Таким чином, тут ми підійшли до обґрунтування доцільності існування інституту звільнення від адміністративної відповідальності. Варто звернути увагу на те, що КпАП передбачає таку можливість, так би мовити, на двох рівнях. Перш за все, певні категорії осіб звільнив від цієї відповідальності сам законодавець. Маються на увазі випадки відповідальності за адміністративні правопорушення неповнолітніх та осіб, на яких поширюється дія дисциплінарних статутів. До перших, відповідно до ст. 13 КпАП, за більшість проступків застосовуються не адміністративні стягнення, а заходи впливу виховного характеру. Військовослужбовці, призвані на збори військовозобов'язані, працівники органів внутрішніх справ несуть відповідальність за адміністративні проступки (за деякими винятками) за дисциплінарними статутами, тобто дисциплінарну відповідальність (ст. 15 КпАП). Може виникнути запитання щодо останньої категорії осіб, адже йдеться про заміну одного виду відповідальності на інший, що в літературі одержало назву субститутної відповідальності [256]Кодекс Украинской ССР об административных правонарушениях: Науч.-практ. коммент. / В.С. Анджиевский и др. - К., 1991. - С. 39.[256], однак від адміністративної відповідальності ці особи все ж звільняються.

В другому випадку звільнення від адміністративної відповідальності здійснюється на рівні реалізації правових норм, тобто тут рішення приймається правозастосовником. Таких видів звільнення чинний КпАП передбачає чотири. Перш за все, йдеться, звичайно, про звільнення відповідно до статей 21 і 22 - з передачею матеріалів на розгляд громадськості або із оголошенням усного зауваження. Крім цього є ще два види звільнення, про які в літературі частіш за все не згадується. Це знову ж таки звільнення від адміністративної відповідальності неповнолітніх віком від 16-ти до 18-ти років із застосуванням до них заходів виховного впливу, а також передача матеріалів для застосування заходів дисциплінарного впливу до осіб, на яких поширюється дія дисциплінарних статутів, в тих випадках, коли і ті, й інші підлягають адміністративній відповідальності на загальних підставах. Мова йде саме про звільнення від адміністративної відповідальності, оскільки посадова особа, яка вирішує справу, може і реально застосувати адміністративне стягнення, тобто закон наділяє правом прийняття рішення саме її. Причому, слід підкреслити, що прийняття подібного рішення - це не обов'язок, а право суб'єкта адміністративної юрисдикції.

В усіх перерахованих випадках звільнення від адміністративної відповідальності слід розглядати як пом'якшення відповідальності порушника (до неповнолітнього замість адміністративного стягнення застосовується виховний захід, до військовослужбовця - захід дисциплінарного впливу, відповідно до ст. 21 КпАП - захід громадського впливу, відповідно до ст. 22 - усне зауваження). У зв'язку з цим відповідна посадова особа має врахувати всі обставини справи, особу порушника тощо (тобто обставини, зазначені в ст. 33 КпАП). Лише в сукупності всі з'ясовані фактори дозволять відповісти на запитання, чи доцільно звільняти порушника від адміністративної відповідальності. Очевидно, що таке рішення має бути прийнято на стадії розгляду справи, коли буде встановлено зазначені обставини.

В літературі підставами звільнення від адміністративної відповідальності було названо крайню необхідність, необхідну оборону і неосудність [454]Ярмакі Х.П., Остюченко С.М. Адміністративне право України (загальна частина). Наочний посібник у схемах. - Одеса, 2002. - С. 62.[454], з чим важко погодитись. Перераховані обставини в КпАП визнаються такими, що виключають адміністративну відповідальність, тобто відповідальність саме відсутня відповідно до закону. Питання ж про звільнення від адміністративної відповідальності вирішує суб'єкт адміністративної юрисдикції на власний розсуд, він може як звільнити від відповідальності, так і реально притягти до неї.

Слід звернути також увагу на юридичну природу усного зауваження, яке виноситься в четвертому виді звільнення від адміністративної відповідальності, коли його підставою є малозначність проступку. В літературі було висловлено думку про те, що оголошення усного зауваження - це не звільнення від адміністративної відповідальності, а застосування її в іншій формі [300]Малеин Н.С. Правонарушение: понятие, причины, ответственность. - М., 1985. - С. 178.[300]. При цьому не враховується той факт, що накладення адміністративного стягнення тягне конкретні юридичні наслідки, які оголошення усного зауваження не викликає.

Звільнення від адміністративної відповідальності необхідно відрізняти від звільнення від відбування адміністративного стягнення. В першому випадку справа не доходить навіть до накладення стягнення, тоді як у другому стягнення частково вже виконано. В КпАП закріплено лише один подібний випадок - скорочення строку позбавлення спеціального права (ст. 320). На думку дисертанта, це правило доцільно поширити також на деякі інші адміністративні стягнення, виконання яких триває певний строк (наприклад, адміністративний арешт, тим більше, що передбачається збільшення його строку). Особливо актуально це у зв'язку із розробкою проекту нового КпАП, в якому пропонується запровадити ряд нових стягнень.

В адміністративно-юрисдикційній діяльності міліції досить часто виникають ситуації, коли одночасно розглядаються справи про вчинення кількох проступків однією і тією ж особою, тобто вирішується питання про поглинання чи приєднання адміністративних стягнень. Варто зазначити, що класичного поглинання чи приєднання, як це передбачає кримінальний закон, адміністративне законодавство не знає. В ст. 36 КпАП визначено, що в разі вчинення двох або більше адміністративних правопорушень стягнення накладається за кожен проступок окремо. Такий порядок застосування стягнень обумовлений тим, що справи про адміністративні правопорушення однієї і тієї ж особи вирішують частіш за все різні посадові особи навіть в системі міліції в межах своєї підвідомчості. Ситуація змінюється, якщо справи про кілька адміністративних проступків розглядає одна посадова особа. В таких випадках накладається одне основне стягнення в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених.

Для забезпечення законності застосування міліцією заходів впливу за адміністративні правопорушення дуже важливе чітке регулювання різних строків: давності притягнення до адміністративної відповідальності, а також погашення адміністративних стягнень.

Строки, після закінчення яких виключається накладення адміністративних стягнень, встановлено в ст. 38 КпАП. В цих випадках, згідно з п. 7 ст. 247 КпАП, не може бути розпочато провадження в справі, а розпочате підлягає закриттю, тобто зазначений строк ніким продовжено бути не може, будь-які дії щодо притягнення особи до відповідальності після його закінчення має бути припинено. За загальним правилом адміністративне стягнення може бути накладено не пізніше, ніж через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - два місяці з дня його виявлення. Таким чином, для більшості правопорушень точкою відліку строку давності притягнення до адміністративної відповідальності є день вчинення правопорушення. При триваючому правопорушенні початок перебігу давнісного строку визначається по-іншому. Точкою відліку тут є момент виявлення проступку. Це пояснюється характером триваючих правопорушень. Вони вчиняються протягом більш-менш тривалого часу, характеризуються безперервним здійсненням єдиного діяння. До них може бути віднесено, наприклад, зберігання наркотичних засобів в невеликих розмірах, проживання без паспорта тощо.

На практиці часто трапляються випадки, коли за фактом правопорушення спочатку ставиться питання про порушення кримінальної справи, але згодом приймається рішення про відмову в її порушенні або про закриття вже порушеної кримінальної справи. Якщо в діях правопорушника є ознаки адміністративного проступку, стягнення може бути накладено не пізніше, ніж через місяць з дня прийняття такого рішення (ч. 2 ст. 38 КпАП). Скорочений строк при цьому починає спливати з моменту прийняття постанови про відмову в порушенні або про закриття кримінальної справи.

Накладення адміністративного стягнення тягне для порушника певні несприятливі юридичні наслідки, в чому виявляється його каральний характер. По-перше, повторне протягом року вчинення однорідного правопорушення, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, визнається обставиною, яка обтяжує адміністративну відповідальність, про що вище вже згадувалось. По-друге, законодавство про адміністративні правопорушення досить часто розглядає повторність як кваліфікуючу обставину. У зв'язку з цим ст. 39 КпАП встановлює строк, після закінчення якого особа вважається такою, що не була піддана адміністративному стягненню. Цей строк обчислюється з моменту закінчення виконання адміністративного стягнення і становить один рік. З цього загального правила існує ряд винятків. Так, в багатьох статтях КпАП мова йде про повторне вчинення правопорушення протягом року після накладення стягнення, тобто з моменту винесення відповідної постанови. Причому, цих винятків настільки багато, що загальне правило вже саме стало винятком.

Для визнання особи такою, що не була піддана адміністративному стягненню, не потрібне видання якогось спеціального документа. Стягнення погашається автоматично після закінчення річного строку і за умови невчинення протягом цього строку нового адміністративного проступку. Якщо ж особа вчинить нове правопорушення до погашення стягнення за попереднє, перебіг строку переривається. Давність в цих випадках починається з моменту закінчення виконання адміністративного стягнення, призначеного за знову вчинений проступок.

4.3 Адміністративні проступки, справи про які підвідомчі міліції, проблеми їх кваліфікації

Адміністративно-юрисдикційна діяльність міліції спрямована, як зазначалося, на реалізацію визначених законодавством завдань щодо боротьби з адміністративними правопорушеннями. Для того щоб вести таку боротьбу, необхідно мати відповідні знання про сутність та види цих правопоршень, їх юридичні ознаки, відмінності одне від одного та від інших протиправних діянь тощо. Міліція наділена дуже широкими юрисдикційними повноваженнями, досить зазначити, що ст. 222 КпАП України до них відносить розгляд справ про адміністративні проступки, відповідальність за вчинення яких передбачена 43 статтями КпАП. Більші повноваження щодо розгляду справ в наш час має тільки суд. Зазначені адміністративні проступки може бути вчинено в найрізноманітніших сферах, вони відрізняються один від одного за багатьма ознаками, що дозволяє об'єднати їх в певні групи і підгрупи.

Варто зазначити, що в літературі наводяться класифікації адміністративних проступків, справи про які підвідомчі міліції, проте вони, як правило, повторюють побудову Особливої частини розділу ІІ КпАП [105]Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ. Загальна частина: Підручник / За заг. ред. І.П.Голосніченка і Я.Ю.Кондратьєва. - С. 144-155; [239]Калаянов Д.П. Административно-юрисдикционная деятельность органов внутренних дел: Учеб. пособие. - С. 83-120.[105; 239], хоча структура цієї частини, на думку дисертанта, не відзначається чіткою логікою, зокрема, склади проступків, які мають єдиний родовий об'єкт, часто поміщено в різні глави. У зв'язку з цим виникає потреба класифікувати зазначені проступки за іншими критеріями, які б дозволили з'ясувати їх сутність та особливості.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50, 51, 52, 53, 54, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63, 64, 65, 66, 67