Поряд з козацтвом українське селянство йшло до свого соціального визволення. Вливаючись в гетьманську армію, а часто і діючи самостійно, спалюючи панські маєтки, знищуючи польських панів, воно втілювало у життя власну мету—визволення з кріпацької залежності, отримання землі. Ця мета відповідала вимогам селянських мас європейських країн. Все це свідчить про відповідність українського шляху тим шляхам, якими йшли розвинені європейські держави, а народ України був готовий і боровся за нові соціально-економічні відносини, назваяких— буржуазні. В короткий час, в ході кривавої боротьби, український народ створив державу з чіткою структурою центральної і місцевої влади. З першого погляду події 1648—1657 років виглядають як визвольна війна проти іншої держави, проте, якщо вдатися до поглибленого аналізу, то ми побачимо в цих подіях всі риси національної революції, яка розгорнулась за соціальні перетворення, створення національної держави. Українська боротьба була складовою частиною великого революційного процесу, що розгорнувся в Європі за розвиток нових буржуазних відносин. Мета соціального визволення не могла бути досягнута без національного визволення, тому вирішити це завдання можна було, лише ліквідувавши національну залежність від Речі Посполитої і утворивши свою власну державу. ІІ. Богдан Хмельницький — фундатор нової української держави. Десять років гетьманував Богдан Хмельницький на українських землях. Організатор і керівник національно-визвольної революції, державний діяч, полководець та дипломат, засновник Української козацької держави, він є однією із найцікавіших постатей в історії України.
Отримавши освіту в єзуїтській колегії у Львові, він повернувся до служби у кінній сотні свого батька, чигиринського сотника. Богдан брав участь у козацьких походах на татар і турок, у селянсько-козацьких повстаннях 30-х років, навіть обіймав посаду писаря реєстрового війська. З середини 40-х років він почав підготовку повстання українського народу проти польсько-шляхетського панування. У 1647 році на таємній раді було висунуто і обговорено план повстання, за яким передбачалося звернутися за допомогою до Росії. Тоді ж Б. Хмельницький був заарештований, проте оскільки він належав до козацької старшини, необхідно було виконати певні формальності, щоб засудити його. Справа затяглася, Богдана Хмельницького кинули у тюрму, що була під наглядом чигиринського полковника Кречовсь-кого. Останній Богдана відпустив. Хмельницький тікає на Запоріжжя де 18 квітня 1648 року козацька рада обрала його гетьманом запорізьких козаків.
22 квітня 1648 року козацьке військо на чолі з Богданом Хмельницьким виступило в Україну, розпочавши цим воєнні дії проти військ шляхетської Польщі, у їх ході розкрився величезний талант гетьмана як полководця, його здібності дипломата і державного діяча.
Повстанські війська під командуванням Б. Хмельницького здобули перемогу над польсько-шляхетськими військами під Жовтими Водами, Корсунем, Пилявцями (1648 р. ), у Зборівський битві (1649 р. ), під Батогом (1652 р. ) і Жванцем (1653 р. ) Незважаючи на програну через ханську зраду битву під Берестечком (1651 р. ), Хмельницький виявився справжнім знавцем військової справи, новатором і носієм передових ідей у воєнному мистецтві. Таким же новатором він показав себе в організації козацького війська, у державній діяльності. Засновник Української козацької держави, він став і першим організатором її адміністративного управління. Як визначний політик зумів, як ніхто до нього раніше, налагодити зовнішньополітичні зносини України з Туреччиною, Трансільванією, Росією, Польщею, Венецією, Швецією, Кримом та іншими країнами, майстерно використовуючи суперечності між ними. ІІІ. Українська державність у 1648—1654 роках.
Боротьба українського народу за звільнення з-під влади Речі Посполитої мала одним із головних своїх наслідків формування в ході бойових дій початків власної державності. Для виконання державних функцій була пристосована наявна військово-адміністративна організація українського козацтва. Зборівська (серпень 1949 р. ) і Білоцерківська (вересень 1951 р. ) угоди України з Річчю Посполитою засвідчили, що на території, визволеній козаками, їм передаються повноваження державної влади. Полково-сотенна організація козацтва визначила структуру органів, які здійснювали цю владу. Вищий ешелон влади складали: загальна рада всього козацького війська, яка ще мала назви“військова”, “генеральна”, або “чорна”, старшинська рада та генеральний уряд на чолі з гетьманом. Загальна рада всього козацького війська являла собою представницький орган, який обирав вищих посадових осіб і вирішував найважливіші питання козацького життя. До старшинської ради, яка виконувала функцію дорадчого органу при гетьмані, входили лише представники козацької еліти. Виконавчим же органом з певними судовими повноваженнями був генеральний уряд. До його складу входили генеральний ооозний, генеральний осавул, генеральний бунчужний, генеральний писар, генеральний суддя та інші представники генеральної старшини. Територія, підвладна гетьманові, поділялася на полки і сотні, якими управляли полковники й сотники разом із відповідною старшиною. Гетьманом видавалися загальнообов'язкові акти —універсали, що оперативно регламентували нові відносини, які складалися під час визвольних змагань.
Таким чином, можна зазначити, що в 40—50-х роках склалося політичне утворення, яке мало ознаки державності: територію, військо, свої органи влади і управління, правові норми, певне міжнародне визнання і зачатки власних податкової і грошової систем. IV. Переяславська Рада та договір з Московською державою 1654 року. Березневі статті.
Пошуки допомоги у боротьбі проти шляхетської Польщі привели Б. Хмельницького до угоди з московським царем як найбільш бажаним союзником і протектором. Порівняно з іншими можливими спільниками —Туреччиною і Кримським ханством, Росія мала ту перевагу, що її з Україною об'єднували слов'янське етнічне походження та єдина православна віра (хоча і підпорядкована різним патріархатам). Разом з тим, Москва була зв'язана з Польщею мирним договором і не хотіла мати через Україну зайві зовнішньополітичні ускладнення. Тим паче, що попередній головний спільник Б. Хмельницького, кримський хан, розглядався Росією як традиційний геополітичний противник. З плином часу російсько-польські стосунки все більше загострювалися, чому сприяло систематичне порушення в польських офіційних документах правил написання повного титулу московського царя, що свідчило про претензії Польщі на деякі російські землі.
Тому регулярні звернення українців до Москви врешті-решт завершилися успіхом. В жовтні 1653 року обміркувавши справу“безчестя”царського імені з боку поляків І утиски православної віри в Україні, а також небезпеку можливого союзу козаків з Туреччиною, Земський собор у Москві ухвалив: просити царя, щоб він прийняв гетьмана Б. Хмельницького і Військо Запорізьке під високу государєву руку для захисту православної віри. На підставі цієї ухвали цар вислав в Україну спеціальне посольство на чолі з боярином В. Бутурліним, яке й прибуло під кінець 1653 року до Переяслава, де мало зустрітися з гетьманом і козацькою старшиною для переговорів. 18 січня 1654 року в Переяславі відбулася таємна рада гетьмана з генеральною старшиною й полковниками, на якій було вирішено прийняти протекцію московського царя. Того ж дня на міському майдані було скликано Генеральну раду. У своєму виступі Б. Хмельницький наголосив на потребі України у верховному володарі, назвавши чотирьох потенційних кандидатів на цю роль: польського царя, кримського хана, турецького султана та московського царя. Він заявив, що найкращим для цього є православний цар, народ підтримав рішення гетьмана. Після цього Хмельницький повернувся до московських послів, і Бутурлін урочисто передав гетьманові грамоту про згоду царя прийняти під свою протекцію гетьмана й все Військо Запорізьке з городами й землями. Царське слово, яке за тієї доби вважалося за присягу монарха, на підтвердження того, що права й вольності Війська Запорізького не будуть порушені, що цар його полякам не віддасть і що державний та громадський лад не буде змінений, було витлумачено Хмельницьким як присяга московського царя. Потім Бутурлін передав гетьманові привезені з Москви прапор, булаву, верхній кафтан і високу боярську шапку, тобто було проведено обряд затвердження гетьмана. У Переяславі присягу склали генеральна старшина, майже всі полковники, біля 100 сотників та міщан.
Юридичне рішення Переяславської Ради закріпили “Березневі статті”, які визначили відносно автономне політичне й правове становище України у складі Російської держави. Цей акт було створено в березні 1654 року під час перебування у Москві українського посольства на чолі з генеральним суддею С. Богдановичем-Зарудним та переяславським полковником П. Тетерею. Посольство подало 14 березня 1654 року царським чиновникам свій варіант договірних умов, який складався з 23 статей і дістав у науковій літературі назву“Просительні статті”. У процесі переговорів українська сторона змушена була переформулювати свої вимоги і 21 березня 1654 року подати новий текст, який вже складався з 11 пунктів.
У “Березневих статтях”передбачалося право українців обирати старшин із свого кола, розміри платні від царського уряду козацькій старшині, розміри витрат казни на козацьку артилерію, право Війська Запорізького мати дипломатичні стосунки з іншими державами, крім Туреччини і Польщі та ін. Окремо визначалася загальна чисельність козацького війська (реєстр)—60 тис. осіб, а також право козаків самим між собою вирішувати, хто козак, а хто мужик.
Разом із затвердженням “Березневих статей” російський цар 27 березня 1654 року видав українським послам грамоти про прийняття України до складу Російської держави, підтвердження прав і вольностей її населення. Ці документи розглядаються як договір України з Росією. “Березневі статті”визначили на тривалу історичну перспективу основні засади державного будівництва України. VI. Руїна (1658-1686).
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25
