1. Білас І. Г. Репресивно-каральна система в Україні. 1917-1955 рр. У 2-х кн. — К. ,1994. 2. Голод 1932-1933 років в Україні: очима історика, мовою цокументів, — К. ,1990. 3. Кондратюк В. , Зайцев О. Україна в 20-30-х роках Суспільно-"іолітичне життя XX ст. — Львів, 1993. 4. Кульчицький С. Ціна “великого перелому”. — К. ,1991.

5. Шаповал Ю. Людина і система. (Штрихи до портрета тоталітарної доби в Україні). — К. ,1994. 6. Шаповал Ю. Україна 20-50-х років: сторінки ненаписаної сторії. — К. ,1993

Лекція 12. 13, 14. УКРАЇНА В РОКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ. 1939-1945 рр. ПЛАН.

I. Крах Версальсько-Вашингтонської системи. Початок Другої світової війни, її причини, характер та періодизація 1

II. Західно-українські землі у контексті радянсько-німецьких договорів 1939 року 3

III. Окупація України військами фашистської Німеччини та її союзників. 7 IV. Рух опору фашистській окупації 10

    V. Звільнення України від фашистських окупантів 13

VI. Підсумки та уроки Другої світової війни* Ціна перемоги для України 14 Література 16

I. Крах Версальсько-Вашингтонської системи. Початок Другої світової війни, її причини, характер та періодизація

Версальсько-Вашингтонська система договорів, підписаних після Першої світової війни, передбачала збереження і зміцнення загального миру та безпеки, непорушності кордонів, загального роззброєння. Проте ця система не змогла врятувати світ від Другої світової війни. У Другій світовій війні брали участь понад 60 держав, на території яких проживало 80% населення Землі. Бойові дії точились в Європі, Азії, Африці, Океанії на площі 22 млн. кв. км. За роки війни в армії воюючих держав було мобілізовано 110 млн. чоловік.

За різними підрахунками на фронтах загинуло від 50 до 67 млн. чоловік, 90 млн. було поранено, близько половини загиблих становило мирне населення. Матеріальні витрати складали 4 трлн. дол. Які ж причини цієї війни?

По-перше, несправедливість Версальсько-Вашингтонської системи, що поставила багато народів у принизливе становище, сприяла приходу до влади сил, які прагнули реваншу, нового переділу світу. Найбільшою мірою це виявилось у політиці Німеччини, Італії та Японії.

По-друге, економічна криза 30-х років загострила суперечності між країнами світу, що позбавило їх можливості об'єднати зусилля в боротьбі за збереження миру. Фактично було зруйновано всю систему безпеки, створену у 20-ті роки. По-третє, розв'язанню війни сприяла політика урядів Англії і Франції, спрямована на“умиротворення” агресора, а також “ізоляція США”, які, прийнявши закон про нейтралітет, фактично самоусунулись від впливу на розвиток подій у світі. По-четверте, не останню роль відіграв СРСР, який, підписавши пакт про ненапад з Німеччиною і таємний протокол до нього, відкрив шлях Німеччині для нападу на Польщу.

Агресивні держави прагнули розширення власних територій, завоювання ринків збуту та джерел сировини. З їхнього боку війна зула загарбницькою. Для країн, які зазнали агресії і які були зкуповані, війна була справедливою. Найбільш складно визначити

— Другий етап — 19 листопада 1942 р. —9 травня 1945 р. Стратегічна ініціатива повністю переходить до країн антигітлерівської юаліції, війська яких розгромили війська Німеччини і її союзників' Європі і змусили їх капітулювати.

— Третій етап — 9 травня 1945 р. —2 вересня 1945 р. Завер-иення війни на Тихому океані і розгром мілітаристської Японії. Кінець другої світової війни.

II. Західно-українські землі у контексті радянсько-німецьких договорів 1939 року

Лідери Німеччини, Італії, Великобританії та франції у вересні 1938 р. уклали Мюнхенську угоду про поділ Чехословаччини. ЗО вересня Чемберлен підписав з Гітлером декларацію про ненапад. У ній значалося, що питання англо-німецьких відносин має величезну вагудляЄвропи і може забезпечити мир. Та ці документи не принесли очікуваних результатів. У березні 1939 р. внаслідок Віденського арбітражу, згідно з яким південь Чехословаччини передано Угорщині, було окуповано Закарпаття. Таким чином Німеччина поширювала свій вплив на Схід. У цих умовах Радянський Союз пішов на зближення з гітлерівською Німеччиною.

23 серпня 1939 р. у Москві було підписано радянсько-німецький пакт про ненапад, відомий як“пакт Молотова — Рібентропа”. Він був розрахований на 10 років. Документ складався з двох частин. Першою з них був Договір про ненапад, оприлюднений 24 серпня. В ньому заявлялося, що обидві сторони хочуть зміцнити справу миру. Вони зобов'язуються не брати участі в жодному акті агресії одна проти одної, не підтримувати жодної третьої сторони, яка розв'язувала б війну проти однієї з них, не приєднуватися до груп держав, ворожих до тієї чи іншої з договірних сторін, проводити взаємні консультації, вирішувати конфлікти між ними тільки шляхом дружнього обміну думками.

Набагато важливішим був таємний протокол, що складався з трьох основних статей. Стаття 1. вносила до російської зони впливу Фінляндію, Естонію та Латвію. Стаття 2 визначала межу зон впливу в Польщі по лінії річок Нарев— Вісла — Сян, в ній також додавалося: “Питання про те, чи бажано в інтересах обох сторін зберегти незалежну польську державу та як мали б бути визначені кордони цієї держави, може бути остаточно вирішене тільки в перебігу майбутнього політичного розвитку. В усякому разі обидва уряди розв'язуватимуть це питання шляхом дружніх домовленостей”. Стаття 3 відзначала “інтереси СРСР щодо Бессарабії”. Якщо укладення подібного пакту з потенційним агресором можна було тлумачити як законну спробу відвернення війни, то вже зовсім інакше слід було розцінювати таємні протоколи до пакту, де йшлося про задоволення територіальних претензій обох держав. За цими домовленостями, існування яких СРСР протягом півсторіччя категорично заперечував, Сталін дістав змогу розширити територіальні межі СРСР майже до кордонів Росії 1913 р.

Результатом Мюнхенської угоди 1938 р. і пакту “Молотова — Рібентропа”був початок 1 вересня 1939 р. Другої світової війни. Гітлерівська Німеччина напала на Польщу. У воєнному плані Польща чинила опір недовго. Німецький наступ був нищівний, проведений з великою перевагою в силі та з використанням нової тактики, де провідна роль відводилась авіації й танкам. 17 вересня у Польщу зі Сходу увійшли радянські війська.

28 вересня 1939 р. радянсько-німецький воєнно-політичний союз був підтверджений Договором про дружбу і кордон. Новий договір, уточнюючи розмежувальну лінію між СРСР та Німеччиною по території Польщі, формально підтверджував включення західноукраїнських та західнобілоруських земель до складу Радянського Союзу. Населення СРСР збільшувалося на 12 млн. осіб.

У Західній Україні було інспіровано “відновлення”радянської влади. З цією метою 22 жовтня організовано вибори та роботу Народних Зборів у Львові, які звернулись із проханням про входжен-чя до СРСР (в декларації Народних Зборів йшлося про возз'єднання з Радянською Україною). Було утворено Львівську, Тернопільську, Станіславську. Дрогобицьку, Волинську та Рівненську області УРСР.

У червні 1940 р. уряд СРСР звернувся з ультимативними вимогами до Румунії про негайне повернення Бессарабії. Німеччина не підтримала Румунію, і радянські війська без бою вступили в Північну Буковину і Бессарабію. У складі УРСР було створено дві нові обла-: ті— Чернівецьку та ізмаїльську, а також проведено розмежування з новоутвореною Молдавською РСР. Хоч включення західноукраїнських земель було безпосереднім зезультатом змови між диктаторами, значення його в історії долі вкраїнського народу важко переоцінити— вперше українці об'єдна-іися в межах однієї держави. Загалом ставлення до радянської армії українського населення іахідних земель не було ворожим. Треба сказати, що деякі політичні іаходи радянської влади були радо зустрінуті місцевим населенням. Іерш за все було багато зроблено для українізації та зміцнення : истеми освіти, помітно покращилося медичне обслуговування іаселення, були націоналізовані промислові й торговельні підприємст-іа, які раніше контролювали поляки. Найпопулярнішим заходом стала Експропріація радянською владою польських землевласників. Проте іаралельно йшов процес руйнування створених західними українцями : оціально-політичної та культурної інфраструктури: депортовані на : хід відомі українські політичні лідери, ліквідовані численні коопера-иви, припинили діяльність товариства“Просвіти” тощо. Із політичних ”рганізацій залишилася одна більш-менш дієздатна організація — організація Українських Націоналістів (звичайно її підпільна мережа). З часом почали проявлятися й інші непривабливі сторони радяні-ації —оголошено колективізацію, заборонено викладання релігії школі, конфісковані церковні землі.

Навесні 1940 р. розпочалися масштабні репресії, головними жертвами яких стали колишні державні урядовці, офіцери, поміщики та політичні лідери. Усього за 1939—1941рр. з західних земель на схід було депортовано близько 550 тис. осіб. III. Окупація України військами фашистської Німеччини та її союзників. У загарбницьких планах рейху Україні відводилося особливе місце. Згідно з генеральним планом“Ост”фашисти мали намір протягом декількох десятиліть переселити з України мільйони людей, а на їх місце поселити німців-колоністів. Україна мала стати аграрною колонією Німеччини. Після окупації частину українських земель передбачалося передати сателітам гітлерівського рейху як плату за його підтримку. 22 червня 1941 р. Україна стала першим об'єктом агресії. Протягом короткого часу фашисти окупували майже всю її територію. Серед причин поразок та невдач на початку війни необхідно зазначити не лише неготовність країни та армії до широкомасштабної війни, а й військову доктрину СРСР— вважалося, що війна буде вестися на “чужій території”, тому більшість запасів зброї, боєприпасів, техніки, пального було розташовано поблизу кордонів і захоплено противником у перші дні війни. Не останню роль відіграли і репресії, проведені в армії.

За три тижні війни фашистські війська просунулись в глибину території СРСР на сотні кілометрів. Цілий ряд об'єктивних та суб'єктивних причин обумовив важкі наслідки бойових дій в Україні. З метою зупинити фашистів в Україні було сформовано два фронти:

Південно-Західний під командуванням генерала М. Кирпоноса та Південний під командуванням генерала І. Тюленєва. Проте саме в Україні фашистам вдалося здобути кілька вражаючих перемог. У вересні 1941 р. їм вдалося знищити у районі Києва величезні радянські сили й захопити 650 тис. полонених. Ще у липні 1941 р. фю-рер видав наказ“Про запровадження цивільного управління на окупованих східних територіях”. Згідно з цим наказом, окуповані радянські території поділялися на зону армійського тилового району та військово-адміністративну зону, т. зв. рейхскомісаріати. Перша зона підпорядковувалася командувачам груп армій, а рейхскомісаріати підпадали під управління міністерства у справах окупованих східних земель, яке знаходилося під юрисдикцією Розенберга. Рейхскомі-саріат“Україна” був утворений у серпні 1941 р. і обіймав Правобережжя і більшу частину Лівобережжя. Керівництво було доручено Е. Коху, відомому своєю жорстокістю, який сам про себе говорив:

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25