Підготовка до війни. Одночасно велася військово-економічна підготовка світової бойні. Так, з 90-х рр. по 1913 р. військові бюджети провідних країн виросли більш, ніж на 80%. Бурхливо розвивалася військово-оборонна промисловість: у Німеччині в ній були зайняті 115 тис. працівників, в Астро-Угорщини - 40 тис., у Франції - 100 тис., в Англії - 100 тис., Росії - 80 тис. чоловік. До початку війни виробництво військової продукції в Німеччині й Австро-Угорщині лише небагато уступало аналогічним показникам у країнах Антанти. Однак Антанта одержувала явну перевагу у випадку затяжної війни або розширення своєї коаліції.

З огляду на останню обставину, германські стратеги вже давно розробляли план бліцкригу (А. Шлифен ( 1839-1913), Х. Мольтке ( 1848-1916), 3. Шлихтинг, Ф. Бернарди й ін.). Німецьким планом передбачався блискавичний переможний удар на Заході при одночасних стримуючих, оборонних боях на східному фронті, з наступним розгромом Росії; Австро-Угорський штаб планував війну на два фронти (проти Росії й на Балканах). У плани противної сторони входило настання російської армії відразу на двох напрямках (північно-західному - проти Німеччини й південно-західному - проти Австро-Угорщині) силами в 800 тисяч багнетів при пасивно вичікувальній тактиці французьких військ. Германські політики й військові стратеги покладали надію на нейтралітет Англії на початку війни, для чого влітку 1914 р. підштовхували Австро-Угорщину на конфлікт із Сербією.

Початок війни. У відповідь на вбивство 28 червня 1914 р. спадкоємця Австро-Угорського престолу ерцгерцога Франца Фердинанда в м. Сараєво Австро-Угорщина негайно відкрила воєнні дії проти Сербії, у підтримку якої 31 липня Микола II оголосив загальну мобілізацію в Росії. На вимогу Німеччини припинити мобілізацію Росія відповіла відмовою. 1 серпня 1914 р. Німеччина оголосила війну Росії, а 3 серпня - Франції. Не виправдалися надії Німеччини на нейтралітет Англії, що виступила з ультиматумом у захист Бельгії, після закінчення якого вона початку воєнні дії проти Німеччини на море, офіційно оголосивши їй війну 4 серпня.

На початку війни заявили про нейтралітет багато держав, у тому числі Голландія, Данія, Іспанія, Італія, Норвегія, Португалія, Румунія, США, Швеція.

Воєнні дії в 1914 р. на Західно-Європейському фронті були наступальними з боку Німеччини, війська якої, пройшовши Бельгію з півночі, вступили на територію Франції. На початку вересня між містами Верденом і Парижем відбувся грандіозний бій (брало участь близько 2 млн. чоловік), програне німецькими військами. На Східно-Європейському напрямку наступала російська армія; війська Північно-Західного й Західного фронтів (під командуванням генерала Ранинкампфа й генерала Самсонова) були німцями зупинені; війська ж Південно-Західного фронту досягли успіху, зайнявши м. Львів. Одночасно бойові дії розверталися на Кавказькому й Балканському фронтах. У цілому Антанті вдалося зірвати плани бліцкригу, у результаті чого війна придбала затяжний, позиційний характер, і чаша ваг стала відмінюватися в її сторону.

71. Англо-російське суперництво на Середньому Сході в к.18-сер19 ст.

ДО 1870-м рр. просування росіян у Середній Азії стало серйозним фактором, що ускладнював англо-російські відносини. У цьому регіоні зштовхнулися колоніальні інтереси Петербурга й Лондона; обидві держави думали, що кращою обороною є напад, а кращим способом захистити свої володіння це їх розширити за рахунок т.зв. "висунутих уперед рубежів" і "буферних зон". При цьому й англійці, і росіяни на всі лади обвинувачували один одного в "експансії" і "агресії"; ну, а себе, улюблених, представляли як носіїв "прогресу" і "цивілізації", благодійників колоніальних народів.

У Петербурзі й Лондоні усвідомлювали, що пряме військове зіткнення між двома державами в Центральній Азії зовсім небажано й чревате самими непередбаченими наслідками. Важкі природно-кліматичні умови, відсутність комунікацій, далекість від життєвих центрів як Англії, так і Росії, нарешті, недружественно настроєне населення все це робило великомасштабний англо-російський конфлікт у регіоні вкрай малоймовірним. От чому цей конфлікт залишався, так сказати, "конфліктом низької інтенсивності": Англія й Росія посилено інтригували друг проти друга, нацьковували один на одного місцеві племена, наводнювали регіон своїми розвідниками й диверсантами.

От чому в 1869 р. у Петербурзі почалися англо-російські переговори про розділ сфер впливу на Середньому Сході. Відповідно до угоди між Росією й Великобританією, Англія була зобов'язана втримувати свою маріонетку, афганського еміра Шер-Алі, від спроб розширити свої володіння; у свою чергу, Росія зобов'язувалася перешкодити своєму васалові, емірові Бухарському, нападати на афганську територію.

Особливо загострилися англо-російські протиріччя після 1874 р., коли ліберала Гладстона перемінив на пості прем'єра Дизраэли, прихильник невтримної колоніальної експансії. Ідея створення "буфера" між Індією й росіянином Туркестаном була відкинута; новий британський кабінет запропонував Петербургові розділити Середню Азію. Собі британці "скромно" залишали Афганістан. У Петербурзі вирішили скористатися наданої Лондоном волею рук, приєднавши в 1876 р. Кокандское ханство.

У свою чергу англійці вже в 1874 р. почали підготовку до війни з Афганістаном. Віце-король Індії лорд Норсбрук, супротивник інтервенції в Афганістан, був замінений лордом Литтоном, прихильником Дизраэли й т.зв. forward policy, тобто політики колоніальної експансії. Була захоплена Кветта, були побудовані мости через Інд, у районі афгано-індійської границі почалося зосередження англійських військ. Зрозуміло, англійці зволіли б домогтися своїх цілей без війни; у зв'язку із цим в 1877 р., під час російсько-турецької війни вони підсилили свій натиск на Кабул, щоб змусити Шер-Алі пустити свої війська на афганську територію й разом з ними провести диверсію проти російського Туркестану, щоб змусити Росію воювати на 2 фронти. Однак спроба Лондона встановити свій контроль над Афганістаном закінчилася повним провалом. У ході другої афганської війни ( 1878-1880) Англія зазнала невдачі. У Петербурга залишалася одна можливість дипломатичне маневрування, і нею він скористався сповна. В 1884 р. був продовжений "Союз трьох імператорів" на нове триріччя, а згідно ст. 3 договору три імператори повинні спільно домагатися закриття чорноморських проток у випадку війни. І Берлін зробив усе від нього залежне, щоб викрутити Стамбулу руки й змусити його закрити протоки. У надання натиску на Туреччину Берлін і Петербург утягнули також Австро-Угорщину, Італію й Францію. Крім того, російський уряд почало також кроки до забезпечення нейтралітету Швеції й Данії й закриття датських проток. Нарешті, удалося налагодити контакт із еміром Абдуррахманом, що вирішив не починати війну через прикордонний конфлікт. У результаті вдалося влагодити конфлікт шляхом переговорів, обмінявши Пенджде, що відходив до Росії, на Зульфагар, що відходив до Афганістану. Таким чином, удалося перебороти саму небезпечну фазу англо-росіянці "великої гри" але сама гра тривала. Так, наприклад, протягом останньої третини XIX в. обидві держави вели запеклу боротьбу за вплив у Персії. Персія була дуже важлива для Росії як важливий торговельний партнер, а також як південний сусід, що граничив з неспокійним Кавказом. При цьому для Петербурга величезне значення мала одвічний ворожнеча турок і персів. Величезне значення мала Персія й для англійців як країна, що граничила з "перлиною британської корони" - Британською Індією. В 1872 р. Лондон почав рішучу спробу встановити свій контроль над економікою країни. Англійський банкір Ю. Рейтер (при офіційній підтримці британського кабінету) уклав з перським урядом безпрецедентний договір, що фактично надавав Рейтеру на 70 років виключні права на залізничне будівництво, видобуток корисних копалин, іригаційні роботи й навіть виключне право на експлуатацію державних лісів Персії. Нарешті, як гарантія одержання Рейтером доходу на вкладений їм капітал йому надавалася оренда на керування всіма перськими митницями строком на 25 років. Але й це ще не все - Рейтеру надавалося краще право на установу банків, міський благоустрій, пристрій почт і телеграфів і навіть установа фабрик і заводів. Фактично Рейтер ставав необмеженим хазяїном всієї перської економіки; так сказати, "другим перським шахом". У ході відвідування Наср Эд-Дином Петербурга (весна 1873 р.) йому було прямо сказане, що цей договір компрометує його авторитет і достоїнство. Горчаков прямо сказав шахові, які наслідки цей договір може мати для російсько-перських відносин. Шах був "вражений" і явно наляканий. Скориставшись як привід невиконанням Рейтером строків будівельних робіт, шах 23 жовтня 1873 р. розірвав концесію, про що відразу ж повідомив російського посланника. Зірвавши концесію Рейтера, росіяни спробували взяти будівництво залізниць у Персії у свої руки. 1 січня 1874 р. (н.ст.) відбулося під головуванням Горчакова Особлива нарада, на якому було визнано "досить бажаним і корисним у всіх відносинах" провести залізницю від Тифлиса до Тавризу. Однак восени 1874 р. шах відхилив цю пропозицію, побоюючись посилення російського впливу в Азербайджані. Проте, незважаючи на невдачу цієї витівки з будівництвом залізниці, Росія зберігала величезний вплив у Персії. Свідченням цього впливу стало створення т.зв. "перської козачої бригади". В 1878 р. у Тегерані відбулося повстання солдатів шахської армії. Переляканий шах звернувся в Петербург із проханням допомогти в створенні надійної військової частини, що зуміла б захистити його особу від власного народу. В 1879 р. у Тегеран прибув полковник Домантович, якого супроводжували три офіцери й шість козачих урядників. Під їхнім керівництвом і була створена "перська козача бригада", командиром якої став Домантович, що підкорявся особисто шахові. Ця військова частина повинна була охороняти шаха, а також готовити офіцерські кадри з персів. Бригада була єдиним боєздатним і по сучасному навченим і збройним з'єднанням перської армії.Таким чином, результатом запеклого англо-російського суперництва на Середньому Сході стало розмежування англійських і російських сфер впливу в Центральній Азії, а також зміцнення російського впливу в Персії. Однак зміцнення російського політичного впливу в Тегерані не означало припинення економічної боротьби між російським і англійським капіталом. Мабуть, Персія стала першою країною, де Росія випробувала, поряд із традиційними військово-політичними важелями нетрадиційні для неї економічні важелі. Так, уже в 1880-е рр. російські товари почали інтенсивно витісняти англійські в Північній Персії. В 1890 р. великий російський капіталіст Поляків заснував Обліково-позичковий банк Персії, що мав право карбування монети. Наприкінці 1890-х рр. росіянами була побудована шосейна дорога від порту Энзели на Каспійське узбережжя до Тегерана, що сприяло подальшому збільшенню російської торгівлі в Персії. А в 1890 р. російська дипломатія навіть домоглася від шахського уряду не надавати протягом 10 років яких-небудь залізничних концесій інакше, як за згодою уряду Росії. Настільки великому впливу Росії в Персії сприяли й російські урядові позики.Однак у південних районах Персії панував англійський капітал, що опирався на Шахиншахский банк. Уже в 1890-е рр. в англійських колах була широко поширена думка про бажаність розмежування росіянці й англійської сфер впливу в Персії, так щоб на Півночі панувала б Росія, а на Півдні - Великобританія. У той час, однак, у Петербурзі були впевнені, що цей розділ не вигідний Росії, тому що розраховували підкорити собі всю Персію.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28