4—5 грудня 1917 р. у Києві проходив Перший Всеукраїнський з'їзд Рад. Незважаючи на спроби більшовиків рішенням з'їзду передати всю владу Радам та проголосити радянську владу, з'їзд підтвердив волю українського народу і висловив вотум довіри УЦР.

Див. : Історико-політичні уроки української державності. — Київ — Донецьк, 1998. — С. 508. Не зумівши мирним шляхом встановити радянську владу в Ук-іраїні, Раднарком Росії на початку грудня надіслав підписану В. Леніним та Л. Троцьким телеграму з ультиматумом Раднаркому Центральній Раді, в якому вимагали негайно припинити формування української армії, не пропускати на Дон українські козачі полки, не обеззброювати більшовицькі військові частини Червоної гвардії. В разі неприйняття вимог Раднарком вважатиме УЦР в стані відкритої війни з Росією. Центральна Рада не прийняла ультиматуму і активно стала готувати вибори до Українських Установчих зборів, організовувати власну грошову систему, а також припинила постачання вугілля, зерна та продовольчих товарів Росії. З метою встановити радянську владу в Україні, Раднарком розпочав повномасштабну війну проти України.

За рішенням ЦК РСДРП(б) фракція більшовиків у складі 124 чоловік залишила Перший Всеукраїнський з'їзд Рад у Києві і, переїхавши у Харків, проголосила встановлення радянської влади 11—12 грудня. Було створено радянський уряд України. 10 грудня наступ на Україну розгорнули три армії радянських військ під командуванням М. Муравйова, Р. Берзіна та І. Кудинського. В середині січня 1918 р. розпочався наступ більшовиків на Київ. Спроба зупинити Червону гвардію під Бахмачем і Крутами зазнала невдачі, оточені під Крутами 300 київських студентів та гімназистів були знищені. Заволодівши лівобережним передмістям Києва—Дарницею, Муравйов дав наказ відкрити по місту вогонь з важких гармат. П'ять днів ураганного обстрілу перетворили життя киян на 'пекло. Тоді Центральна Рада прийняла рішення про евакуацію. 26 січня більшовицькі війська увійшли до Києва. В місті розпочався червоний терор, в результаті якого було знищено 5 тисяч чоловік. Взагалі за три тижні радянського панування залізничний транспорт був зруйнований, мости висаджені у повітря, паротяги та вагони знищені або вивезені до Росії, вугільні копальні Донбасу були залиті водою, бо внаслідок руйнування електричних машин воду з них не викачували, більшовики вивезли також грошові запаси банків.

    Брестський мирний договір
    Брестська угода — характеру, підписана

низка документів міжнародно-правового УНР з Німеччиною, Австро-Угорщиною, Туреччиною та Болгарією. 29 грудня 1917 р. делегація УНР була визнана офіційним представником України. Українська делегація вимагала— з Україною возз'єднати Галичину, Буковину та Закарпаття, або створити автономію українських земель у складі Австро-Угорщини. Проте, домагання були відкинуті. Під час другого туру переговорів (після проголошення Четвертого універсалу)—27 січня 1918 р. українська делегація підписала мирний договір. За умовами договору УНР забов'язувалася протягом першої половини 1918 р. поставити Німеччині та Австро-Угорщині 60 млн. пудів хліба та інші продукти харчування, кордони УНР встановлювалися на довоєнних кордонах Росії, кордон з Польщею визначався комісією з урахуванням етнічного складу населення. Договір забезпечив встановлення дипломатичних зв'язків УНР з центральноєвропейськими державами. З юридичної точки зору він заслуговує критики —багато його статей грішать неясністю, різночитанням, юридичними й фактичними помилками, протиріччями. Проте Брестський договір поклав початок міжнародному визнанню України як незалежної держави, і хоча умови договору були важкі, це був успіх молодої української дипломатії.

Відповідно до умов Брестського договору австро-німецькі війська 18 лютого вступили в Україну, не зустрівши на своєму шляху жодного серйозного опору. На початку березня австро-німецькі частини зайняли Київ, і вже до кінця квітня майже вся Україна була звільнена від більшовиків. Натомість почалася австро-німецька окупація. Разом з військами повернулася і Центральна Рада, проте не всі палко вітали її повернення. Безпорадність УЦР перед радянськими військами обернулася масовими жертвами серед місцевого населення, а її союз з німецькими й австрійськими військами не був зрозумілий народу. Цілковито ізольована й безвладна по суті Центральна Рада не могла чітко виконувати умови договору, тому конфлікт з німецьким командуванням був неминучим.

    Історичні уроки Центральної Ради

Центральна Рада увійшла в історію української революції як уряд добрих намірів і великих задумів. Подиву гідним є те, що незважаючи на відсутність політичного досвіду у її лідерів, УЦР вдалося досягти

чималих успіхів. Проіснувавши 13, 5 місяців з 17 березня 1917 р. до І29 квітня 1918 р. вона поновила в Україні державницьку свідомість, ^пройшла величезну еволюцію— від підданства — через автономію — до незалежності, налагодила дипломатичні стосунки з іншими державами, добилася визнання прав українського народу на свою державу, культуру, мову. Цих результатів вона добилася, поєднуючи національні мотиви з соціальними, укладаючи численні союзи і йдучи на компроміси. Аналізуючи причини поразки Центральної Ради, перш за все необхідно наголосити на тому, що її керівництво недооцінило необхідність створення міцної національної армії, яка б захистила народ від зовнішніх ворогів та ліквідувала внутрішню анархію. Багато селян були незадоволені земельною політикою УЦР, а робітники вчасно не отримували заробітну платню. Невдачі Центральної Ради були зумовлені ще й недостатнім розвитком національного руху, нездатністю її керівників повести за собою широкі народні маси. Діячі і УЦР недооцінювали динаміку революційного процесу й ініціативу у нбї перехопили інші політичні сили.

    Література
    1. Грушевський М, На порозі нової України. — К. ,1992.

2. Історико-політичні уроки української державності. — Київ-Донецьк, 1998. 3. Копиленко О. “Сто днів” Центральної Ради. — К. ,1992.

    4. Українська ідея. Постаті на тлі революції. — К. ,1994.

5. Українська суспільно-політична думка в 20 столітті. Т. 1. — К. ,1990.

    Лекція 9. ДОБА ГЕТЬМАНАТУ. ДИРЕКТОРІЯ. ЗУНР
    ПЛАН

І . Гетьманський переворот. Внутрішня та зовнішня політика П. Скоропадського 1 ІІ. Доба Директорії 5

    ІІІ. Західно-українська народна республіка (ЗУНР) 8
    IV. Громадянська війна в Україні 10
    Література 14

І . Гетьманський переворот. Внутрішня та зовнішня політика П. Скоропадського 29 квітня 1918 р. у Києві зібрався Хліборобський конгрес, на який прибуло більше б тис. уповноважених від 8 губерній. На конгресі було висловлено незадоволення політикою УЦР, її соціалістичними експериментами і пролунали вимоги поновити приватну власність на землю та утворити міцну владу у формі історичного гетьманату. Присутні обрали одноголосне на гетьмана Павла Скоропадського. Того ж дня в соборі св. Софії єпископ Никодим миропомазав гетьмана і на Софійському майдані відслужили молебень. Протягом 29 квітня прихильники гетьманського перевороту опанували всі державні установи без боротьби. УЦР була розпущена. І і голова проф. М. Грушевський оселився у віллі“Виноградний сад” коло Києва як приватна особа. Порівняно легка перемога Скоропадського пояснюється і лояльним відношенням до перевороту з боку німецького уряду. Німці хотіли мати в Україні тверду владу, цього ж прагнув і генерал Скоропадський.

У ніч на ЗО квітня П. Скоропадський видав маніфест — “Грамоту до всього українського народу”, в якому заявив, що взяв на себе тимчасово всю повноту влади, УЦР і всі земельні комітети розпускаються, але всі урядовці УЦР повинні продовжувати працю, поновлюється право приватної власності тощо. Одночасно вийшли закони “Про тимчасовий державний устрій України”. Замість назви УНР постала назва “Українська держава”. Законодавча, виконавча та судова влада зосереджувалася в руках гетьмана. Скоропадський намагався удосконалити державний апарат. Особливістю нового уряду було те, що він формувався не за партійною, а за професійною ознакою. Хоча необхідно зазначити, що соціалісти відмовилися взяти участь у будівництві нової держави. Вони не знайшли в собі стільки патріотизму, національної свідомості, щоб стати вище від партійних інтересів. З соціалістів лише Д. Дорошенко вступив до кабінету і став міністром закордонних справ. Уряд нової держави складався з солідних вихідців із старих козацьких українських родів Ф. Лизогуб, О. Рогоза, А. Ржепецький та інш.

У своїх діях П. Скоропадський керувався не стільки ідеологічними міркуваннями, скільки реальними потребами часу. Поставивши перед собою завдання створити дієздатну державну адміністрацію, ліквідувати анархію, налагодити державне життя, гетьман спирався перш за все на заможні верстви суспільства. Почалось відновлення поміщицького господарства, яке могло дати товарний хліб. Закон“Про засоби боротьби з розрухою сільського господарства” передбачав примусове використання в поміщицьких маєтках реманенту селян. Одночасно декларувалося, що в майбутньому максимум землеволодіння буде встановлено в розмірі 25 га. Поміщикам буде надано право продавати свою землю державному банку. У жовтні було засновано Вищу Земельну Комісію, очолену самим гетьманом.

Успішно працювало міністерство фінансів. Розхитані фінанси вдалося налагодити й створити державний бюджет. Українська валюта (гривня), забезпечена природними багатствами країни (головним чином цукром), стала конвертованою. Гетьманська адміністрація прагнула примусити робітників працювати більш інтенсивно. Встановлювався 12-годинний робочий день, були заборонені страйки. Завдяки жорстким заходам вдалось зменшити темпи падіння виробництва, майже на рік відтягти повний розвал економіки. Багато уваги приділялося розбудові армії. Реформувались військові частини, що залишилися з часів Центральної Ради: Окрема Запорізька дивізія, Сердюцька дивізія, полк Січових Стрільців. У жовтні гетьман своїм Універсалом відновив козацтво як окремий стан. І хоча військо було нечисленним, важливе місце в збройних силах належало Чорноморській флотилії. Гетьманському урядові вдалося після довгих переговорів здобути згоду німецького уряду на передачу Україні військових кораблів Чорноморського флоту, які були захоплені німцями. Але широким планам гетьмана не судилося збутись —формуванню української армії та флоту перешкоджала Німеччина, яка боялась створення сильної української армії.

Вражають досягнення Скоропадського в галузі освіти та культури. У більшості шкіл було введено українську мову, у жовтні 1918 р. в

Києві та Кам'янці-Подільському відкрили два нових українських університети, заснували Національний архів, Національну бібліотеку, Український історичний музей. Український театр драми і опери, Державний симфонічний оркестр та хорову капелу. У листопаді 1918 р. утворили Українську Академію Наук, президентом якої став В. Вернадський. На Церковному соборі у Києві проголошено Українську автокефальну церкву на чолі з митрополитом Василем Липківським.

За гетьмана Скоропадського Україна продовжувала розширювати міжнародні контакти. Вона мала дипломатичні відносини з Німеччиною, Австро-Угорщиною, Швейцарією, Туреччиною, Польщею, Фінляндією, скандинавськими країнами, а з осені 1918 р. — Францією, Англією, Румунією. У цілому більше 20 країн визнали суверенітет України. Однак з самого початку Гетьманату стала викристалізовуватися опозиція Скоропадському. Виник і координаційний осередок опозиції на чолі з В. Винниченком. Антигетьманський курс взяв і Всеукраїнський земський союз, який очолив С. Петлюра. В середині травня опозиційні групи об'єдналися в Український Національно-Державний Союз, головою якого обрали А. Ніковського. Союз діяв в основному через пресу, підтримував страйки робітників. У різних куточках України були організовані повстанські загони. Для загального керівництва повстанням проти гетьмана було обрано Директорію. ІІ. Доба Директорії

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25