директорії та її адміністративний апарат залежали від воєнних перемог. Контрибуції ат пограбування стали соновним джерелом збагачення та доходів Директорії. Гловною задачею Дипломатії було найбільш вигідне використання воєнних перемог та в створенні кола залежних держав на східному кордоні. Італія була джерелом продуктів та грошей, Єгипед мав би бути дпомогою а завоюванні Індії.

Що ж до безпосередньо дипломатії, то це була так звана «дипломатія генералів», за конституцією Директорія вела переговори, заключала договори, назначала дипломатичних агентів. Була також створена Комісія (міністерство) по закордоннип справам, але міністр в ній не мав політичного впливу. Але фактично дипломатія знаходилась при владі у воєнних генералів (наполеон, Моро) республіки, вони підписували і перемир'я і прелімінарні договори без врахування інструкцій Директорії. Тон дипломатичних договорів був в дусі насилля, різкості та грубості.

Згодом мзс був призначений Тайлеран, до того він служив у жирондистів але він таємно служив і королю. Він був відомий не тільки як надзвичайно талановитий дипломат але й як лицемір. Весь адміністративний апарат Директорії базувався на взятках, Талеран ними не гребував також. Він вніс ряд змін у організацію мзс. Він поставив інститут консулів на корсить торговим інтересам, оскільки до того інтереси в них були в більшій мірі політичні. Таким чином головною задачею консулів була задача захисту торгівлі. Він також організував школу перекладачів,

Саме він підтримуав Наполеона у поході на Єгипед та нові завоювання. Після перевороту 18 брюмера він також був міністром і всі дипломатичні справи перейшли в його та Бонапарта руки.

Консульство.

Францією управляли три консули. Кожний з них мав рівну владу, вони здійснювали посібник із черзі. Однак із самого початку вирішальної, безсумнівно, був голос Бонапарта. Декрети брюмера являли собою перехідну конституцію. По суті, це була Директорія, що зводилася до влади трьох. При цьому Фуше залишився міністром поліції, а Талейран став міністром закордонних справ. Комісії двох попередніх зборів збереглися й розробляли нові закони по велінню консулів. 12 листопада консули дали клятву «бути відданими Республіці, єдиної й неподільної, заснованої на рівності, волі й представницькому правлінні». Але якобінські лідери були арештовані або вислані на час консолідації нової системи. Придатний, котрому поручалося важливе завдання по організації фінансів, що перебували в стані хаосу, досяг вражаючих результатів завдяки своїй чесності, компетентності й винахідливості. У Вандее наступило перемир'я із заколотниками-роялістами. Робота зі створення нового основного закону, що одержав назву Конституції VIII року, перейшла у ведення Сиейеса. Він підтримував доктрину, відповідно до якої «довіра повинне виходити знизу, а влада зверху».

Бонапарт мав далеко, що йдуть плани. В «кулуарах перевороту» було вирішено, що він сам, Ж.-Ж. де Камбасерес і Ш.-Ф. Лебрен стануть консулами. Передбачалося, що Сиейес і Дюко очолять списки майбутніх сенаторів. ДО 13 грудня нова конституція була завершена. Виборча система формально опиралася на загальне виборче право, але при цьому встановлювалася складна система непрямих виборів, що виключала демократичний контроль. Засновувалися 4 збори: Сенат, Законодавчі збори, Трибунат і Державна рада, члени яких призначалися зверху. Виконавча влада передавалася трьом консулам, але Бонапарт як перший консул піднімався над іншими двома, які задовольнялися всього лише дорадчим голосом. Конституція не передбачала ніяких противаг абсолютної влади першого консула. Вона була затверджена за допомогою плебісциту в ході відкритого голосування. Бонапарт форсував хід подій. 23 грудня він видав декрет, по якому нова конституція повинна була ввійти в силу в день Різдва. Нові інститути почали діяти ще до оголошення результатів плебісциту. Тим самим виявлявся тиск на результати голосування: 3 млн. голосів за й тільки 1562 - проти. Консульство відкрило нову еру в історії Франції.

38. Другий поділ Польщі та Україна.

Другому розділу Польщі передувало наростання у зв'язку з революцією у Франції революційних настроїв у Європі й, зокрема, у Польщі.

В 1791 р. у Польщі була введена конституція, що, незважаючи на ряд недоліків, була прогресивною й викликала роздратування монархів Європи.

В 1793 р. Росія й Пруссія зробили другий розділ: Пруссії - відійшли польські землі, Росії - Білорусія й правобережна Україна.

Другий розділ викликав невдоволення патріотів Польщі.

В 1794 р. почалося повстання в Польщі на чолі з Тадеушем Костюшко ( 1746-1817). Повстання було подавлено, і це спричинило третій розділ Польщі (1795 р.): Австрія й Пруссія одержали польські землі, Росія - Курляндию, Литву, Західну Білорусію, Західну Волинь.

У результаті розділів рыч Посполита як держава перестала існувати.

Розділи Польщі були, зрозуміло, реакційним актом, у яких російське самодержавство зіграло негарну роль.

39. Завершення утворення Антанти (1904-1907).

В обстановці наростання військової небезпеки Європа розкололася на два угруповання протиборчих держав. Кістяк однієї з них склав союз Німеччини й Австро-Угорщині, ув'язнений в 1879 р. проти Франції й Росії. На противагу йому виник франко-російський союз, оформлений рядом договорів 1891-93 гг. Інші держави Європи, а також США і Японія довгий час не могли вирішити, до якій з угруповань примкнути.

Нарешті в 1904 р. Англія дозволила компромисом суперечки про розмежування колоній і сфер впливу із Францією, а в 1907 р. - з Росією. Так виникла Антанта - коаліція Англії, Франції й Росії.

В 1905 році в європейських справах відбулися корінні зміни. Їхніми творцями були німці: Німеччини не загрожувала небезпека, Росія, знекровлена війною на Далекому Сході, охоплена революцією. У Ф. у влади стояли пацифистськи настроєні радикали.

8 липня 1905 р. Ф. прийняла вимоги Німеччини скликати міжнародну конференцію, що забезпечить безпеку й незалежність Марокко. Конференція по марокканському питанню зібралася 6 січня в Алхесирасе. Німці хотіли затвердити незалежність Марокко, французи - прибрати до рук марокканський банк і поліцію. Конфлікт із Марокко послужив першим натяком на прийдешні події ознакою 1-й світової війни, справжній поворотний пункт у європейській історії.

Ще раніше марокканське питання було, відсунуть на задній план несподіваними конфліктами Німеччини з Англією й Францією:

- гонка військово-морських озброєнь (германська-німецька-англо-германська)

- Боснійська криза.

Франція, як і Росія, ще багато років тому привітали припинення германського-німецького-англо-германського співробітництва, їх стривожила перспектива бути утягненими в германський-німецький-англо-германський конфлікт.

У цей час Росія мала потребу в тривалому світі, а, забезпечивши свою безпеку на Середньому й Далекому Сході, вона могла його мати. Укладене в 1897 р. австро-російська угода стабілізувала положення на Близькому Сході, і в інтересах Росії було підтримувати його.

Османська імперія в Європі розпадалася сама. Македонія була охоплена хронічними безладдями, в 1903 р. там спалахнуло справжнє повстання, а всі спроби почати міжнародні дії показали суперництво держав. Крім того, А-У добре використовувала ті 10 років, протягом яких її угода з Росією стабілізувало положення на Балканах ( проникає австрійський капітал).

Липень 1908 р.: Извольский запропонував підтримати анексію А-У Боснії й Герцеговині, якщо австрійці підтримають замість задуму росіян відносно Проток. Извольский думав, що ці питання прийде подати на розгляд Європейської конференції, тому що вони міняли умови Берлінського трактату, і він направляється із цією пропозицією в інші країни. По поверненню в З-П він зажадав, щоб ці питання були передані на розгляд Європейської конференції, що докорінно міняло справу.

А-У мала намір принизити Сербію, а не Росію, і в 1908 р. почалася війна між А-У і Сербією. Російський уряд вирішив, що не буде втручатися в цю війну. А-У ж злякалася наслідків своєї політики, хоча вона могла спокійно завоювати Сербію, вирішує відступити, задовольняючись вимогам, щоб Сербія визнала анексію. Извольский примирився із приниженням. Пізніше Сербія надійшла так само. Боснійська криза закінчилася, його результатами були: - не розв'язала проблемы південних слов'ян;

- для поліпшення положення двох провінцій так і нічого не було зроблено.

У дні Боснійської кризи над Європою вперше нависла тінь світової війни. Віддаленою погрозою війни (травень 1905 р.- можливість нападу Німеччини на ізольовану Францію) було досить, щоб спонукати всі держави забити відбій і спробувати змінити курс. А-У повернулася до своєї негативної балканської політики. Германія відмовилася від обіцянок надавати необмежену підтримку австрійцям, даних нею в січні 1909 р. Англія, Фр. і Росія домагалися поліпшення відносин з Німеччиною, особливо дві континентальні держави.

40. Віденський конгрес 1814-1815рр. та його значення.

Які ж були конкретно-політичні наслідки Віденського конгресу?

По-перше, був створений (по акті 8 червня 1815 р.) Германський союз . Цей союз не був державою, вона був лише союзом германських держав. Члени союзу користувалися однаковими правами, поза залежністю від розмірів держави-члена (і отут Пруссія користувалася тими ж правами, що і яке-небудь вільне місто). Була потрібно одноголосність при рішенні наступних питань: 1) основні закони Германського союзу; 2) зміна основних установ Германського союзу; 3) правові питання; 4) релігійні питання. Не дивно, що при таких порядках Союзний сейм у Франкфурті - основний орган Германського союзу - незабаром став посміховищем всієї Європи. Правда, члени Союзу повинні були захищати цілісність всієї Німеччини й не містити сепаратних договорів. Але всі члени Союзу зберігали повну волю у військових і зовнішніх справах; вони не повинні були лише містити союзи, спрямовані проти Германського союзу або окремих держав-членів (зовсім порожнє застереження!). Війни між германськими державами були заборонені, однак ніякої верховної судової влади в Союзі створено не було. Втім, ніякого єдиного правового поля також не було створено.

По-друге, у результаті Віденського конгресу були прийняті наступні територіальні рішення:

3.Герцогство Варшавське відходило до Росії, за винятком Торуни й Познані, що відійшли до Пруссії; Краків ставав вільним містом; Східна Галичина переходило до Австрії.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28