Т. Йонеску зауважує, що в « Малому Катехизисі » не засуджусться католиків за визнання « Філіокве », як також « про церкву, про хрищення, про конфірмацію, про покаяння, шлюб, миропомазання, духовенство -- «Малий Катехизис» дає різні нюанси, які не стосуються до самих основ православних догм. Тільки допущення чистилища і визначення моменту транссубстанціяції в Св. Євхаристії, які становлять справжні різниці між двома творами...» 136).
Дещо однобічно оцінює «Православне Ісповідання» румунський католицький дослідник О. Бирля у своїй дисертації про цей твір Петра Могили 137). Він уважає, що «Ісповідання» було насамперед написане польською мовою, згодом, після Київського собору, перекладене латинською, а з цього примірника М. Сіріґос переклад на грецьку. Бирля відкидає можливість впливу на «Ісповідання» катехизису Лаврентія Зизанія, що появився 1626 р. у Москві, цілковито узалежнюючи твір Могили від латинських катехизисів. Однак на це румунський автор не наводить ніяких переконливих доказів, тому їх не можна сприймати інакше як гіпотези.
Також М. Грушевський досить вірно визначив становище Могили до католицької церкви, на підставі його писань. Грушевський писав:
«В католицьких кругах незвичайний нахил самого Могили і його кружка до латинської і взагалі католицької літератури, до католицьких взірців, до черпання з латинських джерел -- як от латинського бревіярія при укладанню требника, викликав підозріння в потайній прихильності до католицтва... Тут зазначу, що й до нині в літературі можна здибатися з підозріннями щодо православної правовірности Могили або й могилянського кружка. Але для цього нема ніякої підстави... Нахил до латино-польської культури, до католицької обрядовости тут без сумніву був... Треба констатувати, що в цім моменті відносини православних ієрархічних кругів і зокрема -- кружка Могили до латинської церкви не визначаються такою гостротою і напруженням, як бувало раніше. Вони не мають в собі різкої ворожнечі, навпаки характеризуються певною здержливістю і обопільним пошануванням» 138).
Дещо суворіше оцінює М. Грушевський відношення Могили до католиків в іншій своїй праці, в якій пише :
«Українська церква зісталась вірною в догматах і обряді церкві грецькій, але всім складом ідеологією й культурою своєю становила галузь сучасної католицької реакції... Бажаючи зістатись в повній згоді з православною церквою в догматиці, Могила бажав наблизити українську церкву, її дисципліну, практику й освітній рівень до католицького, так щоб їй з цього боку нічого не бракувало і католик не мав підстав величатись перед нею» 139).
Дещо з більшою увагою до теоретичних основ для зближення церков у творчості Могили ставився Д. Дорошенко. Для нього: «Найбільшою заслугою П. Могили було те, що він обновив життя Української Православної Церкви, її науку й структуру засобами західноєвропейської теологічної науки. Не міняючи суті православної теології, він зреформував її, освіжив, дав їй нове сформульований, якою вона держиться й до цього дня (катехизис)» 140).
2) « Требник »
Другим великим твором П. Могили, в якому знаходимо елементи до його узгіднюючого ставлення щодо католицької церкви -- це «Евхологіон, альбо Молитвослов или Требник», відомий також під назвою « Великий Требник Петра Могили», який вийшов в Печерській друкарні у Києві 16 грудня 1646 р. Цей «Великий Требник», що охоплює 1760 сторінок великого формату, прикрашений гравюрами маляра Іллі, -- був на той час своєрідною церковною енциклопедією, джерелом для визначення богослужбових чинів та ствердження східнього обряду.
Про зміст і джерела інспірації подає Н. Полонська-Василенко таке: «В требнику Петра Могили 1646 року використано багато старих рукописних требників; в ньому відкинуто деякі старі грецькі звичаї і внесено українські. Деякі взято з латинських требників, бо джерело їх -- старе грецьке. В требниках дано не лише виклад молитов та обрядів, але пояснення літургічні та канонічні. В «Требнику» Петра Могили дано 126 чинів, з того числа 37 нових, і 20 з них невідомі ні в грецьких, ні в слов'янських требниках. Року 1653 в новому «Требнику» Иосифа Тризни поновлено було деякі старі звичаї, які відкинув Петро Могила» 141).
Могилянський «Требник» був поширений у всіх слов'янських країнах і в Молдавії його кількаразів перевидавали, але скорочено.
Для цієї розвідки особливе значення мас перший розділ « Требника » (з трьох існуючих), в якому аналізується сім таїнств та визначається обряди зв'язані з їх виконанням. У цій частині подана вся теологія Петра Могили та київського гуртка, яка, хоч й інспірована латинським «Ритуалом», виданим папою Павлом V 1614 p., зберігає православну віронауку. Недаром в «Требнику» закликається: «Православний народе Русі, знай добре, що ти перебуваєш в правдивій Церкві, яку Христос Спаситель заснував на собі, як на наріжному камені, і проти якого ворота пекла, значить язики єретиків і апостатів, не зможуть мати переваги. Залишайся в ній (православній вірі -- Л. Ж.) стійким і непохитним, не дайся захитати ні вітрові лестощів, ні бурі переслідування, ні словесній дискусії філософічних сілогізмів...» 142).
«Требник» притримується православного порядку таїнств, а саме хрищення. миропомазання, причастя, покаяння, священство, вінчання, маслосвяття. Він настоюс, щоб при виконанні таїнств священик був внутрішньо підготованим до «цього найвищого і найсвятішого акту»; при цьому інтенція, умовний намір, і суворе дотримання приписів щодо матерії і форми з боку священика відограють велику ролю.
При визначенні обрядів поодиноких таїнств, у випадку розходжень між східнім і західнім звичаєм, автор «Требника» на-загал старався узгіднити обидва звичаї та знайти компроміс між теологічними принципами. Це яскраво видно у випадку хрищення. В Могилянському « Требнику » визначається: «Хриіцення є довершене як через цілковите занурювання особи у воду, так і обливанням водою з голови почавши та всього тіла. Щоб кожна церква, отже, зберегла першу, чи другу форму хрищэння, за звичаєм, якого вона притримувалася з давніх часів...»143). Цим же узаконнювалося форму обливання, яка практикувалася на Україні, а тим самим і не скасовувалося латинський звичай хрищення.
Найбільші зміни впровадив «Требник» на відтинку прийняття єретиків та відступників до православної Церкви 144). За часів П. Могили грецька православна церква поновлювала миропомазання не тільки католиків, але також відступників, які його отримали в православній церкві. В Росії католики, які бажали перейти на православіе, були перехрищувані і миропомазувані. Могила визнавав, що « три таїнства не можна ніколи поновлювати: це -- хрищення, миропомазання і священство. Ці таїнства не можна поновлювати, бо вони викарбовують в душі того, хто їх дістає, характер, значить печать або знак, який ніяк не вільно скреслювати» 145). Притримуючись цісї засади, «Требник» визначив нові форми переходу на православіе, поділяючи інакшеві-руючих на три категорії: 1) соцініяни і анабаптисти, та аріяни і жиди -- яких слід перехристити і миропомазати, бо їхнє хрищення не визнавалося; 2) лютерани і кальвіністи повинні при пе-реході на православіе відріктися від своїх помилок і бути миропо-мазані; вкінці 3) католики і уніяти та відступники визнають тільки православну віру, бо їхні хрищення і миропомазання визнаються 146).
«Требник» Могили мав великий вплив також і на інші православні церкви: його погляди щодо законности католицького і протестантського хрищення перемогли згодом і в Росії. Це його заслуга, що в більшості православних церков не повторюється хрищення католиків і відступників.
Наскільки ця величезна книга була поширена на Україні, вказує той факт, що з нею ознайомився у XIX ст. Т. Шевченко і згодом на засланні, з нам'яти, у своему щоденнику під датою 15 липня 1857 р. записував: «В Требнике Петра Могилы есть молитва, освящающая нареченное или крестовое братство. Б новейшем Требнике эта истинно христіанская молитва заменена молитвою об изгнаніи нечистого духа из одержимого сей мнимой болезнію и о очищеній посуды, оскверненной мышью. Это даже и не языческіе молитвы. Богомудрые пастыри церкви к девятнадцатому веку стараются привыть двенадцатый век. Поздненько спохватились» 147). Шевченко протиставляє справді гуманний «чин братотворенія», вичитаний у «Великому требнику» II. Могили, забобонним поганським молитвам новіших церковних требників.
У передмові до «Требника» Могила зазначає, що завданням його є довести до одностайності* відправ чинів св. тайн і церковних обрядів (христини, вінчання, похорон тощо), бо «противники наші і лжебрати православія святого, тяжко і насильством ображають православних, безсоромно називають наших духовних неуками і невігласами в звершенні божественних таїнств і інших богослужень, закидаючи, що Русь Православна ухилилась у єресь..., що не знас числа, форми, матерії, інтенції і наслідків тайн та різно їх відправляють...» 148).
Спростовуючи всі ці закиди, П. Могила звертається до читача: «Ти маєш тепер дуже потрібну тобі книгу. Знайдеш в ній од-праву св. семи тайн церковних, що складена мною по грецьких евхологіях та старих рукописних слов'янських Требниках. Маєш в ній певну науку про те, що таке тайна, в чому сила та чинність тайни, як маєш приготовлятись до виконання тайн, як уважно та блогоговійно масш одправляти їх та подавати вірним, як навчати народ Божий, щоб приступав до тайн та відповідно поводився в різних випадках, що при тім можуть трапитися. Маєш у цій книзі живий чин і порядок різних посвячень та різних молитов і молебнів... Маєш певну науку про весь церковний порядок... » 149).
Як вже було сказано вище, в укладі «Требника» -- Могила і його співробітники використали різні грецькі і слов'янські джерела, як також католицькі. Це дало привід багатьом дослідникам твердити, що «Могила до свого «Требника» брав живцем матеріял з латинських бревіярів...» 150). а ще інші посуджували його в католицизмі. П. Куліш, який усією своєю душею ненавидів Могилу за те, що останній був проти з'єднання України з Мос-квою, писав : « Тепер представники церковної ісрархії, з Могилою на чолі, почали навчати, що католицька церква різниться від православної тільки деякими обрядами. Ці різниці Могила всілякими способами згладжував, у виданих ним требниках, пристосовуючи православне богослужения до католицького, а щоб ще сильніше впливати на уми в дусі з'єднання нашої Руси з Поль-щею, поставив по всій Київщині, Сіверщині і Полтавщині так звані фігури, або розп'яття, подібні до католицьких. А поскільки московські богослужения й наспівом, і деякими формальностями відрізняються від усталеного Могилою, і фігур, чи розп'ять, по московських дорогах взагалі не було видно, то й створювалося для спостерігача таке враження, ніби руська віра цс одне, а московська -- інше...» 151).
А. В. Карташев уважає, що багато чинів і молитов у «Требнику» Могили: «відкрито взяті з «Rituale» папи Павла V, який був надрукований 1637 р. в Римі хорватською мовою. Це було характерним для ідеології II. Могили, який мріяв психологічно наблизити і помирити правоелавіє з латинством. До кожного з сімох таїнств в тому «Требнику» додано обширне катехизисне пояснення в латинському розумінні. Момент перетворення Св. Дарів, обов'язково, сполучено з установленими словами Господа. Про епіклезу зовсім промовчуеться. В чин покаяння вноситься особливо латинську форму: «я прощаю і розв'язую». Справжнє зближення і з'єднання церков було близьке серцю аристократа П. Могили, а тотальна зрада, з перебігом у чужий табір, і напля-мування звідти свого минулого -- було йому огидним...» 152).
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34
