В діяльності міліції щодо забезпечення громадського порядку, охорони прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб, боротьби з різними правопорушеннями важливе значення має використання надзвичайних, екстраординарних заходів адміністративного припинення або, іншими словами, заходів припинення спеціального призначення, до яких належать заходи фізичного впливу, спеціальні засоби і вогнепальна зброя.
Слід звернути увагу на те, що для позначення зазначених заходів в сучасній науці існує кілька термінів. По-перше, це вже використані нами терміни “заходи адміністративного припинення спеціального призначення” та „спеціальні заходи адміністративного припинення”. Наприклад, А.П. Клюшніченко, який почав вживати ці терміни одним з перших, до заходів адміністративного припинення спеціального призначення відносив застосування вогнепальної зброї, прийомів самбо, наручників та інших засобів спеціального утримання [247]Клюшниченко А.П. Меры административного принуждения, применяемые милицией. - С. 72.[247]. Як бачимо, термін “спеціальні засоби” тоді ще широко не використовувався. Це сталося після 1987 р., коли на озброєння міліції були повернуті гумові кийки та прийняті газові (аерозольні) балончики (упаковки) тощо.
По-друге, в Законі України “Про міліцію” зустрічається поняття “сила”. Зокрема, в ч. 4 ст. 12 визначено, що у разі неможливості уникнути застосування сили вона не повинна перевищувати міри, необхідної для виконання покладених на міліцію обов'язків; ч. 7 ст. 12 передбачає, що перевищення повноважень щодо застосування сили тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Тобто в даному випадку зазначені вище заходи об'єднано поняттям “сила”.
По-третє, в міжнародному законодавстві використовується термін “вогнепальна зброя та сила” (ст.ст. 1, 2, 4-7 Основних принципів застосування сили і вогнепальної зброї посадовими особами з підтримання правопорядку, прийнятих резолюцією VIII Конгресу ООН з попередження злочинності та поводження з правопорушниками від 7 вересня 1990 р. [89]Основні принципи застосування сили і вогнепальної зброї посадовими особами з підтримання правопорядку: Прийняті резолюцією VIII Конгресу ООН з попередження злочинності та поводження з правопорушниками від 7 вересня 1990 р. // Права людини і професійні стандарти для працівників міліції і пенітенціарних установ в документах міжнародних організацій. - Амстердам-Київ: Українсько-Американське Бюро захисту прав людини, 1996.- С. 35-39.[89] Це, на думку дисертанта, спеціально зроблено з метою виділення серед зазначених засобів таких, що призначені для позбавлення людини життя або її поранення.
Нарешті, у кримінально-виконавчому законодавстві застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і вогнепальної зброї позначається терміном “заходи безпеки” (гл.13 Виправно-трудового кодексу України [11]Виправно-трудовий кодекс України // Відомості Верховної Ради УРСР. - 1971. - № 1. - Ст. 6.[11]).
Як уявляється, слід підтримати позицію О.С. Фролова [429]Фролов О.С. Проблеми правового регулювання та практики застосування вогнепальної зброї, спеціальних засобів та заходів фізичного впливу працівниками органів внутрішніх справ: Дис. ... канд. юрид. наук. - Харків, 2000. - 235 с. - С. 21-22.[429], на думку якого такі поняття як “сила”, “заходи адміністративного припинення спеціального призначення”, “спеціальні заходи припинення”, “заходи безпеки” є суттю одного і того ж явища, - а саме правового (узаконеного) фізичного примусу з боку держави (в особі уповноважених на те органів та посадових осіб) щодо осіб з делінквентною поведінкою. Залежно від змістового навантаження синонімічний ряд можна було б продовжити термінами “збройна сила”, “силові заходи”, “засоби силового приборкання”, “засоби фізичного примусу” тощо. В чинному законодавстві України поняття “сила” як видове здебільшого має три складових, тобто три чинники, за допомогою яких здійснюється фізичний примус: а) заходи фізичного впливу; б) спеціальні засоби; в) вогнепальна зброя. Критерієм їх інтеграції, на думку дисертанта, є здатність спричиняти фізичну, психічну чи майнову шкоду.
Першим, хто ґрунтовно дослідив сутність зазначених заходів, підстави та порядок їх застосування, був О.М. Бандурка [134]Бандурка О.М. Заходи адміністративного припинення в діяльності міліції: Дис. ... канд. юрид. наук. - Харків, 1994. - 155 с. - С. 98-113.[134]. Цілком слушною є його думка про те, що заходи адміністративного припинення спеціального призначення становлять комплекс виняткових, екстраординарних засобів адміністративно-правового впливу. Їх застосування є переважно прерогативою міліції, що відрізняє їх від заходів припинення загального призначення, які використовуються в діяльності багатьох суб'єктів адміністративно-правової охорони. Слід відзначити і те, що підстави і порядок застосування заходів спеціального призначення в основному врегульовано законодавством, яке визначає правовий стан міліції (в тому числі порядок застосування цих заходів іншими органами).
Спеціальний характер зазначених заходів визначає специфіку підстав їх застосування - це, як правило, невідкладні випадки, коли необхідно припинити протиправні дії, небезпечні для життя і здоров'я людей. Крім того, заходи спеціального призначення застосовуються тоді, коли були використані і не дали бажаних результатів всі інші форми попереднього впливу на правопорушників. Тому застосуванню сили, спеціальних засобів і зброї повинно передувати попередження про намір їх застосувати, якщо зробити це дозволяє ситуація. В тих випадках, коли є реальна небезпека для життя чи здоров'я людей, зазначені заходи міліція може застосовувати без попередження. До таких випадків в літературі відносять раптовий або збройний напад, напад з використанням бойової техніки, транспортних засобів, літальних апаратів, морських і річкових суден, в разі втечі з-під варти із зброєю або з використанням транспортних засобів, втечі осіб, взятих під варту, з транспортних засобів під час їх руху, а також для звільнення заручників [108]Административная деятельность органов внутренних дел. Часть Общая. Учебник. Издание третье / Под ред. А.П.Коренева. - С. 236.[108].
Функції, способи та форми попередження про намір застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів та вогнепальної зброї досить ґрунтовно дослідив О.С. Фролов [429]Фролов О.С. Проблеми правового регулювання та практики застосування вогнепальної зброї, спеціальних засобів та заходів фізичного впливу працівниками органів внутрішніх справ: Дис. ... канд. юрид. наук. - С. 101-123.[429]. Варто погодитись з його висновком про те, що попередження про намір застосування сили виконує функцію заходу адміністративного припинення, оскільки своїм вигуком або зверненням працівник міліції подає обов'язкове для виконання розпорядження про припинення правопорушення. В цьому випадку попередження виконує роль однобічної владної вказівки (усного адміністративного акту), яка має на меті припинення правопорушення. Сприйнявши попередження, правопорушник повинен припинити протиправні дії на будь-якій стадії правопорушення, тим більше, що після попередження законодавчо встановлюється обов'язок працівника міліції надати час, достатній для припинення правопорушення (пп. 2 п.4 Правил застосування спеціальних засобів при охороні громадського порядку в Україні). Крім цього, попереджувальний вигук або звернення виконує репрезентативну функцію, оскільки таким попередженням працівник міліції встановлює свій правовий статус як представника адміністративної влади, який діє публічно, тобто від імені держави, і його вимогам слід підкорятись. І, нарешті, в попередженні повинна бути присутньою інформація про намір застосування до правопорушника відповідного спеціального засобу, вогнепальної зброї або заходу фізичного впливу, тобто попередження виконує ще й інформативну функцію.
Щодо способів і форм попередження про намір застосувати спеціальні заходи припинення в законодавстві існує багато невизначеності. Зокрема, Закон „Про міліцію” таких форм та способів практично не закріплює (виняток становить ч. 1 ст. 151, яка визнає приведення у готовність вогнепальної зброї попередженням про можливість її застосування), тому на практиці попередження висловлюється великою кількістю словосполучень, в тому числі і ненормативних [431]Фролов О.С. Способи та форми попередження про намір застосування сили // Актуальні проблеми розвитку суспільної думки і практики управління: Зб. наук. праць / Запоріж. ін-т держ. і муніціп. упр-ня; редкол. В.В.Глазунов (головн. ред.) та ін. /.- Вип.3. - Запоріжжя: РВП «Видавець», 1997.- С. 123-125.[431]. У зв'язку з цим зазначений Закон слід доповнити відповідними положеннями.
Специфіка конкретних завдань і особливості діяльності міліції з охорони окремих видів суспільних відносин обумовили необхідність виділення в організаційній структурі міліції спеціальних підрозділів, груп чи окремих працівників, які мають спеціальну підготовку і здатні успішно виконувати окремі види адміністративної діяльності. Вогнепальну зброю і спеціальні засоби дозволяється використовувати не всім, а тільки тим працівникам міліції, які пройшли спеціальну професійну підготовку, обізнані з відповідними нормативними актами, здали заліки і за своєю підготовкою здатні їх застосовувати. Це дільничні інспектори, співробітники карного розшуку, патрульно-постової служби і дорожньої міліції, бійці загонів спеціального призначення типу «Беркут» тощо.
Спеціальними ці заходи називаються ще й тому, що всі вони спрямовані безпосередньо на особу порушника, здатні завдати йому певної фізичної шкоди і навіть позбавити його життя. У зв'язку з цим закон вимагає від працівників міліції застосовувати силу в межах необхідності і тільки тоді, коли уникнути її застосування неможливо. При цьому можливість завдання шкоди здоров'ю порушника повинна бути мінімальною.
Можна зробити висновок, що межею дозволеної шкоди при застосуванні сили визнається заподіяння працівником міліції правопорушнику такої шкоди, яка відповідає потенціалу небезпеки (правовій підставі), що загрожує інтересам правоохорони та обстановці (фактичній підставі), в якій попереджувалась, припинялась, усувалась ця небезпека. Наведена логіка міркувань дозволяє визначити межі шкоди, яка буде вимушено заподіяна правопорушникові під час застосування сили працівником міліції, що виконує службові обов'язки з охорони громадського порядку та боротьби зі злочинністю.
Висновок про дотримання меж достатньої шкоди підтверджується як міжнародно-правовими актами, так і чинним національним законодавством. Відповідно до ст. 3 Кодексу поведінки посадових осіб з підтримання правопорядку, прийнятого 17 грудня 1979 р. Генеральною Асамблеєю ООН, зазначені особи мають застосовувати силу тільки у випадку крайньої необхідності і в тій мірі, в якій це вимагається для виконання їх обов'язків [83]Кодекс поведінки посадових осіб з підтримання правопорядку: Прийнято резолюцією 34/169 Генеральної Асамблеї ООН від 17 грудня 1979 р. // Права людини: Збірник документів / Укл. В.С. Семенов, О.Н. Ярмиш та ін. - Харків: Ун-т внутр. справ, 1997. - С. 155-159.[83]. У коментарі до цієї статті сказано, що посадовими особами не може застосовуватись сила, яка перевищує межі, необхідні для досягнення законної мети.
Приблизно таке ж правило закріплено в ч. 4 ст. 12 Закону “Про міліцію”: в разі застосування сили остання має зводиться до мінімуму завдання шкоди здоров'ю правопорушників. З наведених нормативних актів чітко видно прагнення обмежити завдання шкоди лише тим мінімумом, який дійсно є необхідним і достатнім для досягнення передбаченої у законі суспільно корисної мети. Завдання ж шкоди, яка виходить за цей мінімум, є протиправним. Саме з метою завдання якнайменшої шкоди здоров'ю людини встановлено ряд обмежень щодо застосування сили.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50, 51, 52, 53, 54, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63, 64, 65, 66, 67
