Історія міжанродних відносин - рефераты, скачать рефераты, бесплатно рефераты

Рефераты. Історія міжанродних відносин

p align="left">У Б був також проект створення з Баварії нейтральної держави типу Бельгії, що повинне було переконати Росію, що Німеччина не збирається розширюватися за рахунок південно-германських земель, а також показати агресивні цілі австро-французьких спроб зближення. Б звернув свої зусилля убік Англії, Росії й Італії, щоб, використовуючи всі промахи Франції, залишити неї в ізоляції. Б також продовжував переговори із Францією, щоб виграти час, потрібне для підготовки до війни. Б вирішив спровокувати Францію. Б вирішив використовувати суперечку Франції із принцом Леопольдом (Гогениоллеры Зигмарингеи [назва династії?]) із приводу престолу в Іспанії. Франція виступила проти обрання німецького принца. Виник конфлікт. Прусский король злякався можливої війни, пообіцяв, що накаже принцові подати у відставку, але це було б крахом провокаційних зусиль Б =» Б сфабрикував т.зв. Эмскую* депешу й спровокував Наполеона3 на оголошення війни.

48. Вступ США в боротьбу за переділ світу в останній третині ХIХ ст.

У середині XVIII в. Англія затвердила своє колоніальне панування в східній частині Північної Америки. У ході війни за незалежність ( 1775-83 гг.) 13 англійських колоній об'єдналися в Сполучені Штати Америки (1776 р.), у влади в країні закріпилися буржуазія й плантатори-рабовласники.

У результаті громадянської війни ( 1861-65 гг.) між буржуазною північчю країни й південних рабовласницьких штатів було законодавчо скасоване рабство.

У наступний період США стають високорозвиненою капіталістичною країною.

До кінця XIX в. американський капіталізм вступив у стадію імперіалізму, у країні підсилився робочий рух.

З кінця XIX в. правлячі кола США активно включаються в боротьбу за переділ миру, за завоювання пануючого положення на світовому ринку, широко розгортають колоніальну экспансію, у першу чергу в Латинській Америці США взяли участь у першій світовій війні (оголосили війну Німеччини у квітні 1917 р.).

49. Громадянська війна в США й позиція великих держав.

Перемога першої буржуазної Революції, який була воїна американців за незалежність проти Англії наприкінці XVIII в., створила умови для капіталістичного розвитку США. Швидкому економічному росту сприяли й природні умови: м'який клімат, багатство корисних копалин. Розташування країни за океаном давала можливість нести порівняно невеликі військові витрати на оборону країни. Однак у США капіталістичні відносини розвивалися нерівномірно. Якщо в північних штатах швидко затверджувалися буржуазні порядки, фермерське сільське господарство, росла капіталістична промисловість, то в південних штатах панувала рабовласницька система. У північних штатах рабство було скасовано вже на початку XIX в., а на Півдні в 1860 р. налічувалося 4 млн. рабів-негрів. Головним гальмом на шляху капіталістичного розвитку на всій території країни було рабство.

Плантатори Півдня господарювали екстенсивними методами, постійно мали потребу в нових землях і прагнули до захоплення родючих земель на Заході. Але на ці землі також претендували північноамериканські буржуазія, фермери й переселенці. Подальше розширення території плантаторського господарства забезпечувало збереження рабства. Сільськогосподарську продукцію й сировину плантатори традиційно вивозили в європейські країни й звідти імпортували промислові товари. У результаті північноамериканські виробники втрачали джерела сировини й ринку збуту промислової продукції. Ці фактори приводили до протиріч між капіталістичною Північчю й рабовласницьким Півднем. Через слабість промислової й торговельної буржуазії Півночі політична влада належала плантаторам, які висували в президенти своїх ставлеників. Прагнення зберегти низькі мита на ввезені з Європи промислові товари змушувало частину фермерів також віддавати свої голоси кандидатам жителів півдня.

Однак все більше число людей противилося рабству, в 50-е рр. боротьба проти рабства активізувалася. Необхідність знищення рабства ставала неминучою. У ході збройної боротьби, спрямованої проти рабовласництва, у штаті Канзас була утворена Республіканська партія, що об'єднала у своїх рядах буржуазію, фермерів - супротивників рабства. Приводом до війни між Північчю й Півднем послужило обрання в 1860 р. на пост президента США Авраама Линкольна ( 1809-1865), одного з талановитих керівників Республіканської партії й прихильника скасування рабства. Плантатори на своєму з'їзді прийняли рішення про відділення рабовласницьких штатів від Союзу й почали підготовку до війни. В 1861 р. ці штати створили Конфедерацію, війська якої у квітні підняли заколот і захопили форти й арсенали на півдні країни. Цивільна війна, Що Почалася, була результатом загострення економічних і соціально-політичних протиріч між двома суспільними системами: системою найманої праці й системою рабства. По характері війна була буржуазно-демократичною революцією, другою революцією на території США. Плантатори-Рабовласники боролися за збереження рабства як соціальної системи, поширення її на всю територію країни. Основним завданням на першому етапі війни жителі півночі вважали відновлення Союзу всіх штатів і недопущення поширення рабства на нові регіони.

Після ряду військових невдач уряд А. Линкольна на вимогу робітників, фермерів, буржуазії звернулося до революційних методів ведення війни. Армія поповнилася тисячами добровольців і негрів , що бігли на Північ, потім була уведена військова повинність. За роки війни в армію Півночі було покликано 2,7 млн. чіл., а в армію Півдня - 1,1 млн. Тепер жителі півночі вели війну не тільки за відновлення єдності країни й запобігання поширення рабства, але й ліквідацію системи рабства, безкоштовне наділення землею, тобто завдання війни стали революційними.

Велике значення для успіху жителів півночі мав закон про гомстедах, прийнятий в 1862 р. (закон про земельні наділи, по якому громадянин США, що досяг 21 року й не воював проти Півночі, міг одержати наділ до 65 га послу сплати збору - 10 діл.). В 1862 р. була підписана урядова заява про звільнення рабів. Десятки тисяч колишніх рабів записувалися добровольцями в армію. Військова ініціатива перейшла до жителів півночі. В 1864 р. війська під командуванням У. Шермана ( 1820-1891) вторглись у тил жителів півдня. Цей марш у ряді районів Півдня викликав повстання негрів і виступу фермерів, робітників і ремісників проти рабовласників. Війська генерала У. Гранта ( 1822-1885), що в 1864 р. був призначений головнокомандуючим армії жителів півночі, оточили столицю Конфедерації й у квітні 1865 р. зайняли її. Головнокомандуючий армії Півдня генерал Р. Чи ( 1807-1870) із залишками війська змушений був здатися. Війна 1861-1865 гг. була жорстокі й кровопролитною: жителі півночі втратили 360 тис. убитими й померлими від ран і хвороб, а жителі півдня - 250 тис.

Перемога жителів півночі в Громадянській війні забезпечила ліквідацію економічної й політичної роз'єднаності країни, скасування рабства, демократичний дозвіл аграрного питання на Заході країни, перемогу фермерського (американського) шляхи розвитку сільського господарства на більшій території США, створення єдиного національного ринку й розширення демократичних прав громадян.

Громадянська війна була першим етапом другої буржуазно-демократичної революції, а роки Реконструкції Півдня ( 1865-1877) стали її другим етапом. Ціль Реконструкції складалася в проведенні в південних штатах буржуазно-демократичних перетворень і обмеженні влади колишніх рабовласників. Вся повнота влади тимчасово передавалася федеральним військам. У грудні 1865 р. Конгрес затвердив звільнення негрів, а в 1866 р. 14-я виправлення до Конституції країни визнало право голосу за неграми. Однак негри не одержали землю. З виводом федеральних військ з південних штатів влада знову перейшла до плантаторів. Це було зрадництвом буржуазії північних штатів своїх союзників-негрів, воно означало кінець Реконструкції.

Незважаючи на відновлення влади плантаторів Реконструкція мала важливе значення в історичному процесі США. Головний її результат створення умов для розвитку капіталістичних відносин на Півдні країни, завершення процесу створення єдиного національного ринку. Роки Реконструкції були спадним етапом другої буржуазно-демократичної революції в США.

50. Лютнева революція 1848 р.у Франції та позиція великих держав.

У Франції багато феодальних порядків були знищені в ході революції 1789-1794гг. Сталий режим липневої монархії (1830-1848) відповідав інтересам лише фінансової буржуазії, викликав ненависть широких мас селянства й робітників, невдоволення промислової, торговельної буржуазії. Загальне невдоволення політикою уряду Луи-Філіпа збільшувалося неврожайними роками 40-х рр., кризою надвиробництва 1847 р. Все це викликало нову революцію у Франції, що одержала назву Лютневої (1848). Не знаходячи можливості дозволити криза в країні, припинити барикадні бої на вулицях Парижа, Луи-Пилип змушений був відректися від престолу. Франція була проголошена Республікою, створене тимчасовий уряд, уведене загальне виборче право для чоловіків, скорочений робочий день для робітників до 10-11 годин, збільшені податки на земельних власників.

Однак тимчасовий уряд виявився не в змозі виконати інші вимоги робітників і міської бідноти. Дії тимчасового уряду й вибраних Національних зборів, по суті явившиеся рухом назад, привели в червні 1848 р. до широкого антиурядового повстання робітників Парижа, що було жорстоко подавлене військами. Влада була передана президентові Луи Наполеонові, що 2 грудня 1851 р. наказав заарештувати й кинути у в'язниці небезпечних для нього політичних діячів, а військам зайняти урядові заклади. Це був державний переворот. У відповідь у ряді міст тисячі прихильників Республіки вийшли на барикади, однак війська швидко придушили повстання. Революція зазнала поразки. В 1852 р. Луи Наполеон проголосив себе Наполеоном III, імператором Франції. У країні встановилася Друга імперія ( 1852-1870).

51. Балканські війни

На Балканах ситуація була вибухонебезпечною, точніше Балкани являлись «пороховою бочкою» на якій знаходислась Європа. Цьому пережувала італо-турецька віна в 1911 році, яка довела слабкість Туреччини. Склались умови для формування Балканського блоку, створення якого «деригували» великі держави. Тут вони намагались поділити сфери впливу, тобто шукали союзників. Спочатку сформувався болгарсько-сербський союз 1912 року проти Туреччини, а вже потім до нього приєднались інші учасниці: Греція та Чорногорія. Метою союзу балканських д-ав було звільнення з-під османського гноблення тих балканських територій, які ще перебували під пануванням Туреччини. Але тут були ще й власні зовнішньо-економінчі цілі, зокрема Болгарія та Сербія намагалсь дістати вихід до моря а також «увірвати» собі частину Македоніїї, Греція також хотіла частину Македонії та о. Крит. Сербія з Грецією прагнули здійснити поділ Албанії щоб здобути вихід до Адріатичного моря. Стратегічною ж метою Сербії було створення єдиної держави на чолі з собою.

Росія намагалсь стримувати початок війни, адже вона боялась за морські протоки, куди інші держави могли б ввести свої сили, так само як і Австрія, хоча вона була головним суперником країни в балканських країнах.Німеччина підтримувала Австрію і обіцяла їй допомогу. Сербія була зацікавлена у війні з Австрією.Англія намагалась бути арбітром в Європі.

1 Балканська війна розпочалась в жовтні 1912 з початком воєнних дій Чорногорії, згодом послідувало оголошення Сербією, Болгарією та Грецією війни Туреччині. Це було національно-визвольним устремлінням визволення від Туреччини інаслідком стало захоплення усієї європейської території Османів. Туреччина зазнала в листопаді поразки і звернулася за допомогою до інших країн. В грудні було укладено перемир'я. Але непоступливість Туреччини щодо кордонів та щодо відмови від островів в Егейському морі і викликала поновлення бойових дій. Переговори продовжилися в травні 19113 було підписано остаточний Лондонський мир. За ним усі європ.володіння Тур.опинялися під владою Балканських країн. На перегово-рах у Лондоні країни Антанти підтримували балканські союзні д-ви, Австро-Угорщина і Ні-меччина, сприяючи Туреччині, намагалися урі-зати здобутки країн Балканського союзу, особ-ливо Сербії. 1-а Б. в. мала велике міжнар. значення. Пере-мога балканських д-ав означала падіння тур. панування майже на всій території Балкан-ського піво-ва і послаблення Туреччини та по-зицій австр.-нім. угруповання.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28