Підручникове забезпечення початкової школи - рефераты, скачать рефераты, бесплатно рефераты

Рефераты. Підручникове забезпечення початкової школи

аслуговує на увагу творчий доробок учених щодо класифікації навчальних текстів.

Основною функцією навчального тексту є повідомлення знань, яке може відбуватися як у розгорнутому вигляді, так і у згорнутому, тому розрізняють макро- і мікротексти. У макротекстах інформація пред'являється доказово, з використанням прикладів, пояснень, міркувань. Їхній обсяг значно перевищує обсяг мікротекстів, які використовуються для повідомлення знань про окремі способи діяльності (у вигляді правил, інструкцій, пам'яток тощо). Якщо макротексти сприяють розвитку мислення учнів, формують уміння міркувати, то мікротексти здебільшого розвивають пам'ять (як механічну, так і логічну).

Виходячи з того, що в підручниках для початкової школи міститься чимало правил, визначень, понять, то діти ефективніше засвоюють визначення за умови, якщо означуване поняття ставиться на початок фрази і відділяється від родового, до якого воно належить, лише предикатом.

З погляду домінуючої функції дидакти виділяють основний, додатковий та пояснювальний тексти.

Основний текст трактується вченими як вербальна структура, яка містить дидактично відпрацьований відповідно до програми навчальний матеріал, що підлягає засвоєнню. Основні тексти поділяються на:

теоретико-пізнавальні (навчально-пізнавальні), що включають характеристики найважливіших понять, фактів, законів тощо; матеріали для формування досвіду емоційно-ціннісного ставлення до світу; висновки, узагальнення (домінуюча функція - інформаційна);

інструментально-практичні, спрямовані на застосування набутих знань на практиці, які характеризують основні способи діяльності, логічні операції, певні моральні та етичні норми і т. ін. (домінуюча функція - трансформаційна).

У підручниках для початкової школи основні тексти представлені такими різновидами:

у читанках - художніми та навчально-пізнавальними творами;

у підручниках з природознавства - навчально-пізнавальними статтями, рідше - інструментально-практичними текстами;

з мови та математики - мікротекстами процесуального спрямування.

Додатковий текст спрямований на посилення наукової доказовості та емоційного навантаження підручника. Це, наприклад, цікава в пізнавальному плані інформація: розкриття історичних аспектів проблеми, етимології того чи іншого поняття тощо; це і „невідоме про відоме”, тобто інформація про те, що учні вже частково знають; узагальнений цифровий матеріал, що є базою для порівняння, узагальнення виучуваного, підкреслення його значущості й ін. Такі відомості допомагають поглибити знання з того чи іншого предмета; вони можуть інколи виходити за межі навчальної програми, виступати додатковим джерелом знань.

Додаткові тексти у підручниках для школи першого ступеня представлені прислів'ями, приказками, загадками, народними прикметами; матеріалами рубрик „Для допитливих... ”, „Цікаво знати, що... ”; додатковими теоретичними відомостями („Зверни увагу! ”, „Візьми до уваги! ”, „Познайомся з авторами прочитаних творів”) тощо.

До текстових компонентів підручника відносять також пояснювальний текст, який містить необхідний для розуміння і ґрунтовного засвоєння навчальний матеріал. Його характерна ознака - тісний зв'язок з основним текстом. Пояснювальні тексти становлять головну частину так званого довідкового апарату підручника (предметний вступ, примітки та пояснення, словники тощо).

Класифікація навчальних текстів за функціональним стилем [35] ґрунтується на положенні про те, що стиль тексту визначається такими трьома факторами:

цільовими функціями;

характером змісту;

психологічними можливостями школярів, які працюють з даним матеріалом.

Під функціональним стилем тексту розуміється спосіб пред'явлення його змісту з метою навчального впливу на учнів.

Виділяють такі функціональні стилі навчальних текстів:

предметно орієнтовані;

інструментально-орієнтовані;

ціннісно-орієнтовані.

Предметно орієнтовані тексти представляють певні об'єкти (предмети, явища, події тощо) в їх безпосередніх зв'язках і властивостях, що існують незалежно від людини. Вони поділяються на описові, які характеризують факти, що піддаються безпосередньому спостереженню, та теоретико-пізнавальні, в яких розкриваються базові поняття курсу, аналізуються об'єкти, явища, наводяться узагальнення, висновки.

Для інструментально-орієнтованих текстів характерним є розкриття способів дій, а кінцевою метою - формування як предметних (спеціальних) умінь і навичок, так і міжпредметних (загально-навчальних) умінь і навичок. У зазначених текстах способи діяльності можуть відображатися на двох рівнях:

а) інструктивно-методичному, коли розкриваються способи діяльності з реальними об'єктами з метою формування практичних умінь і навичок;

б) логіко-математичному, коли в тексті викладаються правила оперування абстрактними поняттями для оволодіння теоретичними уміннями й навичками.

Ціннісно орієнтовані тексти забезпечують реалізацію у підручниках четвертого елемента змісту освіти - емоційно ціннісного ставлення до світу. Як і в попередніх текстах, у них виділяють безпосередню ціннісну орієнтацію в реальних об'єктах (оцінювання фактів, подій, вчинків людей) та опосередковану, коли предметом оцінювання стають художні образи як уособлення типового, загального. Такі тексти, на думку вчених, мають виражати певні емоції, містити матеріал для оцінної діяльності учнів (див. додаток 3).

Охарактеризуємо позатекстові компоненти.

Апарат організації засвоєння. Даний структурний компонент покликаний „стимулювати і направляти пізнавальну діяльність учнів у процесі засвоєння ними змісту підручника, сприяючи тим самим розвитку їхніх пізнавальних інтересів і здібностей, формуванню спеціальних навчальних умінь і навичок самостійної діяльності з навчальним матеріалом” [20, 107].

Основне призначення апарату організації засвоєння - навчити дитину вчитися, сформувати в неї інструмент, за допомогою якого здобуваються знання, а також запропонувати вчителеві орієнтовний зразок організації навчальної діяльності учнів. Даний структурний компонент представлений завданнями і вправами, зразками оформлення записів, пам'ятками, узагальнюючими таблицями, поліграфічними виділеннями тощо. Розкриємо їх роль та можливості на прикладі підручників для початкової школи.

Чільне місце серед елементів апарату організації засвоєння посідають навчальні завдання. Це „вербальні структурні елементи шкільного підручника, за допомогою яких досягається найбільш цілеспрямована й продуктивна переробка матеріалу підручника у свідомості учня шляхом активізації його розумових і емоційних зусиль” [20, 139], а їхня домінуюча функція - організація процесу засвоєння знань.

Враховуючи специфіку початкової школи, поділяють навчальні завдання на:

вправи;

задачі;

запитання.

Навчальні завдання характеризуються трикомпонентною побудовою: відоме, дане, те, що виступає вихідним моментом у процесі виконання; невідоме, шукане, те, що потрібно знайти відношення, яке визначає спосіб розв'язання завдання.

Суттєво поглиблюють розуміння зазначеного аспекту проблеми результати досліджень типології навчальних завдань. Охарактеризуємо окремі з них.

Найбільш поширена класифікація - за характером пізнавальної діяльності учнів. За цією ознакою завдання поділяють на репродуктивні й творчі:

репродуктивні - це завдання на відтворення навчального матеріалу, на його застосування у знайомих умовах (дії за зразком, тренувальні вправи);

творчі - ті, що передбачають застосування знань у незнайомій ситуації (вправи з елементами пошукової й дослідницької діяльності, з елементами творчості) [54].

Більш переконливою видається класифікація навчальних завдань за цією ж ознакою (за характером діяльності), запропонована А.І. Уманом. Учений виділяє такі типи завдань:

рецептивні, що спрямовані на засвоєння знань;

репродуктивні, які передбачають застосування знань за зразком, у знайомій ситуації;

завдання творчого характеру, спрямовані на використання знань у нових умовах.

У даній класифікації чітко простежуються два види завдань: ті, що спрямовані на засвоєння знань, і такі, що передбачають застосування вивченого. Друга група, у свою чергу, включає завдання репродуктивного й творчого характеру.

Відповідно до запропонованих типів завдань розрізняють такі рівні засвоєння змісту освіти: сприймання, запам'ятовування, репродуктивний рівень, творчий рівень.

Загально-дидактичну класифікацію навчальних завдань запропонував В.О. Онищук. Вона включає такі види:

пропедевтичні вправи;

ввідні;

пробні;

тренувальні (за зразком, за інструкцією, за завданнями);

творчі й проблемні завдання;

контрольні завдання.

Зазначені класифікації характеризують підручник як засіб навчання для вчителя (оскільки він моделює певну дидактико-методичну систему) і для учня (як засіб формування уміння вчитися) (див. додаток 4).

Інколи з метою формування в учнів умінь і навичок автори практикують включення у підручники пам'яток, алгоритмів, зразків міркувань.

Пам'ятка розкриває зміст і послідовність дій, які потрібно виконати; алгоритм психологи трактують як чіткий опис прийомів мислення або послідовності розумових операцій, спрямованих на розв'язання однотипних завдань; зразки міркувань конкретизують пам'ятку чи правило, формують уміння логічно мислити, доказовість мовлення. Важливе місце у структурі підручника займають таблиці. Це своєрідні наочні опори. Функції таблиць різні: вони можуть містити відповідний пізнавальний матеріал, можуть слугувати засобом систематизації знань (так звані узагальнюючі таблиці, які використовують під час повторення великих розділів програми або тоді, коли матеріал, що вивчався у різний час, можна узагальнити за певною ознакою); засобом розвитку логічного мислення учнів.

До способів поліграфічного виділення у навчальному матеріалі відносять:

шрифтові (курсив, напівжирний тощо);

набірні (розрядка);

графічні (підкреслення, взяття в рамку тощо);

виділення за допомогою кольору;

комбінування вказаних способів.

Ми розглянули основні елементи підручника, які забезпечують організацію засвоєння навчального матеріалу учнями.

Ілюстративний матеріал. Це „комплекс зображень і елементів, безпосередньо пов'язаних із зображенням, які вміщені в підручнику для реалізації змісту освіти” [1, 113]. Ілюстрація виступає наочною опорою мислення, покликаною посилювати пізнавальний, естетичний, емоційний та інші аспекти навчального матеріалу підручника.

Виділимо дидактичні основи використання ілюстрацій у структурі підручника, під якими розуміємо сукупність положень, що зумовлюють теоретичне розв'язання проблеми і визначають напрями її практичної реалізації. Узагальнення напрацьованого дає змогу вказати такі функції:

пояснення;

конкретизація;

фіксація узагальнень;

запам'ятовування;

створення проблемних ситуацій;

інформації.

Ілюстративний матеріал як структурний компонент підручника має повноцінно реалізувати провідні функції навчальної книги - інформаційну, розвивальну, виховну, мотиваційну.

Інформаційна функція ілюстрацій полягає в тому, що вони виступають носієм знань, тобто можуть мати самостійне інформативне навантаження, можуть слугувати розкриттю основного матеріалу, доповнювати й конкретизувати його і тим самим підвищувати ефективність засвоєння виучуваного.

Розвивальна функція як домінуюча в умовах особистісно-орієнтованого навчання передбачає такий вплив ілюстрацій на учня, який забезпечує:

розвиток психічних процесів;

формування загально-навчальних умінь і навичок;

розвиток творчих здібностей.

Виховна функція ілюстрацій націлює на розвиток засобами наочності культури розумової праці, на формування системи цінностей, естетичних смаків. Репродукції картин художників, естетично виконані малюнки - важливий засіб виховного впливу на учнів.

Ілюстративний матеріал покликаний забезпечувати емоційно-позитивний фон навчання, формувати інтелектуальні почуття, розвивати пізнавальний інтерес, тобто реалізувати мотиваційну функцію.

Найбільш повна класифікація ілюстрацій за характером взаємозв'язку з текстом представлена Д.Д. Зуєвим. Відомий дидакт поділяє їх на три групи:

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17