Через брак достовірних і точних джерельних даних, в цій ділянці -- головне щодо назв шкіл, місцевостей і професорів --, поодинокі дослідники висувають різнорідні гіпотези. Вони базуються на родинній традиції глибокого прив'язання Могил до православія, тісних і дружніх зв'язках, які існували між родиною Могили і Львівським ставропігійним братством та його школою, традиції аристократичних родин в Польщі і Молдавії висилати своїх синів на навчання в західноєвропейські університети, і вкінці на даних про здобуту освіту і зацікавлення самого Петра Могили.
У своєму духовному заповіті Київський Митрополит писав : « родився і виховувався у вірі святій (православній)... в якій бажає стати перед маєстат Господа...» Поодинокі панегіристи заз-начують, що « ще з дитинства він виявив велику любов до науки» 26), а М. Смотрицький додає, що Петро Могила ще з молодости : « у ро Іасіпіе у ро grecku uczyl sie » 27). М. Василенко згадує, що хоч мав він симпатії до польської держави і культури та родинні зв'язки з польською аристократією: «це, однак, не перешкодило Петрові Могилі з дитинства виховувати в собі любов до православної віри»28).
Хоч немас ніяких документальних відомостей про інституцію навчання, майже всі дослідники біографії Могили згідні в тому, що « первісну освіту Петро Могила здобув під керівництвом наставників Львівської братської школи, що перебували в дружніх відносинах з родиною (Могил), а закінчив в закордонних університетах» 29). Цю саму думку висловлює вже згаданий Ф. Терновський: «Правдоподібно, що після закінчення навчання у львівській школі, Могила слухав лекції і в закордонних академіях » 30).
На підтвердження своєї тези С. Голубев вказує на тісні дружні зв'язки, які існували між; родиною Могил і Львівським братством, а, з другого боку, зазначує, що «город Львів в кінці XVI і початку XVII ст. був центром освіти в Південно-західній Росії (Україні -- А. Ж.), при чому львівська братська школа служила джерелом наук для всього краю, тож трудно уявити, щоб освітні впливи останньої не сягали і на молдо-волоські землі...» 31). Однак цей солідний дослідник лишає відкритим питання, чи навчання П. Могили відбувалося у самому Львові, чи «на прохання родини Могил Львівське братство могло вислати своїх наставників до Молдавії» 32).
Натомість румунські історики сміливіше вирішують це питання; один з них пише : «Братська школа у Львові була відома у всьому православному світі. Петро, прибувши в це місто, мав змогу відвідувати виклади в школі Братства. Братчики Львова і вчителі школи були дуже щасливі, що вони мали можливість виказати їхню вдячність одному зі синів їхніх добродіїв, старан-но навчали молодого княжича законів віри, польської граматики і всіх наук доби» 33). Інший румунський дослідник твердить: « Вчителі Братської школи мусіли Його (П. Могилу) повністю задовольнити, на що вказує факт, що він їх запросив пізніше, щоб вони викладали в Київській колегії..», при цьому уточнюючи, що «родина Могил не вважала джерелом православія ні Єрусалим, ні Гору Афон, але манастир братчиків у Львові» 34).
Розбіжність біографів щодо закордонної освіти Петра Могили в західноєвропейських країнах ще більша і так само без жадних документальних свідчень.
С. Голубев, вказуючи на пануючий тодішній звичай висилати своїх синів « для завершення освіти в колегії і університети закордон », на « самий уклад освіти П. Могили і випливаючий з цього характер його діяльности», на те, що «П. Могила був знавцем західньоевропейської літератури, дуже високо цінив освіту, здобуту в закордонних школах, та свідчення, що на Україні брак освіти духовенства і навчання молоді дуже шкодить православію, і единим діючим засобом для виправлення цього зла вважав перенесення на руську ниву західньої науки...», твердить, що « не можна відмовити у вірогідносте відомостям про те, що П. Могила відвідував західньоевропейські навчальні установи» 35).
Це надзвичайно обережно зформульована гіпотеза, яку інші дослідники конкретизували інакше.
Деякі різнонаціональні дослідники твердили, що П. Могила удосконалив свого освіту в Паризькій Сорбонні. Цієї тези притримувалися румунські дослідники І. Міхалческу 36) і К. Ербічяну37). Серед українців про перебування П. Могили у Франції писав В. Щурат, відзначаючи, що майбутній митрополит учився у відомому єзуїтському колежі « Ля Флеш » (« La Fleche») у Барона, професора Декарта 38). Це твердження висуває В. Шурат на підставі листа « Magna ars disserendi de qualibet materia » з XVII ст., знайденого в церковному архіві села Верески під Ліском (перемиської діецезії), в якім невідомий автор, ставши в обороні вчености П. Могили, пише : «Per summum nefas vituperatur. Varo-nem enim praeceptorem habebat eminentissimum». (He слушно ганять його (П. Могилу, -- А. Ж.), бо Барон був його знаменитим учителем) 39). Стараючись встановити зв'язок між схоластикою Заходу і схоластикою України на підставі зв'язків П. Могили з Францом Бароном і Декартом в 1609 p., В. Шурат ось так пояснюс свою гіпотезу: « Може й патріотичні мотиви велять біографам подавати П. Могилу за ученика Паризької Сорбонни -- того Могилу, що після смерти свого батька, опускаючи Францію, міг мати найвище 12 літ віку. Тому, що П. Могила, бувши у Франції, міг вчитися в якійсь колегії, які стягали до себе поважне число заграничної молодіжі. Одною ж таких колегій, що діяльністю своїх професорів тробувала конкурувати навіть з підтоптаною потрохи Сорбонною, була єзуїтська колегія «Ля Флеш», де вчився Декарт і де вчителем був патер Барон...» 40). Однак і сам Шурат не певний в цьому, тому уважає, що тільки докладна студія творів П. Могили та філософічних поглядів Могилянської колегії могли б підтвердити цю гіпотезу.
Погляд Б. Шурата поділяв і М. Грушевський 41). За останній час до цісї гіпотези приєдналися єп. Сильвестр Гаевський42) і І. Власовський; останній подає такі додаткові пояснення: «П. Могила подорожував., по Західній Европі, побіраючи вищу освіту в закордонних університетах, між другими і в Сорбоннському Університеті (Париж:), де добре запізнався з латинським богословієм» 43). За старою традицією притримувався цісї гіпотези і російський історик А. Карташев, твердячи, що після школи Львівського братства, П. Могила відвідував польську Академію в Замості: «По зв'язках його сім'ї з польською аристократією, Петро продовжував свою освіту і заграницею, в Голландії і в Парижі» 44).
Вже менш певно про паризькі студії згадує Н.П. Василенко 45), а за ним і ряд інших істориків. Нині більшість дослідників відкидає гіпотезу про паризькі студії Петра Могили і це на під-ставі розшуків. До цієї категорії зараховуємо М. Віллера4б), І. Борщака 47), Т. Йонеску; останній пише: «Знання латинської мови не є трудністю, яку не можна б розв'язати без гіпотези подорожі до Парижу» 48). Тому він скоріше уважає, що цю мову Могила вивчив у одній з польських шкіл. Це саме твердить Г. В. Флоровський : свої студії Могила мав закінчити в Академії За-мойського, припускаючи також, що він перебував короткий час на студіях у Голляндії49). Цісї самої тези притримується і сучасна совєтська історіографія; Е. Мединський так обґрунтовує її: «Навряд чи він навчався в якому-небудь закордонному університеті: адже ж навчання в університеті в ті часи вимагало багатьох років (6-8 і більше), Петро Могила вже в 20-22-річному віці був офіцером польських військ. Коли ж він встиг навчатися в університеті? Адже ж не вступив він до університету 12-13-річним хлоп-чиком! Якби він здобув освіту за кордоном (а особливо у Парижі!), про це обов'язково сказали б його «сподвижники». які підлесливо відзначали у численних панегіриках вигадані позитивні якості Петра Могили» 50).
Підсумовуючи вищеподані спроби дати відповідь в справі освіти П. Могили, ми приходимо до переконання, що початкову освіту він здобув у колі учителів Львівської братської школи в родинній обстановці, або в самій школі, цю освіту згодом завершив у вищих школах в Польщі і Західній Европі. Натомість немає ні-яких даних, які потверджували б студії в паризькій Сорбонні. Опанувавши досконало тодішню українську, польську, румунську, латинську і грецьку мови, здобувши світську загальну освіту, а згодом і релігійну, П. Могила був належно підготований, щоб згодом не тільки бути одним з найвизначніших організаторів і реформаторів освіти в Україні, але також безпосередньо взяти участь у створенні висококваліфікованих студій у релігійно-церковній ділянці.
Опікунство
У тодішньому суспільстві існував звичай, що молода людина, після закінчення освіти, поступала на двір одного з магнатів, де здобувала знання з військового («рицарського») мистецтва та шляхетних звичок, де перебувала кілька років. У випадку сироти магнати брали на себе обов'язок опікуна, покровителя і захисника молодої людини. Під опікою свосї матері Петро Могила переїхав 1607 р. на Західні Українські Землі, де здобув початкову ос-віту, яку згодом доповнив у Західній Европі. Після повороту до Польщі, опікуном Петра Могили був коронний канцлер і гетьман Станіслав Жолкевський 51).
Роздумуючи над датою, коли П. Могила переселився до коронної Польщі, С. Голубев уважас, що: «це сталося уже після закінчення Могилою своєї освіти в заграничних університетах, «і що ми ледве чи можемо подавати цю дату раніше 1617 р. (саме коли митрополитові було б. двадцяти років)» 52).
Більшість дослідників уважають, що вплив Жолкевського -- людини щирої, безпосередньої, глибоко релігійної і патріотичної -- на молодого П. Могилу був позитивний 53). Про перебування Могили в резиденції Жовкви, більського воеводства, довідуємося з того факту, що тут він здобув собі деякі маєтки ще перед своїм церковним званням 54). Опікунство С Жолкевського тривало аж до його смерти 1620 p. під Цецорою, де турки вщент розбили польські війська. Треба припускати, що П. Могила, як старшина польської армії, брав участь разом зі своїлт опікуном у цій битві і належав до числа тих небагатьох щасливців, яким вдалося врятуватися. Про цю подію не згадують панегіристи Могили тому, що ця битва була великою поразкою 55).
Про участь П. Могили у битві під Хотином 1621 р. є вже достовірні джерельні дані. Це й є перша в хронологічному порядку вістка про життя П. Могили, про яку згадують всі біографи.
Після смерти С. Жолкевського Могила був повнолітнім, але мав за протектора польського гетьмана Хоткевича, з яким брав участь у Хотинській битві. Історики згадують, що П. Могила уживав усіх своїх впливів, щоб довести полякам льояльне ставлення молдаван до Польщі, бо до них створилось серед польських частин недовір'я і ворожість 56). Інший тогочасний документ про Хотинську битву згадує, що Могила виказував «охоту до услуг Речі-посполитої проти султана Османа, царя турецького, головного ворога Речіпосполитої і всього християнства» 57).
Про участь Могили в битві під Хотином згадує і румунська історіографія; у виданій румунською Академією історії пишеться: «В польському війську перебував претендент на трон Молдавії, призначений продовжувати на посту воєводи Могилянську політику. Ним був Петро Могила, син Симеона... З малим власним відділом, П. Могила пробивався в північній частині держави (Молдавії -- А. Ж.), постійно добиваючись, щоб поляки не грабували молдаван» 58).
У цій битві під Хотином, в якій вирішальну ролю відіграло українське козацтво під проводом гетьмана П. Сагайдачного, молодий Петро Могила «побачив техніку й лицарське завзяття українського козацтва. В цім великім військовім герці щось особливо мало діткнути вразливу молоду натуру господаревого сина і вплинути на користь українського народу, що витворив таку могутню й завзяту козацьку силу та наділив її таким талановитим керівником» 59).
Відкидаючи твердження деяких дослідників, які в польських поразках у війні проти турків вбачали причину вступления П. Могили в чернечий стан, Т. Йонеску твердить, що не можливо « уважати, що шлях Цецори і Хотину був для нього шляхом Дамаску. Ці дві події були вирішальними можливо в тому розумінні, що вони вивершили певну еволюцію, яка розвивалася поступово. Це можливо. Але П. Могила, який часто говорив про себе і про свою родину, ніколи не відзначав ці події як вирішальні і не представив їх як відкриття шляху його призначення» 60).
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34
