Багатопартійна Українська держава на початку XX ст. Програмні документи перших українських політичних партій. — К. ,1992.
Іванова Р. П. Михайло Драгоманов у суспільно-політичному русі Росії та України. — К. ,1971. Історія Русів. — К. ,1991. Калугін Ю. Декабристи в Україні. — К. ,1971. Кирило-Мефодіївське товариство. У 3-х т. — К. ,1990.
Кухта Б. З історії української політичної думки. — К. , 1994. Оніщенко І. Етно- та націогенез в Україні (Етнополітологічний аналіз). — К. ,1997. “Руська трійця” в історії суспільно-політичного руху і культури України. — К. ,1987. Сергієнко Г. Декабристи і Шевченко. — К. ,1971.
10. Винниченко В. Відродження нації: В 3-х т. — К. ”1990. Т. 1. 11. Грицак Я. Нарис української історії. Формування модерної української нації XIX—XX століття. —К. ,1996. 12. Гунчак Т. Г. Україна: перша половина XX століття. — К. ,1993. 13. Литвин М. Р. Історія Галицького стрілецтва. — Львів, 1990. 14. Нагаєвський І. Історія Української держави двадцятого століття. — К. ,1993. ЛЕКЦІЯ 8, 9. НАЦІОНАЛЬНО – ВИЗВОЛЬНІ ЗМАГАННЯ УКРАЇНЦІВ 1917-1921 рр. Лекція 8, . ДОБА ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ. ПЛАН Лютнева революція в Росії та її відгомін в Україні. 1 Створення Центральної Ради. 2 Універсали Центральної Ради 4
Війна Радянської Роси проти УНР (кінець 1917— початок 1918 рр. ) 6 Брестський мирний договір 8 Історичні уроки Центральної Ради 9 Література 10 Лютнева революція в Росії та її відгомін в Україні.
Поштовхом для революції в Російській імперії стали мирні демонстрації у Петербурзі наприкінці лютого—на початку березня 1917 року. Оскільки уряд миттєво не реагував, мітинги і демонстрації переросли у політичний страйк, і 2 березня династія Романових перестала існувати—Микола II підписав заяву про зречення престолу, а “підняти”корону ніхто не захотів. Натомість думський комітет проголосив створення нового органу верховної влади—Тимчасового уряду, який повинен був виконувати свої повноваження до скликання Всеросійських Установчих зборів. Владу на місцях мали представляти виконавчі комітети.
Разом з офіційним урядом були утворені Ради робітничих, селянських і солдатських депутатів, які очолили лідери соціалістичних партій. Між Тимчасовим урядом і Радами існувало певне порозуміння. Але поступово, з розвитком революції більшість у Радах завоювали представники найбільш радикальної партії більшовиків. Проголошення гасла “Вся влада — Радам! ” призвело до збройного протистояння. Революційні події в Україні до певної міри розвивалися за російською схемою. Лише звістка про революцію в Петрограді досягла України, депутати київської міської думи, члени Земського союзу, організацій робітників, військових і національних груп утворили Раду об'єднаних громадських організацій М. Києва, яка стала найавторитетнішим революційним органом влади. У великих містах України одночасно виникли Ради робітничих і солдатських депутатів. Найгустішою мережа Рад була у Донбасі (у середині 1917 р. тут зосередилося 70% всіх Рад в Україні).
Хоча кожна з політичних сил, що брала участь в революційних подіях у центральній Росії, мала свого відповідника в Україні, все ж загальна політична ситуація в Україні під час революції відзна чалася своєрідністю і була відмінна від російської. Зокрема, Ради в Україні не відігравали якоїсь особливої ролі (основний вплив в них мали не більшовики, як в Росії, а меншовики й есери). Розглянемо події в Україні. Якщо оглянути весь час революції 1917—1921 рр. , то можна виділити одразу декілька конфліктів, що групуються таким чином: Оі До осені 1918 року Україна залишалася одним з головних
театрів воєнних дій Першої світової війни. Тривав конфлікт між Тимчасовим урядом і Радами, який після жовтневого перевороту набрав форми громадянської війни і суттєво вплинув на події в Україні. Визрів і набрав великої сили український національний рух, який виступив за політичне самовизначення України аж до
відокремлення від Росії. В Україні йшла власна громадянська війна між лівими і правими силами.
Як Вам відомо, найбільшої сили набрав третій конфлікт —прагнення українців здобути політичні права для своєї нації. Саме цей чинник перетворив революцію в Україні на українську революцію. Створення Центральної Ради.
У перші ж дні після перемоги революції українські діячі подбали про своє представництво в новоутворених органах влади у Петрограді та Києві. Під час зустрічей з представниками Тимчасового уряду були сформульовані основні політичні вимоги українського руху:
— запровадження національно-територіальної автономії для України, — призначення українців на керівні пости в Україні,
—— утворення комісаріату для українських справ у Тимчасовому уряді, — введення української мови в адміністративну, церковну і шкільну систему тощо. 17 березня 1917 р. з представників різних політичних, громадських і культурних організацій була утворена Центральна Рада як головне представництво політичних інтересів українців перед Тимчасовим урядом. Основу політичної платформи Центральної Ради становила вимога “широкої національно-територіальної автономії України в Російській Федеративній Республіці, на демократичних підвалинах, з міцним забезпеченням національних меншостей нашої землі”.
Абсолютна більшість партій і політичних сил, що входили до складу УЦР (Української Центральної Ради) і гуртувалися навколо неї, були палкими прихильниками і провідниками соціалістичної ідеї і соціалістичної орієнтації українського суспільства. Але на відміну від більшовиків лідери УЦР вважали, що соціалізм не треба нав'язувати силою, що він неминуче об'єктивно прийде на зміну капіталізмові у майбутньому, що насильницькі дії призведуть до трагедії суспільства. Соціалізм більшості лідерів української революції мав поверховий, неглибокий характер. Він був проявом певної інтелектуальної моди. Якщо спробувати проаналізувати історичне значення діяльності Центральної Ради як речника українського відродження у XX ст. , то можна виокремити: — у політичній сфері —закладання основ національного самовизначення, самостійного управління, самоврядування, проголошення автономії, а згодом суверенітету, згуртування навколо української ідеї численних політичних партій, рухів, союзів, початок процесу державотворення, діяльність першого українського парламенту, формування вищих виконавчих органів, запровадження української символіки тощо; — у правовій сфері — творення і вдосконалення діяльності законодавчих органів, гарантування громадянських прав, заборона смертної кари, проголошення незалежності судової влади, затвердження Конституції УНР; — у соціально-економічній сфері —розв'язання національного питання на демократичних засадах, скасування приватної власності на землю, встановлення 8-годинного робочого дня, запровадження державного контролю за виробництвом, спроба боротьби з безробіттям; — у військовій сфері — формування українізованих військових частин, загонів “Вільного козацтва”. Свою діяльність УЦР розпочала спробами легітимізувати свою владу. 19—21 квітня 1917 р. був скликаний Всеукраїнський національний конгрес, майже 900 делегатів якого представляли різні селянські, професійні, культурно-просвітні організації, політичні партії, земства. Саме цей конгрес проголосив УЦР верховною національною владою.
25 Груиіевський М. На порозі нової України. — Львів, 1992. — С. 144. Універсали Центральної Ради
Універсали Центральної Ради —звернення програмного характеру, що були проголошені УЦР в 1917—1918 рр. 23 червня 1917 р. Центральна Рада видала свгй перший універсал, в якому проголошувалося: “Однині самі будемо творити наше Щ. життя”. Для виконання рішень УЦР було створено уряд — Генераль-* ний Секретаріат на чолі з В. Винниченком. В уряді домінували соціал-демократи: секретар військових справ Симон Петлюра, Ї секретар земельних справ— Борис Мартос та ін.
Проголошення автономії України було насторожено зустрінуте російськомовним населенням. Реакція Тимчасового уряду спершу ії булапоміркованою. У своїй прокламації від 29 червня 1917 р. він закликав українців почекати Установчих зборів. Проте конфліктвсе жстався і для його врегулювання у липні до Києва виїхала : делегація у складі трьох провідних міністрів Тимчасового уряду—
Михайла Терещенка, ІраклІя Церетелі і Олександра Керенського. %/Переговори з Грушевським, Вінниченком та Петлюрою 15 липня ^ закінчилися компромісом, за яким передбачалося визнання ) Тимчасовим урядом легітимності УЦР та Генерального Секретаріату й згода на організацію окремих українських військових частин. Ціною за досягнутий компроміс була відмова від проголошення національно-територіальної автономії.
Юрисдикція української влади уточнювалася “Тимчасовою інструкцією”, згідно з якою Генеральний Секретаріат визнавався виконавчим органом Тимчасового уряду, а не Центральної Ради.
Другий універсал був кроком назад порівняно з першим. Його компромісний характер не міг задовольнити обидві сторони, хочабувфактично наслідком переговорів керівництва УЦР з міністрами Тимчасового уряду. Тимчасовий уряд заявив про своє прихильне ставлення до розробки проекту національно-політичного статусу України. У відповідь Центральна Рада погодилась відкласти здійснення автономії до проведення Всеросійських Установчих зборів. Третій універсал від 7 листопада 1917 р. був сповнений глибокої тривоги за подальшу долю України. Згідно з цим документом Україна стала частиною Федеративної російської Республіки і одержала назву Українська Народна Республіка (УНР). Універсал скасовував приватну власність на землю і проголошував їх власністю всього трудового народу, встановлював 8-годинний робочий день, запроваджував державний контроль над продукцією промисловості, скасовував смертну кару, закріплював загальнодемократичні свободи, надавав право національним меншинам на національно-персональну автономію тощо. Четвертий універсал, датований 9 січня 1918 р. проголошував УНР самостійною, незалежною, вільною, суверенною державою українського народу, яка хоче жити у мирі зі всіма народами. Влада в Україні мала належати її народові, від імені якого виступатимуть Українські установчі збори. До їх зібрання мала керувати державою УЦР та її виконавчий орган—Рада Народних Міністрів. В день проголошення четвертого універсалу Центральна Рада прийняла“Закон про національно-персональну автономію”. Одним із головніших завдань, які потребували вирішення у найближчий час, в універсалі зазначалося укладення миру з Німеччиною і її союзниками, для цього було відправлено делегацію на мирні переговори до Брест-Литовська. Війна Радянської Роси проти УНР (кінець 1917— початок 1918 рр. ) 7—8 листопада 1917 р. у Петрограді більшовики взяли владу, поваливши Тимчасовий уряд. Більшовицький переворот, а згодом і розгін Всеросійських установчих зборів у січні 1918 р. поклали початок громадянській війні. Новий орган влади—Раднарком усвідомлював, що без матеріальних та людських ресурсів України справа пролетарської революції приречена на поразку. Необхідно було встановити диктатуру пролетаріату у формі радянської влади і в Україні. З цією метою було розгорнуто роботу по створенню більшовицьких Рад на всій території УНР, проведенню Всеукраїнського з'їзду Рад.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25
