З уваги на те, що серед тих, що посягали на добра Лаври, були й православні, Петро Могила користувався також моральними методами, намагаючись впливати на релігійні почуття людей, вказуючи, що подібні насильства викликають гнів і кару Божу. Про це ми довідуємося з красномовних записок архимандрита 101).
С. Голубев, характеризуючи аспект діяльности Могили для збереження і поширення мастків Печерської Лаври, стверджує, що: «П. Могила високо цінив матеріяльні багатства Києво-Печерського манастиря, при чому обороняючи його масткові права, нерідко виявляв схильність показати свою силу маґната. В даному випадку ця його діяльність має деяку подібність з багатьма печерськими архимандритами XVI ст. Але ця подібність є тільки зовнішня.. Для П. Могили Лаврські багатства мали ціну і значення переважно тому, що в них він бачив тверду опору для боротьби з могутніми противниками православія... Тому Могила, ревно оберігаючи манастирське добро, не тільки не користувався ним для своїх інтересів, але також багато власних мастків давав для потреб веденого ним манастиря...» 102).
«Замінюючи меч на чернечу мантію», молдавський воєводич рішився на цей крок із всією щирістю та свідомістю своїх обов'язків як начальника чернечої братії. Про його високе зрозуміння про ролю чернечої місії довідуємося з його власноручних записок, які датуються з цього періоду його життя. Він писав: «Чернече життя -- це досконалість християнського життя». То-му він був надзвичайно строгим до підлеглих йому ченців, від яких вимагав « досконалого некористолюбства, повного самовідречення, беззаперечного підпорядкування волі настоятеля...» 103).
При цьому слід зазначити, що серед власноручних записок Могили є низка прикладів, в яких він представляє основніші характеристики з життя сучасників, що достойні наслідування, а також приклади кари Божої за порушення чернечої обітниці чи непослуху зверхникам 104).
За непослух або невиконання розпорядків з боку ченців П. Могила в деяких випадках не обмежувався до моральної догани, а застосовував суворі, навіть жорстокі заходи. Сучасник нашого архимандрита Єрлич, що перебував у близьких відносинах з Могилою, розповідає про такі два факти:
а) Задумавши заснувати у Лаврі вищу школу, Могила вибрав для неї приміщення, де жили старі й хворі ченці, при Троїцькому манастирі. Було потрібно переселити хворих ченців у інше місце, але вони на чолі із своїм ігуменом Арсенієм чинили опір печерському архимандритові. Це дуже розгнівало Могилу, він забрав у непокірного ігумена гроші і все майно, наказав його бити і опісля його ув'язнив. Від тих побоїв ігумен помер. Так са-мо поступив він також з іншими ченцями, що ставили опір його волі 105).
б) На коронаційному сеймі Могила виклопотав у Володи-слава IV королівську грамоту на володіння Кисво-Пустинським (Микольським) манастирем. Але ігумен Серапіон Більський, що був перед тим впродовж 20 років управитилем цього манастиря, не захотів добровільно уступити своє місце. Тоді Могила, «взявши кілька сот людей з гарматами пішов і силою взяв манастир». Ігумен з деякими ченцями утік, устиг заховати манастирське майно. Ті ченці, що залишилися в манастирі, зустріли нового настоятеля без співчуття. Незадоволений цим Могила «наказав розмістити ченців по одиночках і бив їх посторонками доти, поки вони не сказали, де були сховані гроші і срібло» 106). Після цього найбільш непокірні ченці були на завжди вигнані з манастиря.
Визнаючи вищеподані звідомлення Єрлича за правдиві, найбільший дослідник життя і діяльности Могили -- С. Голубев знову виправдує, що подібні методи були в дусі тієї епохи і практикувались Могилою у свідомості їх законности. Однак і цей великий прихильник Могили засуджує ці його заходи щодо підлеглих ченців 107). При цьому, слід ствердити, що Могила, будучи суворим до ченців і вимагаючи безумовного підпорядкування волі настоятеля, так само був вимогливий і суворий до себе самого, про що заявляє той самий Єрлич: «Він жив благочестиво, гарно, тверезо, вправлявся в добрих ділах і турбувався про цілість церкви Божої» 108). А один з біографів Могили з XVIII ст. писав, що він «стискав і умертвляв своє тіло гострою волосяницею, залізним ланцюгом» 109).
Серед інших ділянок, над якими зосередив свою увагу архимандрит Петро Могила, були:
а) Оздоба Лаврського манастиря
Оздоба Лаврського манастиря, який своєю зовнішністю був би гідний ролі, яку він відогравав. Для цього він звернувся з листами до царя Михаїла Федоровича (лист з 12. 1. 1628) і до Львівського братства (лист з 20. 1. 1628), щоб вони допомогли відновити найстарішу українську святиню. Він викупив « срібні й золоті служебні посуди і одяг», що були віддані в застав попе-редніми архимандритами, закупив багато нових цінних церковних речей, оздобив печерську церкву та інші манастирські будови 110).
Найбільшу увагу новий архимандрит присвятив справі печер, де спочивали Божі угодники. Він реставрував печери, розширив і прикрасив в них церкву, спорудив для мощей нові гробниці і поставив над кожною написи 111).
б) Звеличення Лаври
Паралельно з турботами про зовнішню окрасу Лаври, П. Могила намагався привернути їй релігійну вагу завдяки тому, що тут переховувалися чудотворна ікона Богоматері та мощі угодників Божих. Для цього він збирав свідчення про благодатні чудеса у Києво-Печерському манастирі. Архимандрит сам записав свідчення в домашню книгу, яких нараховано до ЗО, а згодом більшість з них видано в «Тератургімі» А. Кальнофойського 112). Серед цих чудес одні стосуються до перших років урядування самого Могили, інші до періоду його найближчих попередників.
Надаючи чудесам в Печорській Лаврі великого розголосу, Мо-гила старався дати відсіч деяким католицьким і протестантським авторам, які з недовір'ям ставилися до нетлінности тіл печерських угодників, а разом хотів закріпити переконання в справедливість православної віри.
Про це й згадують автори «Патерикону» (1635) -- Косів і Тератургіми» (1638) -- Косів і Кальнофойський, які написали ці твори з доручення і при співучасті Петра Могили. «Патерикон» мав на меті « спростувати необгрунтовані аргументи іновірців проти святости і правовірности києво-печерських отців і таким чином замкнути уста тим, які ведуть непотрібну війну з руською церквою». А автор «Тератургіми» пише: «Ти, що докоряєш Русі у схизмі, подивись і побачиш, що в церквах православних і до цього часу здійснюються чудеса, а це є незаперечним доказом, що наша православна церква свята і не заражена схизмою» 113).
в) Боротьба з неправославними віроісповіданнями
Ще з кінця XVI, а головне в XVII ст. православним на українських землях довелося вести завзяту релігійну боротьбу проти трьох віровизнань: католицизму, унії і протестантизму. У зібраних і власноручних записках Петра Могили про благодатні чудеса в православній церкві знаходимо ряд аргументів, звернених проти католицизму («православна віра є правдива, а віра латинян погана, бо перша мас силу благодаті Св. Духа, а остання поз-бавлена тієї благодаті», так критично він аналізує догматичне вчення про чистилище та відкидас введення нового календаря); проти уніятського віровизнання (Могила наводить деякі неґа-тивні факти з життя уніятських ієрархів, які переходили в унію «для розкошів і слави світу цього», заперечує історичну містифікацію щодо залежности української церкви від Риму з найдавніших часів, які вже були спростовані у згаданому «Патерику», а на конвокаційному сеймі 1632 р. Могила заявив, що в Києво-Печерській Лаврі є багато давніх документів, з яких ясно видно неправдивість тверджень про залежність руської церкви від Риму) 114). І, вкінці, проти протестантизму, де він вказує на кару Божу, що її зазнають «єретики через непошанування православних святинь і висміювання православних свят».
Дехто з пізніших дослідників уважав писання П. Могили про чудеса «надто простими, наївними, помилковими, в усякому разі не такими, які слід би писати Могилі, можливо навіть зменшуючи його історичну вагу» 115). При цьому не слід забувати, що ці записки датуються з першої половини XVII ст. і коли деякі з них нині можуть здаватися простими і наївними, то не такими вони були для людей, до яких вони зверталися.
г) Видання книг
Від самого початку управління Печерською Лаврою, Петро Могила присвятив велику увагу відомій друкарні, яку він розширив введенням латино-польських шрифтів, почавши з 1633 р. До того часу печорська друкарня випускала тільки книги церковно-слов'янським шрифтом.
За перші п'ять з половиною років архимандрії Петра Могили, київська друкарня випустила близько 15 книг і брошур. Серед тих, що стосуються безпосередньо до особи архимандрита згадаємо дві: «Крест Христа Спасителя й кождого человека» (1631), і «Літургіаріон, си есть Служебник» (1629) --- догматичне і обрядове пояснення літургії за грецькими джерелами та при використанні всіх дотогочасних українських служебників. Це є пер-ший більший твір, в складанні якого Могила взяв безпосередню участь, так потрібний в ті часи на українських землях. Служебник з 1629 р. відзначався повнотою і точністю 116). Цей «Літургіаріон» був схвалений українськими ієрархами; вони його знайшли «чистим і свобідним від всякого порока, а тому соборні прийняли, обняли, похвалили і затвердили».
У власноручних записках Могили збереглися з того часу кілька канонів і співів на честь Пресвятої Богородиці з нагоди чудесного спасіння Києво-Печерського манастиря від навали польського війська 1630 р.
ґ) Пристойна і велична відправа Богослужения в Лаврі і у всіх церквах, що були на посілостях Лаври. Завваживши, що Бо-гослуження відбуваються мляво і буденно, Могила своєю грамотою з 7. 1. 1629 р. до всіх священиків дав вказівки, щоб Богослужения відбувати урочисто і велично. Для цього було звернено особливу увагу на молебні пісні, створено особливі урочисті служби на день свята Києво-Печерської Лаври (15 серпня). Розпочато відправу у Лаврі великопісних пасій, під впливом католицької церкви, але пристосованих до духу православного віровчення. Не забув наш архимандрит і про проповіді під час Богослужень, сам написавши низку глибокоповчальних проповідей 117).
д) Лавра ставропігією
Багато заходів було зроблено Могилою не тільки для скріплення самостійносте Лаври, але також для поширення її впливів і па інші манастирі, як Киево-Пустинно-Нікольський, Спа-ський Черненський. З уваги на особливе місце і завдання своєї установи, він надав їй титул Велика Кисво-Печерська Лавра, а собі назву Великого Архимандрита 118). Митрополит Йов Борецький надав йому спеціяльною грамотою уповноваження давати розпорядження в церковних справах під час поїздок по православних спархіях 119).
є) Могилянська Колегія
Найбільшим ділом Петра Могили за цей період було перетворення, заснованої Плетенецьким, лаврської школи у вищий навчальний інститут.
До кінця XVI ст. навчання на українських землях було на низькому рівні. Тільки з появою тут єзуїтів з їхніми школами, що вели широку пропаганду серед православного населення, провідна верства почала думати про потребу освіти. В наслідок цього засновано ряд шкіл, переважно при братствах, але вони не піднесли освіти до того ступеня, щоб могли конкурувати з єзуїтськими. Насамперед цим школам бракувало певної строгої системи, слабо вивчалося латинську мову, яка в той час уважалася за обов'язкову для кожної культурної людини.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34
