І все ж звернемо увагу на проблему закріплення в законі поняття форм вини. Визначення форм вини як в чинному КпАП, так і в згаданому проекті сформульовано не зовсім вдало, вони, на думку дисертанта, потребують перегляду. Передусім це стосується визначення необережності, оскільки в ньому в основу покладено ставлення порушника до шкідливих наслідків свого діяння. Однак, зміст переважної більшості адміністративних проступків полягає в порушенні тих чи інших загальнообов'язкових правил, незалежно від того, чи настали внаслідок цього якісь конкретні шкідливі наслідки. Тому для визначення форм вини за основу має братися ставлення порушника до діяння та усвідомлення ним його протиправності. А.С. Васильєв чомусь розглядає необережність як стан правопорушника, коли він не усвідомлює суспільно небезпечного характеру своїх дій, хоча міг і повинен був це зробити [168]Васильев А.С. Административное право Украины (общая часть). Учебное пособие. - С. 207.[168], що не відповідає визначенню необережності, закріпленому в ст. 11 КпАП.

Крім вини, як зазначалося, суб'єктивна сторона адміністративного проступку включає мету і мотив. В окремих адміністративних правопорушеннях цим елементам приділяється вирішальна роль, оскільки без їх виділення неможливо правильно кваліфікувати правопорушення, обрати вид і форму відповідальності, визначити захід стягнення. Незалежно від того, чи є мотив і мета обов'язковими ознаками для конкретного адміністративного проступку, встановлення цих елементів суб'єктивної сторони має важливе значення, оскільки воно додатково характеризує особу правопорушника, і отже, сприяє правильному визначенню заходу адміністративного стягнення.

Суб'єктом правопорушення є той, хто його вчинив, тобто виконав описаний у законі склад конкретного адміністративного проступку. Важливо відзначити, що в адміністративному законодавстві дотепер однозначно питання про види суб'єктів адміністративної відповідальності і можливості визнання такими юридичних осіб, на жаль, не вирішено. Дія норм КпАП України поширюється тільки на фізичних осіб - громадян України, іноземців і осіб без громадянства. До юридичних осіб жодне його положення застосовано бути не може, на чому спеціально наголосив Конституційний Суд України в рішенні у справі за конституційним зверненням відкритого акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» щодо офіційного тлумачення положень пункту 22 частини першої статті 92 Конституції України, частин першої, третьої статті 2, частини першої статті 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення (справа про відповідальність юридичних осіб) від 30 травня 2001 р. [39]Рішення Конституційного Суду України від 30 травня 2001 р. у справі за конституційним зверненням відкритого акціонерного товариства “Всеукраїнський Акціонерний Банк” щодо офіційного тлумачення положень пункту 22 частини першої статті 92 Конституції України, частин першої, третьої статті 2, частини першої статті 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення (справа про відповідальність юридичних осіб) // Вісник Конституційного Суду України. - 2001. - № 3.[39]

Що стосується регулювання адміністративної відповідальності індивідуальних суб'єктів, то значний інтерес становить визначення загальних і специфічних ознак такого суб'єкта. Під загальними розуміються такі ознаки, якими має володіти будь-як особа, яка піддається адміністративному стягненню. Ці ознаки (вік, осудність) закріплені статтями Загальної частини розділу ІІ КпАП. В Особливій же його частині містяться тільки особливі, спеціальні ознаки суб'єкта.

Спеціальні ознаки відображають особливості праці, службового становища (посадова особа, працівник підприємства торгівлі, керівник та ін.); минулу протиправну поведінку (особа, що перебуває під наглядом, особа, яка притягалася до адміністративної відповідальності, злісний правопорушник); інші особливості правового статусу громадян (військовозобов'язаний, водій, іноземець тощо).

Ознаки загального і спеціального суб'єкта включені до складу проступку. Але поряд з ними називається значне число обставин, які характеризують суб'єкта правопорушення, але не входять до складу. В цю групу особливих ознак (які не входять до структури складу) включаються ті, які характеризують місце служби (роботи), вік, стан здоров'я, відсутність українського громадянства, виконання депутатських обов'язків тощо. Для узагальнення зазначених ознак Д.Н. Бахрах пропонує використовувати спеціальне поняття «особливий суб'єкт адміністративної відповідальності». Особливий суб'єкт має властивості, які не включаються до складу проступку, але впливають на розмір і вид стягнення, порядок його застосування [147]Бахрах Д.Н. Административная ответственность граждан в СССР. - С. 59.[147]. У зв'язку з цим важливим є визначення в законі особливостей адміністративної відповідальності неповнолітніх, посадових осіб, осіб, на яких поширюється дія дисциплінарних статутів, іноземців і осіб без громадянства, а також ряду інших суб'єктів.

Вчення про адміністративний проступок та його склад, як справедливо підкреслює О.І. Остапенко, в адміністративно-юрисдикційній діяльності міліції важливе, перш за все, з огляду на необхідність боротьби з цими проступками, охорони відповідних суспільних відносин, на які вони посягають, а також здійснення їх правильної кваліфікації. Правильна кваліфікація адміністративного проступку є вагомим елементом дотримання законності в юрисдикційній діяльності міліції і гарантує прийняття справедливого рішення по справі. Якщо дії особи не підпадають під ознаки відповідного складу адміністративного делікту, то справа щодо нього має бути припинена [333]Остапенко О.І. Адміністративна деліктологія: соціально-правовий феномен і проблеми розвитку. - С. 218-219.[333].

4.2 Адміністративні стягнення, які застосовуються міліцією, їх сутність, види і загальні правила накладення

Адміністративні стягнення становлять третю, останню складову адміністративного примусу, реалізація повноважень щодо їх застосування складає серцевину адміністративно-юрисдикційної діяльності міліції. Адміністративні стягнення відрізняються від двох інших видів заходів адміністративного примусу способом забезпечення правопорядку, відмінностями нормативної регламентації, метою, фактичними підставами, правовими наслідками та процесуальними особливостями застосування. Вони характеризуються стабільністю змісту і призначення, застосовуються лише до винних у вчиненні адміністративних проступків. Тому загальною їх особливістю є репресивний, каральний характер [185]Галаган И.А. Административная ответственность в СССР (государственное и материальноправовое исследование. - С. 230.[185]. В наш час існує чимало проблем як із закріпленням системи та видів адміністративних стягнень, так і визначенням їх мети, загальних засад та процедур застосування.

Насамперед важливо мати на увазі, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності, правовим наслідком адміністративного правопорушення. Воно застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами. Зазначену мету адміністративного стягнення, на думку дисертанта, слід вважати спеціальною, вона одержала офіційне визначення в ст. 23 КпАП. Проте в літературних джерелах ця мета розглядається значно ширше. Так, В.К. Колпаков до мети відносить також захист правопорядку, припинення протиправного стану і відновлення порушених проступком юридичних відносин [266]Колпаков В.К. Адміністративне право України: Підручник. - С. 297, 299.[266], іноді йдеться про припиняючу, відновну і компенсаційну мету стягнень [255]Кодекс Украины об административных правонарушениях (научно-практический комментарий) / Под общ. ред. А.С. Васильева. - С. 81.[255]. Л.В Коваль розглядає цю мету ще ширше, на його думку, її становлять припинення протиправного вчинку, відновлення правовідносин, порушених проступком, виправлення, виховання порушника, попередження можливих нових проступків, компенсація завданих проступком збитків [250]Коваль Л. Адміністративне право України: Курс лекцій (Загальна частина). - С.114.[250]. Проте, як уявляється, адміністративним стягненням мета припинення правопорушень, виправлення порушника і відновлення правовідносин не властива.

Окремо необхідно зупинитися на такій властивості адміністративного стягнення як кара, покарання порушника. Погоджуючись з думкою Л.В. Коваля про те, що каральна спрямованість є центральним об'єднавчим чинником для всіх адміністративних стягнень, а останні виступають як форми адміністративного покарання, що знаходить вираження у тих чи інших невигідних наслідках карального змісту [250]Там само.[250], слід також підтримати позицію тих авторів, які вважають кару, покарання не метою, а функцією адміністративного стягнення [110]Административная ответственность в СССР / Под ред. В.М. Манохина и Ю.А. Адушкина. - С. 103; [255]Кодекс Украины об административных правонарушениях (научно-практический комментарий) / Под общ. ред. А.С. Васильева. - С. 79.[110; 255]. Адміністративне стягнення саме собою є покаранням, мірою відповідальності, виконуючи каральну функцію, воно виховує громадян і попереджає вчинення нових правопорушень, оскільки мета - це бажаний результат впливу. Тому щодо каральної властивості стягнення можна зробити висновок, що точніше буде називати його метою не покарання, а, так би мовити, стан покараності особи.

Отже, покарання, властиве адміністративному стягненню, - не самоціль, воно є необхідним засобом виховання порушників і попередження правопорушень [266]Колпаков В.К. Адміністративне право України: Підручник. - С. 297.[266]. Головна ж мета цього стягнення - виховання порушника, тобто формування у нього звички законослухняної поведінки. Виховний вплив на порушника справляє як сам факт накладення на нього адміністративного стягнення, так і спеціальні виховні заходи, які застосовуються до нього під час виконання деяких стягнень. Наприклад, з особами, підданими адміністративному арешту, проводяться різні бесіди тощо.

При цьому кінцева мета застосування адміністративного стягнення полягає в тому, щоб ні порушник відповідних правових норм, ні інші особи не вчиняли більше адміністративних проступків, тобто щоб забезпечити загальну і спеціальну превенцію правопорушень, кожна з яких виконує певну соціально корисну функцію. Спеціальна превенція полягає в тому, що адміністративне стягнення, впливаючи на конкретного правопорушника, спонукає його не вчиняти правопорушення в майбутньому. А загальна превенція характеризується тим, що сприяє вихованню не тільки самого правопорушника, але і осіб, які його оточують [255]Кодекс Украины об административных правонарушениях (научно-практический комментарий) / Под общ. ред. А.С. Васильева. - С. 81.[255]. При цьому слід додати, що мета запобігання вчиненню нових правопорушень з боку як правопорушника, так і оточуючих досягається головним чином завдяки настрашці, яка утримує нестійких осіб від вчинення адміністративних проступків. Вірно також і те, що завдання попередження правопорушень деякі стягнення розв'язують не тільки своїм виховним впливом, а й позбавленням правопорушника можливості знову порушити закон, тому треба розрізняти заходи, що мають тільки виправно-виховний вплив (наприклад, попередження, штраф) і заходи, які поряд з виправно-виховним впливом створюють умови, що виключають можливість вчинення нових правопорушень (позбавлення права) [266]Колпаков В.К. Адміністративне право України: Підручник. - С. 297-298.[266].

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50, 51, 52, 53, 54, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63, 64, 65, 66, 67