На відміну від доставлення, адміністративне затримання може застосовуватися міліцією не за будь-яке адміністративне правопорушення, а лише за деякі з них, перераховані в ст. 262 КпАП, - при вчиненні дрібного хуліганства, порушення порядку організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій, при поширюванні неправдивих чуток, вчиненні злісної непокори законному розпорядженню чи вимозі працівника міліції, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, а також військовослужбовця чи образи їх, публічних закликів до невиконання вимог працівника міліції, при прояві неповаги до суду, порушення правил про валютні операції, правил обігу наркотичних засобів або психотропних речовин, незаконного продажу товарів або інших предметів, торгівлі з рук у невстановлених місцях, при розпиванні спиртних напоїв у громадських місцях чи появі у громадських місцях у п'яному вигляді, що ображає людську гідність і громадську мораль, у випадках, коли є підстави вважати, що особа займається проституцією, при порушенні правил дорожнього руху, правил полювання, рибальства і охорони рибних запасів та інших порушень законодавства про охорону і використання тваринного світу, а також в інших випадках, прямо передбачених законами України.

На думку дисертанта, наведена норма закону не відповідає потребам практики припинення адміністративних проступків, міліція повинна мати право застосовувати адміністративне затримання в усіх випадках, коли на неї покладається складення протоколів про ці проступки (ст. 255 КпАП). Оскільки з цією метою допускається доставлення порушника, логічно було б передбачати його затримання на певний час, необхідний для складення протоколу. Адже без цього скласти протокол практично неможливо. Нинішнє ж законодавство про адміністративні правопорушення не допускає затримання осіб, які вчинили, наприклад, дрібне розкрадання, незаконний посів або вирощування олійного маку чи конопель тощо, хоча не викликає сумніву необхідність встановлення права на його застосування в цих випадках.

Закон «Про міліцію» (п. 5 ст. 11) не дає переліку адміністративних правопорушень, при вчиненні яких осіб може бути затримано, крім цього передбачається затримання з метою розгляду справи по суті. Ця норма не співпадає з правилами ст. 262 КпАП, хоча її зміст більше відповідає потребам практичної діяльності міліції з охорони правопорядку.

Необхідно підкреслити, що адміністративне затримання полягає в утриманні особи в приміщенні міліції як з поміщенням до кімнати для затриманих, так і без такого. Якщо порушник поміщується до спеціальної кімнати для затриманих, то перед цим має бути проведено його особистий огляд і огляд речей з метою вилучення заборонених або які можуть бути речовими доказами.

Адміністративне затримання суттєво обмежує права громадян, у зв'язку з чим важливе точне додержання його строків. Як правило, воно не може перевищувати трьох годин. Це загальна норма, а затримання на такий строк в літературі називають загальним [147]Бахрах Д.Н. Административная ответственность граждан в СССР. - С. 144.[147]. Воно і на практиці значно переважає випадки більш тривалого затримання - понад 80 % від загальної кількості. Більш тривалі строки адміністративного затримання може бути встановлено тільки законодавчими актами. Так, п. 5 ст. 11 Закону «Про міліцію» передбачає можливість затримання порушника на строк до трьох діб, якщо необхідно встановити його особу або з'ясувати обставини правопорушення. Правда, з метою встановлення додаткових гарантій забезпечення прав громадян в цих випадках про затримання вимагається повідомити прокурора протягом 24 годин. Разом з тим незрозуміло, чи потрібно повідомляти прокурора про затримання на строк, який не перевищує доби, тобто коли виникає такий обов'язок. На думку дисертанта, повідомляти прокурора про адміністративне затримання необхідно у всіх випадках, коли воно перевищує 3 години. Це буде відповідати загальним положенням регулювання адміністративного затримання. Варто зазначити, що затримання осіб, які вчинили адміністративні проступки, на строк, більший за добу, застосовується міліцією дуже рідко.

Крім загального правила, ч. 3 ст. 263 КпАП передбачає випадки, коди допускається затримання порушника до розгляду справи. Це вчинення дрібного хуліганства, злісної непокори, публічних закликів до невиконання вимог працівника міліції, виявлення неповаги до суду (справи розглядається протягом доби), порушення порядку організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій, торгівлі з рук у невстановлених місцях (розглядаються протягом трьох діб). Варто зазначити, що в Законі «Про міліцію» із перерахованих випадків вказано лише на злісну непокору, що звичайно, не можна визнати правильним.

У випадках, коли справу має бути розглянуто протягом доби, викликає труднощі адміністративне затримання правопорушників у вихідні дні, вірніше, в перший вихідний, тому що більшість таких справ розглядають судді, у яких два вихідні дні. Логічне тлумачення ст. 277 КпАП, яка регулює строки розгляду справ про адміністративні правопорушення, дозволяє зробити висновок про те, що перебіг цього строку починається а моменту одержання справи відповідним органом. Прості математичні підрахунки дозволили дослідникам встановити, що загальний строк адміністративного затримання в цьому випадку має бути не більшим ніж 48 годин [247]Клюшниченко А.П. Меры административного принуждения, применяемые милицией. - С. 65.[247]. Але в Інструкції з організації роботи чергової частини міськрайліноргану (п. 4.4.2.7) строк затримання в таких випадках обмежується добою, те саме твердять деякі автори [240]Калаянов Д.П., Остюченко С.М., Аносенков А.А. Правова регламентація адміністративного затримання правопорушників міліцією України. Вид. 2-е, доп. - С. 17.[240], хоча це, на думку дисертанта, не відповідає вимогам ст.ст. 263 і 277 КпАП.

Ще один виняток КпАП передбачає для затримання осіб, які порушили правила обігу наркотичних засобів і психотропних речовин. Їх може бути затримано на строк до трьох годин для складання протоколу, а в необхідних випадках для встановлення особи, проведення медичного огляду, з'ясування обставин придбання вилучених наркотичних засобів і психотропних речовин та їх дослідження - до трьох діб з повідомленням про це письмово прокурора протягом двадцяти чотирьох годин з моменту затримання або на строк до десяти діб з санкції прокурора, якщо правопорушники не мають документів, що посвідчують їх особу. Разом з тим залишається незрозумілою підстава затримання в цьому випадку, зокрема, чи слід відносити до таких випадків порушення ст. 1062 КпАП (незаконні посів та вирощування олійного маку чи конопель).

Строк адміністративного затримання обчислюється, як правило, з моменту доставлення порушника. Закон не встановлює порядок обчислення строку у випадках, коли особа спочатку доставляється в штаб громадського формування з охорони громадського порядку чи в інше приміщення, а вже потім - в міліцію. Ми підтримуємо висловлену в літературі думку про те, що моментом затримання в цих випадках необхідно вважати перше доставлення [255]Кодекс Украины об административных правонарушениях (научно-практический комментарий). - С. 868.[255].

Особливий порядок обчислення строку адміністративного затримання встановлено для правопорушників, які перебувають у стані сп'яніння. Час їх перебування до витвереження в приміщенні органу внутрішніх справ в строк адміністративного затримання не зараховується, цей строк обчислюється лише з моменту витвереження зазначених осіб.

Як видно з викладеного, в правовому регулюванні строків адміністративного затримання до нашого часу існує певна плутанина. Нагадаємо, що в ст. 29 Конституції України встановлено ряд гарантій для осіб, підданих арештові у зв'язку з підозрою у вчиненні злочину. Обґрунтованість тримання під вартою в цьому випадку протягом трьох діб має бути перевірена судом. Осіб же, затриманих за вчинення адміністративних проступків, можна тримати під тою ж вартою до розгляду справи, повідомивши лише про це прокурора, причому це стосується навіть правопорушень, за вчинення яких не може бути застосовано адміністративний арешт. На думку дисертанта, в КпАП ці положення слід впорядкувати, передбачивши застосування адміністративного затримання на строк, який перевищує три години, виключно в разі можливості застосування за вчинений проступок стягнення у вигляді адміністративного арешту.

Про адміністративне затримання обов'язково має складатися протокол, який, крім виконання функції джерела доказів у справі про адміністративне правопорушення, забезпечує також законність і обґрунтованість застосування цього заходу припинення. Зміст протоколу визначено в ст. 261 КпАП, згідно з якою в ньому зазначаються час і місце складення, посада, прізвище, ім'я та по батькові особи, яка склала протокол, відомості про особу затриманого, час і мотиви затримання. Протокол підписується особою, яка його склала, і затриманим. Якщо ж останній відмовляється це зробити, в протоколі робиться відповідний запис.

Слід звернути увагу на той факт, що, встановлюючи необхідність викладення в протоколі про адміністративне затримання його мотивів, закон не розкриває поняття таких мотивів. Уявляється, що під мотивами затримання слід розуміти конкретні факти і обставини, що обумовлюють необхідність і правомірність адміністративного затримання особи в цьому конкретному випадку, тобто мотиви затримання опосередковують мету і підстави застосування цього заходу, які і необхідно зазначити в протоколі [108]Административная деятельность органов внутренних дел. Часть Общая. Учебник. Издание третье / Под ред. А.П.Коренева. - С. 244.[108].

В практичній діяльності міліції використовуються стандартні бланки такого протоколу, форму та зміст яких передбачено Інструкцією з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення, затвердженою наказом МВС України від 22 лютого 2001 року № 185. Варто зазначити, що в цих бланках вимагається наводити значно більше даних, ніж передбачено КпАП, тим самим створюються умови для правильного вирішення справи про адміністративне правопорушення. Разом з тим деякі дані дублюються в протоколах про адміністративне правопорушення і про адміністративне затримання. Усунення такого дублювання сприяло б підвищенню оперативності роботи міліції, економії її часу. Однак навіть ці доводи не дозволяють погодитись з пропозицією не складати в окремих випадках протокол про затримання, обмежуючись записом у книзі обліку затриманих міськрайліноргану [309]Матвеенков А.С. Производство по делам об административных правонарушениях (составление процессуальных документов): Учеб. пособие. - Караганда, 1989. - С. 18.[309].

Крім складення протоколу, закон покладає на міліцію ще деякі обов'язки, пов'язані а адміністративним затриманням громадян. Мається на увазі повідомлення відповідних суб'єктів про місце перебування особи. Частина 2 ст. 261 КпАП передбачає, що про місце перебування особи, затриманої за вчинення адміністративного правопорушення, негайно повідомляються її родичі, а на її прохання - також власник відповідного підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган. На думку дисертанта, винятком із зазначеного правила мають бути випадки, коли затриманий не бажає, щоб про його затримання були повідомлені родичі. Про таке небажання має робитися запис в протоколі.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50, 51, 52, 53, 54, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63, 64, 65, 66, 67