Конкретизуються зазначені та інші повноваження міліції в КпАП України. Найважливішою тут є ст. 222, якою встановлено перелік адміністративних проступків, справи про які розглядають посадові особи міліції. До них віднесено справи про порушення громадського порядку, порушення правил паспортної системи, правил перебування в Україні і транзитного проїзду через територію України іноземців і осіб без громадянства, правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті та деякі інші правопорушення. Як видно з наведеного переліку одних лише груп адміністративних проступків, міліція вирішує значну частину справ про них.

Варто звернути увагу на те, що із прийняттям Закону від 5 квітня 2001 р. „Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо відповідальності за порушення правил дорожнього руху”, необґрунтовано, на думку дисертанта, було звужено повноваження міліції щодо боротьби з порушеннями правил дорожнього руху, значно зменшено її можливості щодо профілактики та припинення цих порушень. Цим Законом було запроваджено судовий розгляд справ про більшість порушень правил дорожнього руху. Підтримуючи загалом застосування судової процедури вирішення справ про адміністративні проступки, доцільність і ефективність такого кроку, на думку дисертанта, є сумнівною.

Перш за все, не про всі порушення правил дорожнього руху справи розглядаються в судах, тобто вирішення цього питання є непослідовним, а, отже, половинчатим. Прийняття зазначеного Закону, як відомо, було здійснено під гаслом боротьби з корупцією в рядах працівників Державтоінспекції. Проте реально, враховуючи ряд обставин, а саме, що протоколи про ці порушення складають якраз зазначені працівники, КпАП дозволяє з метою складення протоколу здійснювати доставлення порушників в міліцію, їх адміністративне затримання тощо, а суди перевантажені розглядом кримінальних і цивільних справ, про що громадянам відомо, на думку дисертанта, прийнятий Закон не тільки не зменшив можливості для вчинення корупційних діянь, а, навпаки, скоріше сприяв їх поширенню. Зрозуміло, що ми далекі від того, щоб стверджувати про відсутність порушень закону з боку працівників міліції під час застосування адміністративних стягнень. Але, мабуть, це властиве не тільки міліції, а й іншим правоохоронним органам і навіть судам. Тому необхідно чітко уявляти, яка мета якими засобами досягається.

Тут варто звернути увагу ще на одне, більш загальне питання. Маються на увазі перспективи розвитку системи суб'єктів адміністративної юрисдикції. В ідеалі, зрозуміло, розглядати ці справи мають судді. Але для того щоб реально забезпечити такий стан справ, необхідно реформувати судову систему, чого поки-що не зроблено. Як наслідок, Верховна Рада прийняттям зазначеного Закону збільшила навантаження судів щорічно на мільйони справ про адміністративні проступки, не додавши їм при цьому жодної нової штатної одиниці.

Все ж, на думку дисертанта, навіть в перспективі необхідно залишити в ряді випадків позасудовий розгляд справ про адміністративні проступки. Інакше цей вид юридичної відповідальності перестане бути адміністративним, тобто таким, що реалізується в позасудовому порядку. Адже велика кількість і невелика шкідливість (кожного окремо) адміністративних проступків потребує порівняно простого порядку застосування заходів реагування. Це необхідно для швидкого дисциплінуючого впливу на винних з метою економії часу та сил як державних органів, так і самих порушників. До того ж, для виявлення порушень різних загальнообов'язкових правил частіш за все потрібні не юридичні, а спеціальні технічні, економічні, санітарні та інші знання. Іншими словами, в подібних випадках доцільний саме адміністративний порядок впливу. Такий порядок часто є не недоліком, а перевагою адміністративної відповідальності, особливо це стосується випадків накладення штрафу на місці вчинення проступку, коли порушник не заперечує застосованого стягнення. Інша справа - забезпечення законності реалізації адміністративної відповідальності, а також попередження корупції. Це має досягатися іншими засобами, а не фактичним скасуванням відповідальності.

З іншого боку, практика судового розгляду справ про порушення правил дорожнього руху, як свідчать публікації в засобах масової інформації, показала, що судді сприйняли факт передачі їм цих справ майже як приниження їх професійного статусу, оскільки вони мусять витрачати багато часу на справи, за результатами розгляду яких може бути накладено лише незначний штраф.

Окремі питання організації адміністративно-юрисдикційної діяльності міліції врегульовано також нормативними актами МВС України. Наприклад, наказом МВС від 22 лютого 2001 року № 185 затверджено Інструкцію з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення, наказом від 25 лютого 1994 р. № 91 - Інструкцію з організації провадження у справах про адміністративні порушення правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху.

Хоча міліція вирішує значну кількість справ про адміністративні проступки, все ж важливою особливістю її адміністративно-юрисдикційної діяльності є те, що домінуючим напрямком цієї діяльності є забезпечення громадського порядку і громадської безпеки. Адміністративно-правова їх охорона здійснюється і іншими державними органами, але міліція виконує цю діяльність спеціально, функціонально [248]Клюшниченко А.П. Организация административно-юрисдикционной деятельности органов внутренних дел в свете Основ законодательства СССР об административных правонарушениях: учеб. пособие. - С. 36.[248].

Характерною ознакою адміністративно-юрисдикційної діяльності міліції є також те, що в її системі значна кількість посадових осіб (О.П. Клюшниченко говорить про їх „множинність” або „плюралізм” [248]Там само.[248]) має адміністративно-юрисдикційні повноваження. Тобто до її здійснення тою чи іншою мірою причетна значна кількість працівників міліції [105]Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ. Загальна частина: Підручник / За заг. ред. І.П.Голосніченка і Я.Ю.Кондратьєва. - С. 140.[105]. В наш час правом розгляду справ про адміністративні проступки, застосування до винних осіб адміністративних стягнень відповідно до чинного законодавства наділені такі посадові особи міліції:

начальники та заступники начальників районних, міських, районних у містах відділів (управлінь) внутрішніх справ;

начальники та заступники начальників органів внутрішніх справ на транспорті, інших органів внутрішніх справ, прирівнених до районних, міських, районних у містах відділів (управлінь) внутрішніх справ;

начальники відділень міліції, що є в системі органів внутрішніх справ;

начальники лінійних пунктів міліції та інші працівники міліції, на яких покладено нагляд за додержанням відповідних правил користування засобами транспорту;

дільничні інспектори (старші дільничні інспектори) міліції;

начальники підрозділів Державної автомобільної інспекції та їх заступники, командири та заступники командирів окремих підрозділів дорожньо-патрульної служби, а також інші працівники Державтоінспекції, які мають спеціальні звання.

Найбільшими повноваженнями щодо розгляду тих чи інших видів справ наділено начальників та заступників начальників районних (міських) відділів і управлінь внутрішніх справ, хоча за абсолютною кількістю розглянутих справ лідирують посадові особи Державтоінспекції.

Крім того, значна частина посадових осіб міліції виконує великий обсяг дій юрисдикційного характеру на підготовчій стадії провадження, пов'язаних з виявленням події та дослідженням обставин правопорушення, складанням протоколу про адміністративне правопорушення та збиранням необхідних матеріалів для правильного і об'єктивного вирішення справи. Як зазначалося, до здійснення адміністративно-юрисдикційної діяльності тою чи іншою мірою причетна переважна більшість працівників ДАІ, чергових частин, служби дільничних інспекторів міліції, патрульно-постової служби, дозвільної системи, паспортних апаратів, Державної служби охорони та інших підрозділів [108]Административная деятельность органов внутренних дел. Часть Общая. Учебник. Издание третье / Под ред. А.П. Коренева. - С. 264.[108].

Окремо слід сказати про повноваження посадових осіб міліції щодо складання протоколів про адміністративні правопорушення. Протокол є єдиним процесуальним документом, який слугує підставою для подальшого провадження у справі про адміністративне правопорушення. Працівники міліції складають протоколи не тільки про правопорушення, розгляд справ про які віднесено до компетенції міліції, але і про значну кількість правопорушень, підвідомчих іншим суб'єктам адміністративної юрисдикції. Зокрема, за протоколами, складеними працівниками міліції, більшість справ розглядають судді районних (міських) судів та адміністративні комісії. Тобто в таких випадках міліція здійснює тільки певну частину необхідних юрисдикційних дій, як правило, забезпечувального характеру, без яких компетентні суб'єкти не змогли б розглядати і вирішувати ті чи інші справи [268]Комзюк А.Т. Адміністративно-юрисдикційні повноваження міліції // Вісник Львівського інституту внутрішніх справ: Збірник / Гол. ред. В.Л.Регульський. - Львів: Львівський інститут внутрішніх справ при НАВС України, 2000. - С. 242-246.[268].

В наш час міліція наділена правом застосовувати три види адміністративних стягнень: попередження, позбавлення спеціального права і штраф. Ще одне адміністративне стягнення міліція тільки виконує. Виконання адміністративних стягнень ст.2 Закону “Про міліцію” віднесено до основних її завдань. Причому, на міліцію покладається не тільки виконання стягнень, накладених її ж посадовими особами, але і іншими суб'єктами адміністративної юрисдикції. Зокрема, тільки міліція виконує постанови про застосування такого адміністративного стягнення як адміністративний арешт, які виносяться суддями районних (міських) судів.

Крім зазначеного специфічними ознаками адміністративно-юрисдикційної діяльності взагалі і тої, яка здійснюється міліцією, зокрема, в літературі цілком логічно названо, по-перше, те, що підставою її здійснення є адміністративне правопорушення. По-друге, те, що вона здійснюється в особливих процесуальних формах, встановлених законом. По-третє, що її результатом є видання юрисдикційного акта (постанови про накладення адміністративного стягнення або про припинення справи провадженням), обов'язкового для виконання державними і громадськими органами, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами і громадянами [108]Административная деятельность органов внутренних дел. Часть Общая. Учебник. Издание третье / Под ред. А.П. Коренева. - С. 261.[108].

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50, 51, 52, 53, 54, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63, 64, 65, 66, 67